65.Сумісність та раціональне поєднання засобів відновлення.

Засоби відновлення можна класифікувати за різними ознаками - по спрямованості і механізму дії, за часом і умовам використання і ін. Наприклад, розрізняють:

• засоби екстреного відновлення (термінова дія на регуляторні і метаболічні процеси в інтервалах між забігами, таймами, підходами до снарядів і ін.);

• поточного (в процесі повсякденної спортивної діяльності);

• профілактичного (для підвищення неспецифічної стійкості організму і попередження перевтоми).

У спортивній практиці частіше використовується запропоноване ВНІІФК в 1971 р. ділення відновних засобів на три основні групи: педагогічні, психологічні і медичні, комплексне використання яких і складає систему відновлення спортивної працездатності.

При використанні відновних засобів важлива комплексність. Йдеться про сукупне використання засобів всіх трьох груп і різних засобів однієї групи в цілях одночасної дії на всі основні функціональні ланки організму - рухову сферу, нервові процеси, обмін речовин і енергії, ферментний і імунний статус і ін.

При цьому особливе значення має переважна дія на ті функціональні системи організму, які є основними в забезпеченні спеціальної працездатності в даному виді спорту і її лімітують.

Так, для видів спорту, що характеризуються переважним проявом витривалості, такою ланкою буде: кардіо-респіраторна система і біоенергетика;

для тяжко технічних видів спорту і видів спорту, вимагаючих тонкої координації рухів, - центральна нервова система і аналізатори;

для швидкісно-силових видів спорту - нервово-м'язовий апарат і т.д.

З урахуванням гетерохронності відновлення різних систем організму особлива увага повинна бути приділена системам, що найбільш поволі відновлюються.

Необхідно звертати увагу на сумісність і раціональне поєднання використовуваних засобів. При цьому слід враховувати, що деякі засоби підсилюють дію інших і, навпаки, деякі ослабляють або зовсім нівелюють ефекти інших засобів. Істотне значення має також правильне поєднання засобів загальної і локальної дії.

Засоби загальної дії (ванни, душі, аероіонізація, ультрафіолетове опромінювання, масаж, гіпербарична оксигенація, вітаміни, лікарські препарати, живлення і ін.) володіють широким діапазоном неспецифічного загальнозміцнюючого ефекту, і адаптація до ним наступає повільніше, ніж до локальних дій.

Засоби локальної дії призначаються при переважному навантаженні на певні групи м'язів, загального - при роботі великого об'єму і інтенсивності, коли стомлення носить глобальний або регіональний характер.

При дворазовому тренуванні в день доцільно застосовувати локальні засоби відновлення після першого тренування і засобу загальної дії - після другої. Важливо правильно визначити і терміни їх призначення.

Так, для термінового відновлення (при повторних стартах, в коротких інтервалах між навантаженнями і ін.) можна призначити процедуру відразу ж після закінчення роботи. Якщо ж максимальне підвищення працездатності потрібне у віддаленіші терміни, целесообразніше призначати засоби загальної дії не раніше чим через 4-8 годин після виконаної роботи.

Взаємостосунки між лікарськими препаратами також носять складний характер. Поєднання деяких засобів може привести до істотної зміни фармакодинаміки і змінити характер дії на організм. Є випадки і прямої фармакологічної несумісності.

Швидкість відновних процесів, чутливість до деяких засобів відновлення пов'язані з індивідуальними особливостями організму спортсмена. Так, відомі індивідуальні відмінності в здатності до відновлення навіть при однаковому рівні тренованості. Деякі спортсмени навіть в стані хорошої тренованості відносно поволі відновлюються.

Аналіз таких випадків показав велику роль в характері відновлення особливостей нервової системи, нейро-гуморальної регуляції, обмінних процесів, що, мабуть, в більшій мірі обумовлено генетично. Відомо також, що кожна людина має свій ритм відновлення змінених структур організму. Отже, треба чітко знати природну здатність кожного спортсмена до відновлення для вибору найбільш адекватних відновних процедур і режиму їх застосування.

