- •Патрологія
- •Частина і
- •(Нотатки із лекцій - рro manuscripto)
- •Вступ. Патрологія як богословська дисципліна
- •І. Патрологія як наука
- •1. Визначення Патрології. Поняття терміна «отець»
- •2. Термінологічна різниця: патрологія, патристика, історія церковної літератури6
- •3. Історія Патрології
- •5. Мови Отців
- •Іі. Переказ патристичних тектів7
- •1. Зародження первинних християнських текстів
- •4. Поділ Патрології
- •2. Поширення текстів
- •3. Способи поширення християнських текстів
- •3. Роль монашества у розвитку християнського переписування
- •Частина і. Донікейська доба. Церковна література перших трьох століть Вступ. Початки християнської літератури і. Усна традиція і передлітературні форми апостольського періоду7
- •Іі. Види апостольської літератури.
- •Розділ 1. Апокрифи Вступ. Формування біблійного канону.
- •Б. Старий Завіт
- •І. Апокрифічні Євангелія а. Вид літератури
- •Б. Протоєвангеліє від Якова8
- •В. Євангеліє від Томи
- •Д. Євангеліє від Никодима
- •Іі. Апокрифічні апостольські діяння а. Вид літератури
- •Б. Діяння Петра
- •В. Діяння Павла
- •Ііі. Апокрифічні листи а. Вид літератури
- •Б. Лист Псевдо-Варнави
- •Іv. Апокрифічні апокаліпсиси а. Вид літератури
- •Б. «Пастир Єрми»
- •Розділ 2. Апостольські Отці та субапостольська література
- •А. Св. Климент Римський. «Перший лист до Коринтян»
- •В. Св. Полікарп Смирнський. Лист до Филип'ян
- •А. Папій із Ієраполя
- •Б. Дідахе18
- •Частина іі. Отці Церкви та церковна література в часі великих гонінь Церкви
- •Розділ 3. Грецька література
- •І. Грецькі апологети
- •А. Апологія «До Діогнета»
- •1. Апологія ширша
- •2. Апологія коротша
- •3. Діалог із жидом Трифоном.
- •В. Татіян Сирійський30
- •2. Τò διὰ τεσσάρων εὐαγγέλιον, Четвероєвангеліє
- •Г. Афінагор із Афін, філософ
- •1. «Прошення за християн» (Πρεσβεία περὶ χριστιανω̃ν)
- •2. «Про воскресіння мертвих» (Περὶ α̉ναστάσεως νεκρω̃ν)
- •Е. Єрмій філософ
- •Ііі. Пасхальна гомілія Мелітона Сардійського
- •Іі. Писання про мучеників31
- •А. «Акти»
- •2. «Акти мучеників із Шілл»34
- •2. «Лист церков Відня та Ліону до Церкви в Малій Азії»36
- •Іv. Полемічна література а. Св. Іриней Ліонський39
- •1. «Викриття та заперечення фальшивоназваної гнози»
- •2. Представлення апостольської проповіді (’Еπίδειξις του̃ α̉ποστολικου̃ κηρύγματος)
- •3. Богослов’я св. Іринея44.
- •Б. Іпполит47
- •V. Початки наукової християнської літератури. Перші християнські школи a. Початки християнських шкіл і богословських традицій
- •Б. Климент Олександрійський
- •1. «Заохочення до греків» (Λόγος προτρεπτικός πρòς Έλληνας)
- •2. «Педагог» (Λόγος παιδαγωγός)
- •3. «Килими» (Στρωματεις)
- •1. Екзегетичні писання.
- •Розділ 4. Західна література. Західні письменники ііі ст.
- •І. Тертуліан59
- •2. «Проти Маркіона»
- •5. Навчання Тертуліана
- •Іі. «Октавій» Мінутія Фелікса
- •Ііі. Кипріян Карфагенський
- •3. Листи
- •Іv. Новатіян. «De trinitate»
- •V. Лактацій «християнський Цицерон». «Divine institutiones» I «Epitome»
Розділ 3. Грецька література
Застосування мови койне (κοινή διάκεκτος) аж до 180, творення особливої християнської мови, що починається ще у Септуагінті. Проповідування – на грецькій. Нова термінологія, що часто походить із простонародних виразів. Гідні уваги такі христ. введення:
прийняття біблійних слів та виразів: осанна, алилуя, амінь;
зміна змісту поняття існуючих грецьких слів через наближення до біблійно-єврейської термінології: ό = kabot = слава Божа; διαθήκη = b(e)rit = союз Бога з людиною («testamentus»).
