469. 45. Визначить типологію тематичних блоків міжнародної інформації та їх використання у системі зовнішньої політики (інформаційні масиви з різнотематичним контентом).

Інформаційна діяльність у сфері зовнішньої політики визначає формування інформаційних масивів з різнотематичним контентом: загальний, дипломатичний, політичний, економічний, суспільний, культурний, засоби зв’язку і транспорту, військовий.

Інформаційний рівень

загальний: історичний нарис, країнознавчі характеристики, топографічні та гідрографічні особливості, адміністративно-територіальний устрій, національна символіка тощо;

дипломатичний: основні напрями зовнішньої політики, особовий склад та діяльність зовнішньополітичних відомств, специфіка ведення дипломатії, переговорів та особливості дипломатичного протоколу;

політичний: політична ідеологія, особливості політичної культури та традицій, дані про політичних діячів, політичні установи і політичні системи, політичні партії, виборчі системи, національні меншини, можливі конфліктні ситуації, притаманні усім політичним системам;

суспільний: національний склад, класи і соціальні групи, історичні фактори, перепис населення, загальні риси психічного складу народу, соціальне законодавство, матеріали про всі прошарки населення та їх взаємодію;

економічний: стан фінансів і фінансова політика, грошова система та грошовий обіг, торгівля і торгівельна політика, політика цін і ціноутворення, промисловість і технологічні процеси, сировина та енергетичні ресурси, корисні копалини та видобувна промисловість, сільське господарство: аграрна політика, фінансування, особливості сільського населення тощо;

культурний: заклади, ідейний рівень розвитку, мистецтво і наука, література, віросповідання, телерадіомовлення, преса, кіно тощо;

засоби зв’язку і транспорту: телефон, телеграф, інформаційно-комунікаційні технології; залізниці, річковий і морський транспорт, способи і маршрути наземних транспортних перевезень, шляхи і шляхосполучення, авіація, організація, особовий склад;

військовий: доктрини наступу та оборони, військові плани, стратегічні ідеї і тактичні принципи, організація збройних сил, установи, індустріальна база, організація управління, командний склад, матеріальна база, моральний стан війська.

473. 46. Охарактеризуйте особливості використання новітніх зовнішньополітичних комунікативних технологій у сучасних міжнародних відносинах.

Інноваційні

зовнішньополітичні комунікативні технології

Типологія інноваційних комунікативних технологій

публічна дипломатія – технології представництва інтересів держави або державних об’єднань на міжнародній арені через відповідні легітимні інституції, що виражають суверенну волю нації, користуючись наданими їм повноваженнями у межах державного законодавства та міжнародно-правових актів;

культурна дипломатія – технології зовнішньої культурної політики та представництва національно-культурної ідентичності у міжнародному співробітництві, інструментальне використання культури та культурних норм у зовнішньополітичних діях та дипломатії;

медіа-дипломатія – технології проведення зовнішньої політики шляхом використання засобів масової комунікації та можливостей впливу мас-медіа на світову громадську думку;

е-дипломатія (віртуальна дипломатія, цифрова дипломатія) - використання глобальних інформаційно-комунікаційних мереж у міжнародних відносинах, що охоплює практику міждержавних відносин, системи прийняття зовнішньополітичних рішень, комунікації дипломатичних установ, які здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій;

іміджева дипломатія – технології формування позитивного сприйняття держави в світі і підтримання іміджу національних інтересів у системі міжнародних відносин і бажаної світової громадської думки та роз’яснення зовнішньої політики за допомогою іміджевих технологій;

державний брендінг – технології зовнішньої політики, що зумовлюються створенням і просуванням національних брендів на міжнародній арені та необхідністю забезпечення геостратегічних, геополітичних і національних інтересів у сфері міжнародних відносин;

лобіювання – комунікації інститутів політичної влади та організованих груп тиску на рівні міжнародних, наднаціональних, регіональних та національних інституцій для забезпечення національних та корпоративних інтересів;

стратегічні комунікації – це інтегровані комунікації, спрямовані на забезпечення взаємодії і формування тривалих формальних та неформальних зв'язків між різними структурами, інститутами, особами (бізнес і держава, держава і суспільство, бізнес і суспільство, експертне співтовариство і бізнес, експертне співтовариство та органи влади, органи влади та інститути громадянського суспільства тощо) з метою реалізації різноманітних політичних, комерційних або соціальних проектів, у тому числі за допомогою публічної дипломатії або спеціальних інформаційних кампаній;