Вельми великі індивідуальні відмінності в чутливості організму до певних засобів відновлення (зокрема, фармпрепаратам і деяким продуктам харчування), фізичних чинників, що залежить від підлоги, віку, характеру живлення, конституціональних особливостей, вживання алкоголю, нікотину, генетично обумовленої активності ферментатівних систем.

Тому який-небудь стандарт, шаблон в застосуванні допоміжних засобів відновлення, однакові засоби і методика їх використання для всіх спортсменів або окремих груп недопустимі.

Необхідна упевненість в повній нешкідливості вживаних засобів відносно обміну речовин і діяльності нейро-ендокринних механізмів, метаболічної активності і ін.

Застосування в спорті недостатньо перевірених засобів, без урахування індивідуальної чутливості до ним організму, чітко розроблених і затверджених свідчень і протипоказань повинно бути повністю виключено. Навіть нешкідливий засіб при передозуванні може надати токсичну дію. Деякі засоби можна застосовувати тільки на тлі інших або на тлі певного живлення і режиму спортсмена.

Все це обумовлює необхідність дотримання найважливішого правила, а саме: тільки лікар, обізнаний особливості і стан кожного спортсмена і що має спеціальну підготовку і достатній досвід, має право вирішувати лікарські і деякі фізичні дії на організм.

Відновні засоби повинні використовуватися в повній відповідності з видом спорту, завданнями і етапом тренування, характером виконаного і майбутнього навантаження. При цьому слід враховувати, що далеко не завжди слід прагнути до штучного прискорення відновлення, тобто зняттю явищ, слідів навантаження. Спортивною практикою доведено, що в цілях розширення функціональних можливостей організму і досягнення нового, вищого рівня працездатності періодично допустимо проведення чергового тренування на тлі незавершеного відновлення. У дорослих тренованих спортсменів це не представляє якої-небудь небезпеки для здоров'я. Проте услід за такими періодами (наприклад, окремими днями мікроциклу, ударними циклами тренування, змаганнями з багатократними стартами і ін.) необхідна компенсація у вигляді зниження навантаження, збільшення інтервалів відпочинку, перемикання на інший вид роботи, використання спеціальних засобів для забезпечення повноцінного відновлення. Інакше (при тривалому перевищенні ритму дії над ритмом відновлення) фізіологічне стомлення може перейти в перевтому, перетренована (перенапруження) з характерними деструктивними змінами тканин організму, порушеннями регуляції і обміну, погіршенням адаптації до навантажень, зниженням працездатності, різними пред- і патологічними станами, що крім іншого чревато припиненням зростання результатів. Слід мати на увазі, що в певних умовах (безпосередньо перед змаганнями і під час змагань, в період освоєння нових складних рухових завдань, перед заняттями, направленими на розвиток швидкості або складної техніки, а також для недостатньо підготовлених спортсменів або юних спортсменів) таке тренування недоцільне, а після захворювань за наявності ознак перевтоми і перенапруження взагалі недопустима.

Неприпустимо тривале застосування в цілях відновлення фармакологічних і деяких фізичних засобів. При цьому можливі несприятливі наслідки: звикання організму до таких засобів, кумуляція побічного впливу, зниження тренуючого ефекту навантаження. Річ у тому, що при зменшенні первинної сили подразника (тренування) в організмі не досягається необхідного, відповідного запланованому навантаженню рівня енергетичних, обмінних і вегетативних зрушень. Отже, навантаження не викликає очікуваної від неї функціональної перебудови організму. Підвищення працездатності в цих випадках вимагає безперервного підвищення сили подразника, що далеко не завжди доцільно. Крім цього ослаблення природної здатності організму до відновлення несприятливо позначається на його функціональному стані після відміни спеціальних засобів відновлення.

Підсумовуючи все сказане, можна укласти, що при адекватному перебігу відновних процесів, прогресивному наростанні тренованості і працездатності немає необхідності вдаватися тільки до медичних засобів відновлення, треба ширше використовувати педагогічні засоби.

