1. «Заохочення до греків» (Λόγος προτρεπτικός πρòς Έλληνας)

Мета і стиль книги є відображені в назві: книга є адресована грекам-поганам, яких автор заохочувальними аргументами намагається навернути до християнства. Стиль заохочування є основою окремого поширеного виду літератури, що називається «протрептікос», відомий ще із часів Аристотеля. Автор бере під увагу переконання греків, що саме вони за допомогою знань з філософії досягають правдивого пізнання логосів життя. Автор хоче переконати, що правдиве пізнання логосів мають християни. Для доказування цього він обирає цікаву методологію. Спочатку демонструє християнське пізнання Логосу, пояснюючи основоположні істини із навчання Христа про ікономію спасіння, відкуплення. Потім, щоби показати старовинність і правдивість християнства, автор відкликається на грецьких філософів, які вже у свій час говорили про одного Бога, критикували помилкові вірування в багатьох богів та висміювали їхні культи (2-7). В 8-12 главах автор в спосіб платоністичного заохочення спонукає поган до навернення до Логосу, посвятитися Тому, котрого вони шукали за допомогою філософії, і Який насправді вже появився як людина. Христос Ісус є Логосом. Логос воплотився, щоби кожна людина без труду могла пізнати і наслідувати Його.

Стиль Климента є риторично правильний, вишуканий, іноді і поетичний, аргументації звучать переконливо.

2. «Педагог» (Λόγος παιδαγωγός)

Твір Педагог є призначений для катехуменів і новохрещених. Неофіт, що охрестився, прийняв Логос Божий і нові спасительні істини, відрікся від старих переконань. Проте язичництво, до якого він ще донедавна належав, наклало сильний відбиток на його розумі і способі життя. Неофіту потрібно ще багато вчитися і працювати над собою, щоби відповідати тим принципам життя, які від задекларував на Хрещенні. Допомогти душі може тільки Христос. «Тому що в людині знаходяться (старі) думки, ділання та емоції, застерігаюче Слово... радить, впливає на вчинки, потішає, оздоровляє» (І, 1-3). Христос як педагог супроводжує християн, вчить їх правильній поведінці.

Книга ділиться на три частини, що є присвячені темам діл людини, моралі та етиці. Зокрема, перша книга займається характеристикою Христа-Педагога, розглядає методологію Його виховання. Книги ІІ і ІІІ присвячені окремим питаннями морально-практичного життя християн: спосіб харчування, християнське житло і власність, відношення до невіруючих, подружня і сексуальна етика, догляд за тілом.

3. «Килими» (Στρωματεις)

Від самого першого видання в 1550 трилогію Климента вважали за єдиний твір, як послідовний виклад віри для тих, які прогресують у християнстві. Однак зміст і побудова останнього твору «Килими» не повністю відповідають такій думці. Назва στρωμάτεις («килими») відсилає до відомого виду літератури miscellanea, що є зібранням різних афоризмів і думок. «Килими» не містять систематичного викладу християнської віри, але є непослідовним зібранням всього найкращого із апологетичних, етичних і практичних тем.

Складається твір із семи книг. Книга І повністю, частини із ІІ і ІV книг, а також кінець VІІ книги є присвяченні апологетичним темам. Автор згоджується, що мова, філософія і культура поган мають свою велику цінність та випереджують християнство. Проте вони не мають значення самі в собі, бо Бог спричинив їх розвиток, щоби подібно як був Старий Завіт для Ізраїля, так і вони послужили поганам за приготування до християнства. Тому, як вважає Климент, є дуже корисно знати філософію, тому що в ній можна віднайти насіння істини. Треба при цьому вміти правильно відрізняти цінні зерна істини від фальшивих. Конче треба знати те, хто може вірно пізнавати істину і хто є правдивим гностиком. На противагу Валентинові і Василіду – єретики котрі називали себе гностиками, Климент демонструє образ правдивого гностика. Головними чеснотами правдивого гностика є справедливість і любов, ними він керується у всіх обставинах життя, а навіть у терпіннях, хворобах, переслідуваннях і мучеництві (III). Людина приходить до правдивої гнози за допомогою образів та алегорій, які поступово відкривають перед людиною єдину істину (V). Правдивий гностик веде боротьбу проти гріха та пристрастей (πάθε), поступово зростаючи в досконалості за допомогою віри і чеснотливого життя. Досконалість виявляється у любові, безпристрасності, у молитві, мучеництві, а найголовніше – в обожествленні (θεαποίησις) (VІ – VІІ). Климент завдячує образ правдивого гностика Філону Олександрійському.