GR (зв’язки з урядовими структурами) – комунікації владних інститутів і фінансово-промислових груп, спрямовані на досягнення консенсусу для вирішення глобальних проблем;

IR (зв’язки з інвесторами) – комунікації держав і корпорацій із залучення міжнародних інвестицій для забезпечення політичних, економічних, соціальних, інноваційних інтересів у міжнародній взаємодії;

MR (медіа-зв’язки) – взаємодія міжнародних та національних інституцій з засобами масової інформації і комунікації для прес-підтримки публічних кампаній і подієвих інформаційно-пропагандистських акцій;

Public Affairs - міжнародні комунікації у сфері публічної політики та громадянського суспільства, зв’язки з лідерами громадської думки;

Advocacy – технології залучення уваги світової громадськості до важливих міжнародних проблем і вироблення рекомендацій для ухвалення керівних рішень, а також стратегічного використання громадських ресурсів з метою просування зовнішньополітичних ініціатив;

соціальні політичні платформи (соціальні медіа) – технології поширення інформації щодо актуальних проблем зовнішньої політики, дипломатичної діяльності і світового розвитку через соціальні мережі.

Публічна дипломатія

Публічна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, пов’язана із представництвом інтересів держави або різних державних об’єднань через відповідні легітимні інституції (міністерства, відомства, комітети), що виражають суверенну волю нації, користуючись наданими їм повноваженнями в межах державного законодавства та міжнародно-правових актів.

Громадська дипломатія

Громадська дипломатія здійснюється недержавними, неурядовими громадськими організаціями, маючи на меті налагодження зв’язків і контактів, ведення переговорів в інтересах досягнення конкретних результатів на своєму рівні взаємодії в різних сферах міжнародного співробітництва. Незважаючи на те, що громадська дипломатія класифікується як неофіційна дипломатія, вона реалізує свої завдання в рамках офіційної державної політики, спрямованої на розвиток і поліпшення міждержавних відносин, на зміцнення взаєморозуміння і співпраці між спільнотами, що важливо враховувати у дипломатичній практиці.

Медіадипломатія

Медіадипломатія (від англ. – media diplomacy) –це утвердження і проведення зовнішньої політики держави шляхом використання засобів масової комунікації, а також використання можливостей різноманітних мас-медіа для впливу на зарубіжну громадську думку.

Поняття виникло у середині 1970-х рр. і увійшло в політичний та науковий обіг у зв’язку з широким використанням традиційних (преса, радіо, ефірне телебачення) і нових (кабельне і супутникове телебачення, відео, факси, телекси тощо) засобів масової комунікації у дипломатичній практиці.

За даними опитувань, у 2010 році тільки 0,1% китайців регулярно слухали "Голос Америки". При цьому, за прогнозами, у найближчі роки більше 550 млн китайців стануть власниками мобільних телефонів з виходом в Інтернет.

США скоротили фінансування "Голосу Америки".

Проте сьогодні у розпорядженні Держдепу - 230 сторінок в Facebook, 80 блогів у Twitter, 55 каналів на YouTube і 40 акаунтів в Flickr. 

Віртуальна дипломатія

Віртуальна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, що передбачає використання глобальних інформаційно-комунікаційних мереж у міжнародних відносинах і охоплює практику міждержавних відносин, системи прийняття зовнішньополітичних рішень, комунікації дипломатичних установ, що здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій із урахуванням змін, які відбуваються у комп’ютерній та телекомунікаційній сферах

Нові соціальні платформи та МІВ

Майбутні інтернет-магнати разом із сьогоднішніми корпораціями Google або Facebook будуть контролювати величезну кількість даних і зосередять у своїх руках більшу кількість інформації в режимі реального часу, ніж яке б то не було з світових урядів.

широке використання комунікаційних технологій не тільки дозволить людям об'єднуватися і кидати виклик уряду, як це було під час "арабської весни", але і дасть урядам "безпрецедентну можливість стежити за своїми громадянами"

Доповідь американської

Національної ради з розвідки

"Глобальні тенденції 2030: Альтернативні світи"

США

“Ми витратили понад 1,2 мільярди доларів на програми з прав людини та розвитку демократії".