Широкий комплекс медичних засобів відновлення може застосовуватися переважно на певних етапах підготовки - головним чином при багатоденних напружених змаганнях, декількох стартах в день, перед найбільш відповідальними змаганнями, на етапах нарощування навантажень і освоєння нових складних рухових завдань (у тому числі і для подолання психологічного бар'єру), після ударних циклів тренування, в перехідному періоді після напруженого сезону. При цьому доцільно циклове застосування таких засобів тривалістю не більше 3-4 тижнів з широким варіюванням як самих засобів, так і методики їх застосування (кількість, послідовність, тривалість).

За медичними показаннями (після захворювань, при появі ознак перевтоми, перенапруження, перетренованої і для профілактики цих станів) медичні засоби відновлення за призначенням лікаря можуть використовуватися всіма категоріями тих, що тренуються на будь-якому етапі підготовки.

Особлива обережність потрібна при призначенні деяких засобів відновлення юним спортсменам, що пояснюється нестійкістю функцій, підвищеною реактивністю і сприйнятливістю, ще недостатньою активністю ряду ферментативних систем, віковими особливостями реакції організму на фізичні навантаження. Найбільшою мірою це відноситься до періоду активного статевого дозрівання, коли всі функції організму особливо лабільні і чутливі.

Відновні заходи слід включати в загальний план підготовки спортсменів в тісному зв'язку з тренувальним режимом, відображати їх в щоденниках самоконтролю, перевіряти ефективність за допомогою методів педагогічного і лікарського контролю, спостережень за здоров'ям, самопочуттям, працездатністю, станом основних функціональних систем і реакцій організму на фізичне навантаження.

66.Визначення типів реакції організму на фізичне навантаження.

На виконання фізичних вправ (чи на інше фізичне навантаження) у організму виникають реакції. Одним із перших завдань фахівця в галузі спортивної фізіології є визначення характеру реакції організму спортсмена на фізичне навантаження, тому що в цьому випадку можливе одержання інформації про його поточний функціональний стан (оптимальний, стомлення, гостре і хронічне перенапруження).

Як відомо, найпоширенішим методичним підходом у цьому плані є застосування стандартних або дозованих фізичних навантажень. Під дозованими фізичними навантаженнями слід розуміти навантаження

строго визначеного обсягу та тривалості.

Наприклад, 60 підскіків за 30 секунд (проба Гориневського), 40 присідань за 30 секунд (проба Кевдина), 20 присідань за 30 секунд (проба Мартине), 3-хвилинний біг на місці в темпі 180 кроків у хвилину (проба Дешина-Котова) та ін. Крім наведених простих способів дозування навантаження дуже часто застосовують способи дозування навантаження за допомогою спеціальної сходинки, велоергометра, тредбана.

Враховуючи технічні подробиці цих способів і особливості розрахунку фізичних навантажень (будуть подані пізніше при описі конкретних практичних робіт), зазначимо, що всі вони істотно підвищують точність дозування фізичних навантажень а отже, набули поширення. Проте, необхідно зауважити що, незалежно від способу дозування (підскіки, присідання, біг, робота на сходинці, велоергометрі, тредбані тощо), усі ці тести передбачають оцінку термінових (відразу після навантаження) змін, а також характеру відновлення головних адаптивних систем організму (насамперед, серцево-судинної).

Тип реакції серцево-судинної системи оцінюють на підставі порівняльного аналізу розмірів ЧСС і АТ, зареєстрованих у стані спокою (ЧСС1 і АТ1) і після дозованого фізичного навантаження (ЧСС2 і АТ2). Оцінюється також час відновлення даних параметрів. Виділяють такі типи реакції серцево-судинної системи організму на дозоване фізичне навантаження:

-нормотонічний;

-гіпертонічний;

-гіпотонічний;

-діастонічний (феномен «безкінечного тону»);

-реакція зі сходинковим підйомом.