В ІІІ книзі автор займається виключно питаннями етики, і особливо тут висвітлено тему гідності та цінності подружжя, проблеми його збереження. Вкінці VІІ книги Климент застановляється над поясненням причин виникнення єресей у Церкві та висвітлює помилки, що привели до них.

Хоч структура «Килимів» є хаотичною, проте, як свідчить Méhad, тут є присутнім таке розкриття істини, яку єретики гностики не зможуть ніколи осягнути.

В. Оріген⁵⁰

Оріген є найвідомішими вчителем олександрійської школи. Про його життя до нас перейшли найповніші відомості завдяки Євсевію Кесарійському («Церковна історія» VІ), Ієроніму («De viris illustribus», 54; epistula 33; 44, 1), Руфіну, Фотію (Bibliotecha 118), Григорію Чудотворецю («Промова на прощання»). Народившись у християнській родині (185), окрім основної класичної освіти, про яку згадується в численних curriculum інших отців та церковних письменників, Оріген отримав ґрунтовне християнське виховання. Дізнавшись, що батька ведуть на мучеництво (переслідування Септимія Севера в 201), молодий Оріген хоче померти разом із ним. Мати перешкоджає наміру сину заховавши його одяг. Палке бажання мучеництва за Христа супроводжує Орігена ціле життя. Влада конфісковує майно родини і на Орігена, що був старшим із усіх шести молодших братів, випадає обов’язок заміщення функцій годувальника сім’ї. Він іде на роботу, заробляє викладаючи риторику та граматику. Незабаром знаходить славу доброго вчителя. Єпископ Димитрій доручає йому зупинену катехитичну школу⁵¹, в чому здобуває великий успіх. Влада переслідує Орігена, постійно змушує його міняти місце проповідування. Незважаючи на утиски, «велика сила народу приходила, щоб слухати божественного навчання», як про це говорить Григорій Чудотворець. Навчання Орігена спричинює численні навернення. Оріген веде аскетичний стиль життя: спить на підлозі по декілька годин на день, в постах і довгих молитвах і медитаціях. Оріген був настільки ревний, що буквально зрозумівши слова Ісуса Христа (Мат. 19, 12), він оскопив себе. Він продає всі свої світські книжки, а гроші використовує на власне утримання, щоби безкоштовно викладати. Та незабаром він зрозумів, що для кращої євангелізації греків необхідно більше знати їх культуру, філософію. Він повертається до вивчення філософії, слухає додаткові лекції в новоплатоніка Аммонія Саккаса. Поруч із такою зміною в поглядах Орігена також і навчання в олександрійський школі міняє свій характер. Школа перестає бути лиш місцем для підготовки до Хрещення, і відкривається для різних наук на зразок теперішніх університетів⁵². Успіх школи Орігена був очевидний - філософія була найкращим засобом для наверення поган на християнство. Школа здобуває широку популярність. Як в «інтелектуальному раю» почувався випускник школи св. Григорій Чудотворець⁵³. Меценат Амбросій допомагає Орігенові та забезпечує його необхідним: скорописці, переписувачі, витрати на папір.

В 212 відправляється до Риму, де мав би зустрітися із Іполитом. В 215 від місцевих переслідувань змушений переховуватися в Палестині. Місцеві Єрусалимський та Кесарійський єпископи, надають йому можливість проповідувати у їх церквах. Проти цього протестує Димитрій олександрійський, посилаючись на традицію заборони світським проповідувати у храмі. Оріген буває в Аравії (Трансйорданії), звідки матір Олександра Севера мала би запросити його проповідувати до себе в Антіохію. Численні подорожі і знайомства показують популярність Орігена, що в свою чергу пояснює труднощі у відношеннях із своїм єпископом.

