- •Патрологія
- •Частина і
- •(Нотатки із лекцій - рro manuscripto)
- •Вступ. Патрологія як богословська дисципліна
- •І. Патрологія як наука
- •1. Визначення Патрології. Поняття терміна «отець»
- •2. Термінологічна різниця: патрологія, патристика, історія церковної літератури6
- •3. Історія Патрології
- •5. Мови Отців
- •Іі. Переказ патристичних тектів7
- •1. Зародження первинних християнських текстів
- •4. Поділ Патрології
- •2. Поширення текстів
- •3. Способи поширення християнських текстів
- •3. Роль монашества у розвитку християнського переписування
- •Частина і. Донікейська доба. Церковна література перших трьох століть Вступ. Початки християнської літератури і. Усна традиція і передлітературні форми апостольського періоду7
- •Іі. Види апостольської літератури.
- •Розділ 1. Апокрифи Вступ. Формування біблійного канону.
- •Б. Старий Завіт
- •І. Апокрифічні Євангелія а. Вид літератури
- •Б. Протоєвангеліє від Якова8
- •В. Євангеліє від Томи
- •Д. Євангеліє від Никодима
- •Іі. Апокрифічні апостольські діяння а. Вид літератури
- •Б. Діяння Петра
- •В. Діяння Павла
- •Ііі. Апокрифічні листи а. Вид літератури
- •Б. Лист Псевдо-Варнави
- •Іv. Апокрифічні апокаліпсиси а. Вид літератури
- •Б. «Пастир Єрми»
- •Розділ 2. Апостольські Отці та субапостольська література
- •А. Св. Климент Римський. «Перший лист до Коринтян»
- •В. Св. Полікарп Смирнський. Лист до Филип'ян
- •А. Папій із Ієраполя
- •Б. Дідахе18
- •Частина іі. Отці Церкви та церковна література в часі великих гонінь Церкви
- •Розділ 3. Грецька література
- •І. Грецькі апологети
- •А. Апологія «До Діогнета»
- •1. Апологія ширша
- •2. Апологія коротша
- •3. Діалог із жидом Трифоном.
- •В. Татіян Сирійський30
- •2. Τò διὰ τεσσάρων εὐαγγέλιον, Четвероєвангеліє
- •Г. Афінагор із Афін, філософ
- •1. «Прошення за християн» (Πρεσβεία περὶ χριστιανω̃ν)
- •2. «Про воскресіння мертвих» (Περὶ α̉ναστάσεως νεκρω̃ν)
- •Е. Єрмій філософ
- •Ііі. Пасхальна гомілія Мелітона Сардійського
- •Іі. Писання про мучеників31
- •А. «Акти»
- •2. «Акти мучеників із Шілл»34
- •2. «Лист церков Відня та Ліону до Церкви в Малій Азії»36
- •Іv. Полемічна література а. Св. Іриней Ліонський39
- •1. «Викриття та заперечення фальшивоназваної гнози»
- •2. Представлення апостольської проповіді (’Еπίδειξις του̃ α̉ποστολικου̃ κηρύγματος)
- •3. Богослов’я св. Іринея44.
- •Б. Іпполит47
- •V. Початки наукової християнської літератури. Перші християнські школи a. Початки християнських шкіл і богословських традицій
- •Б. Климент Олександрійський
- •1. «Заохочення до греків» (Λόγος προτρεπτικός πρòς Έλληνας)
- •2. «Педагог» (Λόγος παιδαγωγός)
- •3. «Килими» (Στρωματεις)
- •1. Екзегетичні писання.
- •Розділ 4. Західна література. Західні письменники ііі ст.
- •І. Тертуліан59
- •2. «Проти Маркіона»
- •5. Навчання Тертуліана
- •Іі. «Октавій» Мінутія Фелікса
- •Ііі. Кипріян Карфагенський
- •3. Листи
- •Іv. Новатіян. «De trinitate»
- •V. Лактацій «християнський Цицерон». «Divine institutiones» I «Epitome»
2. «Проти Маркіона»
«Проти Маркіона» це є найбільший твір Тертуліяна, що складається із п’яти книг. Тертуліян присвятив дуже багато часу написанню цього твору. На протязі 207-208 рр. було зроблено три його редакції, що також свідчить про велику увагу Тертуліяна до даної єресі. Головні питання, над якими застановляється Тертуліян, це є: єдність Бога і проблема канону Святого Письма.
