1. Екзегетичні писання.

Більшість творів Орігена є коментарями до Біблії. В герменевтиці Оріген користується алегорією - традиційним олександрійським способом пояснення Святого Письма. Оріген часто заперечує буквальний зміст Святого Письма, але в більшості випадків він все-таки відштовхується від змісту буквального, і застосовує філологію для критики Святого Письма. Близько 230 Оріген звершує колосальний труд - «Hegsapla», де у шести паралельних колонках викладено шість різних варіантів Святого Письма Старого Завіту – грецький переклад Септуагінта, Теодоціоне, Сіммако, єврейський текст на єврейських буквах, єврейський текст на грецьких буквах⁵⁶. Для Псалмів в «Oktapla» він додає ще інших три грецьких переклади

Свої екзегетичні принципи він викладає в «Про начала» ІV, 4-5 (appunti di Quasten, p. 29: «Мені здається...»). Оріген розрізняє три змісти Святого Письма: фізичний, або буквальний; душевний, або моральний; духовний, або містичний. Буквальний зміст відноситься до безпосереднього і об’єктивного значення самих слів, але деякі частини в Святому Письмі не посідають буквального змісту. Тому що в кожному слові Біблії промовляє сам Бог, то вся Біблія має значення вище за людський буквальний зміст. Як конкретні вказівки для християнського життя, моралі і поведінки, це є зміст моральний чи душевний. Останнє третє містичне духовне значення є на вершині тесту. Воно служить трьом цілям: 1. типологічне розуміння Святого Письма Старого Завіту, як пророцтво про Христа; 2. вміщує окремі вияви віри в загальну історію спасіння людства; 3. обґрунтування есхатологічних очікувань християн. Ключем до містичного розуміння Святого Письма є Христос - на собі Він сповнює всі старозавітні обіцянки та пророцтва, а одночасно спрямовує християн до Парусії. Ось так Євангеліє відображає реальність (пор. 1 Кор. 13, 12). Християни причащаються ікономії Христа через його Євангеліє та Святі Тайни. Св. Іван Касіянин віднаходить наступний четвертий зміст Святого Письма, а Августин із Данімарки (близько 1282) так визначає всі чотири змісти: Littera gesta docet, quid credas allegoria, moralis quid agas, quo tendas anagogia (буква відносить до фактів, алегорія – до того, в що треба вірити, моральне значення – до того, що треба робити, а анагогія – до того, до чого треба прямувати).

Чому алегорія? Тільки алегорія дозволяє грекам зрозуміти та сприйняти засвою історію Старого Завіту. До цього додає Квастен⁵⁷. Алегорія дозволяє Старому Завіту віднайти нове значення та актуальність, спрямований його до Христа та до Церкви. Алегорія застосовується Новим Завітом (напр. інтерпретація Йони як алегорія смерті Ісуса Христа – Мат. 12, 39, чи алегорична інтерпретація практики обрізання - Рм. 2, 29).

В коментарі на Євангеліє від Матея Оріген піднімає дуже актуальне питання: як пояснити непідготовленому читачеві значення таких книг, як Левіт, Второзаконня? Треба звернути увагу на те, - говорить Оріген, - що Біблія є цілісним єдиним твором, і що окремі книги можна розуміти тільки в контексті із іншими книгами Святого Письма. Подібно окремі партії музичних інструментів звучать тільки разом із іншими інструментами⁵⁸.

На основі філологічно-критичної реконструкції тексту, слідуючи правилам своєї екзегези, Оріген опрацював майже всі книги Святого Письма. Його екзегетичні твори можна розрізнити на три типи: τόμοι - богословські коментарі; σχόλια - особливі інтерпретації, як замітки на краю біблійного тексту; ‛оμιλίαι - публічні проповіді, занотовані стенографами і пізніше опубліковані.