5 квітня 2011

помічник держсекретаря США

Пола Добрянські

“Для досягнення високої ефективності в сучасному світі публічна дипломатія потребує соціальних медіа. Якщо ми не вийдемо на цю динамічну арену зараз, ми приречемо себе на відставання. Але що гірше - ми втратимо шанс допомогти ще більшій кількості громадян реалізувати свої можливості і підтримати їх позитивні, корисні, і найголовніше - мирні прагнення».

Вашингтон. 15 жовтня 2011

заступник держсекретаря США з публічної дипломатії

Тара Соненшайн

Алек Росс - старший радник Держсекретаря Гіларі Клінтон з інновацій, займається питаннями ефективного використанням потенціалу технологій та інновацій в інтересах дипломатичних цілей США і обслуговування порядку денного проекту Гілларі Клінтон «Управління державою XXI століття».

у 2008 р. запропонував Бараку Обамі зробити розкрутку та збір пожертвувань у соціальних мережах і блогах ключовим елементом передвиборної кампанії.

Функцій віртуальної дипломатії

представницька функція – представництво національних інтересів не лише зарубіжним урядам, але й зарубіжній аудиторії;

інформування – з появою мережі Інтернет зовнішньополітичне відомство отримало доступ до іноземних газет та журналів у режимі реального часу, тому функція посольства про щоденне інформування щодо подій у країні перебування змінюється; нині посольство повинно в своїх звітах давати глибшу оцінку ситуації;

переговори – функції проведення переговорів дипломати розділять з представниками від інших урядових організацій, тому що зростає роль багатосторонніх перемовин для вирішення складних міжнародних проблем;

залучення дипломатів до забезпечення нетрадиційних національних інтересів (підтримки урядових, парламентських, комерційних візитів);

координація дій та надання допомоги неурядовим акторам міжнародних відносин.

Типологія віртуального представництва у системі міжнародних відносин

«віртуальний посол» та «віртуальне посольство»

«веб-сайт дипломатичного представництва» та «віртуальні представництва»

«дипломатичний веб-менеджмент»

«Дипломатичний веб-менеджмент» - інтегрована діяльність, яка пов’язана з плануванням, розвитком і обслуговуванням веб-сайтів дипломатичних представництв і яка поєднує комп’ютерні технології, графічний дизайн та інформаційний менеджмент.

«Віртуальний посол» - дипломатичний представник, наділений правом здійснювати дипломатичну діяльність через офіційні представництва держави у мережі Інтернет з метою забезпечення дипломатичної присутності як в країні перебування, так і в інших країнах за сумісництвом.

«Віртуальне посольство» - офіційне представництво держави у мережі Інтернет, що здійснює дипломатичні та консульські функції за умови відсутності дипломатичного представництва держави у країні перебування

«Веб-сайт дипломатичного представництва» - інструмент дипломатичної діяльності держави у мережі Інтернет. Зовнішньополітичні веб-сайти охоплюють різні цільові аудиторії, з огляду на те, що діяльність у сфері міждержавних відносин та дипломатії стосується як внутрішньої, так і зарубіжної спільноти.

Веб-сайти зовнішньополітичного відомства

уможливлюють поширення інформації про країну,

інформування світової та внутрішньої громадськості,

забезпечення доступу до юридичної інформації та документів,

отримання необхідних консульських бланків,

надання інформації різним міжнародним організаціям про країну через створення доступу за допомогою паролів до окремих баз даних, посилання на які розміщено на веб-сайтах дипломатичних місій тощо.

Структура веб-сайту

«Країнознавча інформація»

«Інформація про офіційних осіб країни та двосторонні відносини»

«Інформація про посольство» «Консульські питання»

«Економіка»

«Туризм»

«Засоби масової інформації та комунікації»

«Культура»

«Інша інформація»

Зв’язки з громадськістю в міжнародних відносинах - комунікації зі світовою громадськістю, що відбуваються в мультикультурному середовищі та які спрямовані на гармонізацію стосунків між різними суб‘єктами міжнародних відносин.

Іміджева дипломатія

Іміджева дипломатія (image diplomacy) – зовнішньополітична діяльність, спрямована на створення за допомогою PR-технологій та засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети і основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки.

Державний брендінг

Державний брендінг (nation branding; від англ. Brand – “торговельна марка”) - репутаційно-іміджева стратегія суб’єктів міжнародних відносин, спрямована на формування позитивного іміджу держави на світовій арені.