І книга – опис Маркіона та його науки. Опрокинення невідомого Бога Маркіона: а) Якщо Бог найбільший. Як?; б) негідність для «невідомого Бога» у його залишенні сотворення на поганого Дем’юрга; б) як «добрий невідомий Бог» не є таким, бо чому заперечує подружжя.
ІІ книга – після того, як Тертуліан викрив фальшивість Маркіонового бога, як просто неіснуючого через невідповідність необхідним ознакам потрібним божеству, Тертуліян переходить до того, щоби показати ідентичність між Богом-Сотворителем в Старому Завіті і Богом-Отцем в Новому Завіті. Бог не є тим, що просто карає, бо в ньому справедливість та доброта є одночасно присутніми. Наказання Адама – вина його самого. Подальші покарання із історії Старого Завіту випливають із його доброти та справедливості.
В ІІІ книзі Тертуліян показує, що Христос був Сином того ж старозавітного Бога. Христос став людиною, щоби відкупити людство від гріха Адама; він появився реально, як правдива людина, а не ілюзорно. Історія життя Ісуса Христа в усьому погоджується із пророцтвами про Нього із Старого Завіту.
В ІV і V книгах Тертулян слідкує за біблійним текстом Маркіона і наводить звідти цитування про Бога–Сотворителя. Наближується тут до «Прескрипту», згідно якого жоден єретик не має права покликатися на Святе Письмо оскільки воно належить єдино Церкві.
3. «Adversus Praxean»
Як вважає Тертуліян, Праксей є першим, хто приніс до Риму монархіанізм. Написав Тертуліян цей твір в 213, коли ця єресь по-новому почала розвиватись в Африці. Праксей був патріпасіоністом. Зміст і спосіб поширення єресі. Тертуліян вияснює як ця єресь проникнула в Африку із двома способами науки: для простих одне пояснення монархіанізму, а для освідчених інше. Пояснення «для простих» основується на понятті монархії Римської Імперії: єдиний монарх, який управляє імперією за посередництвом трьох синів, а імп. – одна (подібно і в співвідношенні в троїчності і одності в Бозі). Тертуліян відсилається на Святе Письмо, що говорить, що ніхто, хто бачив Б, не залишиться в житті (Вих. 33, 20). Це означає, що Бог, якого можна побачити, не може бути Отцем. Проти інструменталізованих єретиками біблійних виразів: «Я є Господь, є один, і немає іншого крім мене» (Вих. 45, 5), «Хто бачив мене, той бачив Отця» (Ів. 14, 9-11) Т. протиставляє цитати, які доказують виразну ріницю між особами: «Боже, Боже, чому ти мене покинув» (Мат. 27, 46), «Отче, в твої руки віддаю мого духа» (Лук. 23, 46), Вознесіння, Зіслання Святого Духа.
«videmus duplicem statum, non confusum sed coniunctum in uno persona, deum et hominem Jesum» – можна сказати, що становить основу Халкедонського висновку, проте до Августина не дало жодного пливу на богословію. Тим не менше вражає таке раннє правильне вираження Т.
4. «De anima»
Церква і філософія – питання дуалізму тіло-душа. Зустріч платонізму із християнством. Нап. після 203 - представляє особливий аспект богословської контроверсії зустрічі платонізму із християнством.
58 розділів. Поділяється три частини. Вступ - критика платононізму. Тертуліан основується в антропології Буття - подух Божий (Б. 2,7).
1 частина. Душа є єдина, бо Бог насправді сотворив душу як розумну єдність, але падіння спровокувало в душі виникнення нерозумної частини душі. Душа єдина – проявляється назовні через різні тілесні органи. Різниця між націями чи між окремими особистостями не походить від різниці між різними частинами душі, а наслідком різного фізичного виховання, клімату, тілобудови.
2 частина (22-41) є звернена проти науки передіснування душі. Душа народжена в момент зачаття. Твердження стоїків, що душа народжується в момент народження із першим зіткненням із повітрям, суперечить як Святому Письму, так і досвіду жінок. Таким чином виключається також можливість переселення душ. Душа розвивається разом із тілом аж до своєї зрілості в 14 років життя (совість)
3 частина (42-58) призначення душі після смерті порівнює із щоденним досвідом сну та сновидінь ( смерть – воскресіння). Душі мучеників ідуть до неба, в інші душі під землею очікують воскресіння тіла (Мат. 12, 40), тут вже починається відплата за ді ла виконані при житті.. Тертуліан відкидає думку, що душі не похованих чи самовбивць ширяють понад землею без спокою.