Жоден із коментарів Орігена не зберігся в повній формі. На грецькій мові збереглося тільки вісім книг коментаря на Матея, дев’ять - на Івана; на латинській мові - чотири книги на Пісню Пісень, друга половина коментаря на Матея, десять книг на Лист до Римлян. Схолії збереглися тільки між фрагментами. Гомілій всіх разом 279, із яких тільки 27 є на грецькій мові.

2. «Περὶ α̉ρχων» («De principis»)

Є його богословським шедевром. Написаний в періоді від 220 до 230. Тут Оріген викладає основні головні принципи (αρχή, начала) християнської віри. Ділиться твір на шість книг.

Принципом і началом кожного богословського роздумування, як говорить Оріген у вступі до твору, є Святе Письмо і regula fidei. Цим самим він вказує, як богослов’я є ортодоксальною і що вона має основуватися на традиції Церкви. Цю саму позицію він виразно показує і у відношенні до єретиків: супроти маркіоністів він підкреслює доброту Божу, ідентичність Бога із Отцем Ісуса Христа і строга відповідність між Старим та Новим Заповітами; проти послідовників Валентина – свобідну волю людину і особисту відповідальність кожної людини; проти докетів – дійсне воплочення Христа, як умова відкуплення; проти модалістів – розрізнення між особами Божими, проти адопціоністів – відвічне народження Сина.

Твір містить теологуменони, які пізніше в Церкві були визнані за неортодоксальні.

1. Доктрина Пресвятої Тройці є в певній мірі субординаціоністична, яку він уводить із метою подальшого розрізнення між Отцем і Сином.

2. Навчання про передіснування душ. Віддалившись від Бога душі були ув’язненні у тіла – ангельські, людські і найгрубіші демонські (слово ψυχή Оріген виводить із дієслова ψύχεσθαι - охолоджувати).

3. Навчання про α̉ποκaτάστασις - вкінці часів діло відкуплення Сина Божого (1 Кор. 15, 23-26) відновить все сотворіння у своїй початковій гідності.

Περὶ α̉ρχων зберігся цілісно латинському перекладі Руфіна, на грецькій - тільки фрагменти. Більш вірніший латиський переклад Ієроніма із 399 нажаль втрачено.

3. Contra Celsum

Над цим твором Оріген працював дуже охоче. Є відповіддю на твір Кельса Άλητής Λόγος (178). Кельс у своєму творі не тільки повторив звичайні очорнення на християн. Він є ознайомлений із християнською доктриною про Логос, до якої легко адаптувалися греки через поширену філософію неоплатоніків. Кельс визнає примірну поведінку християн, яка є найкращим свідченням правдивості їх сповідування. Проте юдео-христинський образ Месії і його персоніфікація із Христом видається йому смішним. На його думку Христос був звичайним чарівником, а апостоли поширили міф про його воскресіння. Філософська віра греків у раціональності платоніків є вищою за віру християн.

Спонукуваний Амброзієм дати відповідь Кельсу, Оріген спочатку вважав, що найкращим методом щодо звинувачень такого роду буде цілковите ігнорування, а християнини, що мають добру віру, ніколи не дивуватиметься їм. Оріген дав себе переконати пізніше заради тих, «що ще не поставили на пробу свою віру у Христа, яких Апостол Павло називає «слабкими у вірі» (Рим. 14, 1)» (6).

Вісім книг Contra Celsum появилися між 245 і 248. Автор слідує аргументаціям Кельса, цитує його так, що можна би було реконструювати все Άλητής Λόγος. Відштовхнувшись від єврейського походження християнства, Оріген переходить до доктрини про воплочення Христове (1-2) та порівняння віри у Христа із грецькими культами богів та героїв (3). Книги від 4 до 6 висвітлюють основи християнської віри: Трійця, створення, добро і зло, Бог і світ, молитва, християнське життя, есхатологія. 7 і 6 книги повертаються до питання різниці і правильності культу Бога у поган, жидів і християн. Оріген обґрунтовує божество Ісуса Христа і правдивість християнства, посилаючись перш за все чуда, що їх сповнив сам Христос, і ті, які діються у Його Церкві.