Близько 231 деякі грецькі єпископи запрошують Орігена дати публічну диспуту із місцевими єретиками. По дорозі до Греції палестинські єпископи висвячують його на священика. На ендемічному синоді патріарх Димитрій засуджує важність свячень Орігена і виклинає його, мотивуючись двома причинами: Оріген був самоскопцем, і, бувши мирянином, проповідував в присутності єпископів. Оріген сподівався, що в скорому часі після смерті Димитрія його наступник налагодить непоозуміння, але той в свою чергу поновлює попереднє виклятття. Щойно після цього Оріген остаточно перебирається до Кесарії Палестинської, де єпископами були деякі із його учнів. В Кесарії Оріген засновує нову школу, збирає нову бібліотеку. Проповідує майже щодня. Нажаль, із декількох сотень його проповідей, застенографованих скорописцями Амброзія, залишилися тільки заголовки.

Під час переслідування Декія (250-251) Оріген знаходився в Тирі, де його ув’язнюють. Мрія із юнацьких років, щоби стати мучеником, видавалася здійсненою. Оріген мужньо вистоює усі тортури, його хочуть змусити до публічного зречення християнства і⁵⁴. Римські чиновники намагалися в той час змусити християн відректися своєї віри, аніж домагатися їхньої смерті. В їхні інтереси не складало примножувати число мучеників, яких народне шанування зробить відразу святими. Орігена, покатованого і вкрай вимученого, відпускають на волю. Незадовго близько 254 Оріген помирає. Ще до ХІІІ ст. в Тирі можна було відвідати його могилу. «Хоч його юнацька мрія не збулася, проте він без сумніву належить до тих ісповідників, які постраждали за віру. Оріген помер в єдності із Церквою, по крайній мірі - із Палестинською»⁵⁵.

Відразу по смерті твори Орігена користується широкою популярністю. Серед переписувачів були такі відомі особистості як св. Василій Великий, св. Григорій Богослов, Руфін. Останній, щоби вчинити Орігена більш ортодоксальним, робив редакцію його творів, викидав або перемінював сумнівні частини. Собор в Константинополі 543 виклинає Орігена, а на V Вселенському в 553 твори були засуджені на знищення. Незважаючи на це авторитет Орігена не щез повністю і сліди його навчання можна прослідкувати в багатьох церковних письменників, як на Сході, так і на Заході.

Разом із Августином Оріген є найбільш плідним письменником древньої Церкви. Історик Єпіфаній подає 6000 його творів, а Євсевій Кесарійський у втраченій біографії Памфіла нараховував їх 2000. Ієронім наводить 800 заголовків із творів Орігена.

Не можна не зауважити впливу Орігена на всю Церкву на довгий час. Однак вкінці ІV ст. виникають суперечки навколо особи Орігена, які тривають багато століть. Їх започаткував Епіфаній із Констанци (Саламіни). Орігена і його науку він вміщає в перелік єресей «Panarion» (близько 373-377), а в гоміліях виголошених з нагоди храмових празників в Єрусалимі 393 він звинувачує в орігенізмі місцевого єпископа Івана. Трохи пізніше якийсь Атарбій по монастирях Палестини шукає підтримки в компанії проти Орігена. Суперечка слідує. Епіфаній, Ієронім, Теофіл Олександрійський – з однієї сторони, а Руфін, Іван – з іншої. Свого завершення антиорігенівська суперечка набуває в VІ ст., коли через орігенівську богослов’ю відділяються монастирі двох лавр на горі Синай. Імператор Юстиніан в 543 видає антиорігенівський едикт, якому не суперечать ні Патріархи, ані Папа. Вселенський Собор 553.

В більшості твори Орігена є збережені фрагментарно в різних цитуваннях, в Апології за Орігена Памфіла Кесарійського, в екзегетичних творах Ієроніма.