Державний брендінг як складова зовнішньої політики (зовнішньополітичного маркетингу) зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних, геополітичних та національних інтересів у сфері міжнародних відносин.

Державний бренд

Державний бренд позначає сукупність знаково-символьних складових за оригінальними позитивними характеристиками, які кореспондуються з відносно усталеними стереотипними іміджами певної країни і сприяють її ідентифікації серед інших суб’єктів міжнародних відносин.

Дипломатія брендінгова – комплекс заходів, спрямованих на впровадження брендових складових іміджу країни. Метою БД є представити (“перепродати”) імідж країни за допомогою впливу на сприйняття “споживачів” через міжнародні публічні відносини.

«лобізм» - особлива система і практика реалізації інтересів соціальних груп шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі та виконавчі органи державної влади з питань внутрішньої і зовнішньої політики;

«лобі-групи» - групи організованих інтересів (громадських, соціальних, корпоративних, професійних тощо), які застосовують неполітичні засоби впливу на прийняття політичних рішень;

«government relations» - цивілізована, законна форма взаємодії між владними інститутами та корпоративними структурами з метою формування позитивного іміджу груп інтересів в урядових інституціях, бізнесових колах та громадянському суспільстві (наприклад, комунікації інститутів влади і фінансово-промислових груп, спрямованих на досягнення консенсусу для вирішення глобальних проблем);

«public affairs» - громадські зв’язки, які спрямовані на процеси публічної політики, суспільного дискурсу, зв’язки з медіа задля підтримки інтересів лобі-груп.

«media relations» - взаємодія міжнародних і національних інституцій із засобами масової інформації для прес-підтримки публічних кампаній та інформаційно-пропагандистських акцій;

«advocacy» - технології привернення уваги світової громадськості до важливих міжнародних проблем і вироблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень, а також стратегічного використання суспільних ресурсів для просування зовнішньополітичних ініціатив;

Культурна дипломатія

Культурна дипломатія – інструмент зовнішньої політики держав, який використовується для просування на зовнішніх “ринках” національної культури, обстоювання національно-культурної ідентичності та захисту національних інтересів на міжнародній арені

Перша модель відображає спрямовану зовнішню політику Франції, яка системно включає міжкультурне співробітництво у практику міжнародних відносин. Культурна дипломатія Франції характеризується жорсткою централізацією та прямим державним контролем, тобто політика міжкультурного співробітництва здійснюється через урядові структури (Міністерство закордонних справ, Міністерство культури та комунікацій) або визначені національні установи (інформаційно-культурні центри дипломатичних місій, наприклад, в Україні – Французький культурний центр) в зарубіжних країнах.

Британська модель базується на принципі опосередкованого контролю (вживається термін “принцип “витягнутої руки”), коли міжкультурне співробітництво фінансується повністю або частково урядом, як правило Форін Офісом, у той час як адміністративна та координуюча відповідальність за реалізацію делегована неурядовим інститутам (Британська Рада).

Своєрідним середнім варіантом між французькою та британською моделями є німецька децентралізована організаційна модель, яка ґрунтується, з одного боку, на відносному контролі з боку держави та певною мірою на централізації міжнародної культурної діяльності, з іншого – на принципі дистанціювання від влади (“Staatsferne”), характерного для федеративного державного устрою Німеччини. МЗС ФРН формулює офіційні керівні принципи політики міжкультурного співробітництва, реалізує їх у двосторонніх угодах, а практичну реалізацію зовнішньополітичної культурної стратегії здійснюють неурядові установами (Інститути Гете), діяльність яких фінансується державою в межах відведеної для них компетенції.

Церковна дипломатія

Метою церковної дипломатії є встановлення та підтримка зарубіжних, а також міжконфесійних та міжрелігійних зв’язків за допомогою спеціальних установ, створених для реалізації зовнішньої політики і завдань конкретних релігійних організацій. За словами, наприклад, російських релігійних очільників, церковну дипломатію тлумачать як «захист інтересів людей, що входять у конфесійне співтовариство, виявлення можливостей взаємовигідного співробітництва, налагодження мирного діалогу з метою вирішення потенційних конфліктів, відстоювання моральних цінностей, релігійних прав та інтересів церковної пастви».