2. Поширення текстів

Християни на початку були мали мало можливостей для переписування і поширення своїх текстів. До середини ІІ ст. невелика група християн не викликала до себе особливого інтересу. Їх вважали субкультурою і про цю субкультуру в тодішній поганській літературі є лише скромні згадки. Більше того, християнська культура повністю пішла у протиставлення до культури гедонізму елліністичного світу. Писемних діячів, які б могли побудувати міст поміж християнством і поганством було ще мало. Хоча у І ст. християнської ери книжкові видавництва діяли на повну силу та все ж перша християнська спільнота не могла скористатись їхніми послугами. Цьому перешкоджали економічні труднощі, боязнь переслідувань, «таємничість науки», як disciplina arcani та інші фактори.

Єдиним можливим способом поширення християнських творів залишалося приватне переписування, яке, очевидно, було на низькому і дилетантському технічному рівні. Це спричинило свої наслідки: скорочення, синтези, виписки. Цілісність багатьох християнських текстів втрачено саме через компіляторів та творців компендіумів. Однак, найбільше текстів було повністю втрачено через те, що їх стиль і зміст переставали подобатись наступним поколінням, та через численні нищівні для текстів події, що траплялися упродовж довгої історії Церкви (пожежі, саморуйнування текстів та ін.).

3. Способи поширення християнських текстів

А) Епістолярний жанр

Беручи до уваги попередні зауваження, можемо в загальному розглянути способи передачі і поширення перших християнських текстів. Первісне християнство особливо акцентувало на епістолярному літературному жанрі. Наприклад 21 із 27 книг Нового Завіту становлять листи. Є здогадки, що листи ап. Павла почали збиратися щойно після його смерті. Результатом цієї праці в кінці І-го ст. стала «збірка» з 13 паолінськтих листів. Показовими є сім листів св. Ігнатія Богоносця, лист Полікарпа до Фелип’ян, листи Климента до Коринтян, лист Варнави, а також деякі Писання про мучеників (Мучеництво Полікарпа та ін.).

З епістолярним жанром пов’язана проблема апокрифів. Багато їх складено у вигляді листів (листування Павла і Сенеки, листи Ігнатія з Антіохії, Epistula apostolorum…), як конкуренція листуванню ортодоксальної Церкви. Листи складалися і передавалися, як свідчення взаємної єдності в одній Церкві. Це були листи однієї Церкви до іншої, або також листи видатних постатей християнського світу. До прикладу, громада із Филипп прохає св. Полікарпа зібрати для неї листи чужого їй антіохійського єпископа Ігнатія. Євсевій Кесарійський згадує, як Діонісій Олександрійський розсилав «Католицькі листи» до різних Церков (HE ІV, 23, 1). Проте сам Діонисій нарікав, що деякі його листи були сфальшовані: «Дехто з братів попросив мене написати до них листи, і я написав. Але ж деякі слуги диявола нафарширували їх половою, спотворюючи їх або змінюючи» (HE ІV, 23, 13). Зрозуміло, що з листів, які отримували і які висилали, в різних Церквах було створено збірки (колекція листів Орігена, Кипріяна та ін.).

Б) Переписування – засіб передачі апостольської проповіді

Що славнішим був автор, то більшою була можливість його переписування. З метою привернути увагу, досягти якнайбільшого поширення, дехто подавав свої листи під іменем відомих християнських авторів (псевдоінаціянські листи, псевдоклиментини та ін.).

Перші християнські автори, єпископи і пресвітери на початку свої роздуми передавали в усних проповідях та науках. Більшість із них імпровізували і думали про те, щоби зберегти і передати наступним поколінням свої проповіді. Тільки пізніше деякі із їх промов лягали на папір. Це могли робити їх друзі, шанувальники, що із переважно із власної волі записували їх гомілії. Записування та поширювання могло відбуватися як за згодою Отців, так і без їх відома. Гавдентій єпископ Брешії із V ст. дуже уболівав над тим, що не мав змоги проконтролювати і відредагувати свої гомілії записані іншими. Єпископ перестерігав, що через брак второпності записувачі стають відповідальними за збільшення кількості помилок. В іншій ситуації був до прикладу Оріген, якому приятель і меценат на ім’я Амвросій фінансував стенографів, щоб записували його гомілії. Після цього писарі розшифровували стенографічні записи, а потім текст красиво переписували каліграфи. В процесі роботи Оріген мав можливість перевіряти і виправляти текст. Так робили св. Амвросій, Іван Золотоустий, Августин і ін.

Хоча гомілія була привілейованим предметом християнської літератури, багато християнських проповідників спеціально записували свої гомілії для подальшої їх публікації. Це пояснюється великою відповідальністю за те, що писалося і глибокою єдністю між тим, що писав і читав. Так Ієронім переписав значну частину своєї бібліотеки, а св. Августин сам просить свого друга допомогти при переписуванні: «Прошу тебе, з готовністю допомогти у справі виготовлення копій усім тим, які про це попросять. Не допускай до оригіналу усіх – дозволь одній, а найбільше двом особам, які в свою чергу, перекажуть його іншим» («Про місто Боже»).

Збереженню багатьох церковних письменників завдячуємо перекладам. Наприклад, Іриней Ліонський повністю зберігся завдяки перекладові на латинську мову, найвизначніший драматичний твір Орігена «Про принципи» – у латинському перекладі Руфіна, який переклав неточно бажаючи більш оправ ославити Орігена.