Звуження значення: ε̉κκλεσία = збір віруючих; α̉πόστολος = апостол із 12 учнів.
Введення нових технічних термінів: βαπτισμός = хрещення; ε̉χαριστία = євхаристія; γραφή = Святі Писання.
В святоотцівській грецькій мові проходить розвиток морфології і орфографії.
І. Грецькі апологети
Християнство від самого свого початку було змушене конфронтувати із жидами, а пізніше із елліністичним світом. Вже в Новому Завіті можна відчути апологетичні настрої, а наприклад: звинувачення євреїв в нерозпізнанні Месії, втрата обітниці та її перехід до християн; промова Павла в Ареопазі є апологетичним протиставленням «невідомого Бога». Проте лиш в ІІ ст. апологетика набула літературного стилю, у грекомовному середовищі імперії появився цілий ряд авторів, які називаються «грецькі апологети» (α̉πολογει̃ν = обороняти). Пізніші апологети, починаючи з ІV ст., не відносяться до цієї групи, бо їх апології відіграли зовсім іншу роль, як апології ІІ-ІІІ стт.
Ранньохристиянські апології поділяються на дві групи: протипоганські і протижидівські. Протипоганські апології мають форму бесід, опрацьовані вони по всіх правилах грецької риторики. Протижидівські апології мають форму діалогу-полеміки. Автори протижідівських апологій переслідують подвійну мету: а) скріплення християнської самосвідомості шляхом показування єдиноправдивності християнства та заперечування вчення і звичаїв юдеїв (правильне розуміння Старого Завіту, визнання Ісуса Христа як Месії); б) спонукати до навернення жидів, вияснюючи їм, як в Новому Завіті збуваються всі пророцтва Старого Завіту, що Старий Завіт є прототипом Нового Завіту.
Проте більшість апологій було присвячено не жидам, але поганам, тому що погани були найбільшою загрозою для Церкви. Тогочасна гедоністична поганська культура в корені не сприймала і відкидала християнство з його аскезою та есхатологічним змістом26. Починається війна культур, що переростає у відрите протистояння та переслідування християн. Для цього поганами вживаються всі можливі засоби. Перше, що послідувало - різного роду плітки та звинувачення: мовляв під час богослужінь вони вбивають своїх дітей і їдять їхні тіла (тістейські пири), допускаються крайньої оргічної розгнузданості (едіподеїзм), що вони є ворогами народу, бо свідомо відмовляються від участі в театрах, публічних релігійних культах і т. п. Як не дивно, але головною та офіційною причиною переслідувань християн в І-ІІІ стт. було звинувачення в атеїзмі, тому що християни категорично відмовлялися від офіційного культу. Дійшло до того, що християни було узаконено переслідувати не за певний конкретний проступок, а сам факт визнання себе християнином рахувався за злочин (non licet esse Christianos; In nomen Christianum).
Єдиним, хто міг змінити відношення до християн, був імператор, бо він виступав перед своїми громадянами, як гарант збереження порядку та справедливості. Тому, переважно всі апології є адресовані до імператорів. Головні аргументи, з якими виступають апологети перед імператорами, є такі: 1. якщо бути християнином є причиною для засудження, то всі повинні бути підлеглі переслідуванню, а не лиш по доносу - conquirendi non sunt, (Траян в 112 видає закон, згідно якого переслідувано християн, на яких було вчинено донос); 2. обов’язок винесення покарання вимагає визначення типу злочину, а натомість, християнам з огляду на їх високоморальну поведінку чогось злочинного інкримінувати було неможливо.
Християнським апологетам окрім того треба було розв’язати сумніви та очорнення на християн, розвіяти фальшивий образ, накинутий на них. Апологети тому доказують імператорам, що християни є добром для держави, бо вони найбільше моляться за владу і є найбільш зразковими у збереженні суспільного порядку. Складнішим для апологетів було обґрунтувати почитання єдиного Бога. Апологети відшукують усі можливі докази, але найбільше їм допомагає інтелектуальний досвід самих ж е таки поган – це є філософія (стоїки, платоніків). За допомогою філософів апологети доказують більшу раціональність віри в одного Бога за віру в багатьох богів. Апологети хочуть показати, як християни засвоїли все найкраще із філософських здобутків. Натомість, погани, з яких вийшли філософи, своєю аморальністю є негідні своїх філософів27. Християнство тому є правдивою філософією, бо тут можна знайти таке життя, яке колись було властивим тільки для філософів.
Більшість апологетичних творів є затрачено, а велика кількість збережених фрагментів знаходиться в Євсевія Кесарійського.
