Розділ 4. Західна література. Західні письменники ііі ст.

Захід в ІІІ ст. не є заходом в сучасному розумінні. Це є культура і церковна традиція, яка розвивається з латинської мови.

І. Тертуліан59

Незважаючи на те, що Квінт Септимій Флорент Тертуліан, перший відомий нам церковний письменник на латинській мові, що залишив по собі велику спадщину, з якої протягом століть дійшла до нас тільки мала частина. Про його життя знаємо мало. Сам Тертуліан є дуже скупий на відомості про себе і також єдиний з-поміж усіх церковних істориків близько Ієронім не спромігся багато сказати про Тертуліана. Народився в сім’ї карфагенського сотника близько 160. Освіта. Перші два твори «Ad nationes» i «Apologeticum» появилися в 197. ≈ 195/197 – навернення. В послідуючому десятилітті після навернення появилося близько двадцяти його писань, це є його апологетичні писання проти поган і юдеїв, догматично-полемічні твори проти гностиків та інших єретиків, аскетичні та моральні твори про спектаклі, про молитву, покуту, Хрещення і ін. Від 207 – прихильник монтанізму; 213 – покидає Церкву. Причини відходу Тертуліана від Церкви були перш за все суб’єктивні: як юрист за професією, він людиною суворої та вимогливої вдачі, тому його дуже дражнила лагідність Церкви у відношенні до грішників, особливо щодо вдруге вінчаних. Монтаністи у своєму ригоризмі підходили Тертуліанові більше.

Ця переміна приводить до переміни у характері його творів на користь монтаністів. Після 220 не посідаємо жодних відомостей про Тертуліана. Не знаємо де і коли він помер. Ієронім говорить, що він дійшов «ad decrepitam aetatem», з чого можна зробити висновок, що помер у віці щонайменше 63 років.

Т вори Тертуліана мають велику цінність у їх інформації про час, суспільство, культуру, церковне життя і богослов’ю у Північній Африці його часів.

В Тертуліані Церква знайшла дуже помітну постать, характерну для кінця II – початку III стт. Він не є Отцем Церкви, проте заради багатосторонності свого генія, він віддзеркалює багато рухів богословської думки свого часу. По своєму типу він є реакціонер. «Вроджений і вишколений до боротьби, він її веде скрізь все своє життя з подивугідним завзяттям і безоглядністю. Фанатик у своїх переконаннях, щедро вивінуваний у середники природою і школою, Тертуліан засипає свого противника словами, фразами, аргументами, не даючи йому часу зорієнтуватися і відітхнути. Прудкий до крайності, бистроумний, прекрасний знавець латинської мови і пориваючий бесідник, невловимий діалектик, Тертуліан зуживає всі свої засоби, а навіть надуживає їх, щоби вийти переможцем» (Лаба В.). Про характер Т. висловився добре Ф. Гумелевський: «Він більше вражає, аніж переконує».

Богослов’я Тертуліана залишила помітний вплив особливо на Західну Церкву на довгі століття. Його монтанізм був відданий «damnatio memoriae». Кипріян, як свідчить Ієронім, щодня читав його твори. «Тертуліан вперше висловив у своєму навчанні принципи західної богословії і спричинив могутній вплив на весь її подальший розвиток. Саме ним були дані заходу богословські формули, що зберегли своє значення назавжди» (Попов).

1. «De praescriptione haereticorum»⁶⁰

Є одна із найкращих апологій, зовсім єдина у своєму роді (написана декілька років перед 207/208). Якщо досі у дискусіях з іншими релігіями та єретиками Церква намагалася знайти відповідний зміст її аргументацій, наводила найкращі докази аби покази із переконливістю істинність християнства, то зараз у цьому творі для диспутів між ортодоксією та єрессю Тертуліан впроваджує змінену формулу із процесуального громадського права римської імперії: praescriptio (див. Керн...). Ще перед початком процесу можна визначити доцільність його подальшого проведення, так що процес міг і не розпочатися, або процес можна було перервати, бо він тратив всяку доцільність його дальшого проведення. Треба було тільки знайти прескрипт. Застосовуючи цей принцип Тертуліан твердить, що із єретиками не можна дискутувати на рівні доказів із Святого Письма чи Передання. Хоч єретики і посилаються на Святе Письмо і Традицію, проте вони не мають на них жодного права. Адже єретики сфальсифікували Святе Письмо і є поза Традицією Церкви, перекрутивши її, або навіть і відкинувши.

Перед ти як перейти до головних аргументацій в 15-40, Тертуліан відповідає на два базових питання: 1) Чому є єресі і чому мають успіх? 2) Що таке єресь, із чого народжується? Відповідь є дуже оригінальною: Христос передвістив (Мт.7,15). Народжується із філософії (Кол. 2, 8). Те, чому єретики мають великий успіх стає зрозумілим із самого слова «єресь», бо із гр. мови слово «єресь», аίρεσίς переклюється «вибирати», «вибір», «частково». Завжди легше є прийняти часткову правду або те, що видається суб’єктивно правильним, аніж зрозуміти і прийняти усю істину у її повноті та об’єктивності, що треба шукати в Слові Божому та в Традиції Церкви.

Цей трактат є тому цікавим в історії християнської писемності, бо вводить ще раз в еклезіологію відомий принцип поняття єдності з Церквою. Єдність з Церквою полягає в єдності із Переданням (Святе Письмо + Передання), і саме оце є прескриптом проти єретиків. Єдність віри та навчання – ось саме, що потрібно Тертуліану для обґрунтування істинності Церкви. Христос послав на проповідь апостолів; вони ж заснували окремі Церкви. Істинність котрогось віровчення доказується його відповідністю із апостольськими Цервами. Віровчення протилежне апостольському переданню є фальшивим. «Хто ти?» – може спитати Церква будь-яку єресь. З якого часу і звідкіля ти походиш? Що ж ти у мене робиш, не будучи одною із моїх? Ти, Маркіоне, яким правом рубаєш мій ліс? Хто дозволив тобі, Валентине, змінювати русло моїх джерел? Як же ви посміли сіяти і то самовільно? Це є моя власність, я давно нею володію, першою володію нею; я походжу із роду давних її володільців, можу подати на це докази. Я – наслідниця Апостолів, я користуюся моєю власністю відповідно до їхнього повеління та наказу, із присягою, взятою від мене...» (37).