Б. Старий Завіт

Канон Старого Завіту почав стабілізуватися на кінці І ст., в часі, коли виразилася різниця між християнами та юдеями. Християни із своєї сторони вживали вже гр. мову, а як основний біблійний текст – текст «Септуагінта» ( за фараона Птоломея бл. 286-285 до Хр.).

Тому що ще не був закритий єврейський канон, «Септуагінта» доповнює його, включивши в собі книги написані вже на грецькій мові. Щоби уникнути замішанні і можливих християнських впливів євреї викидають із свого канону всі книги написані на грецькій мові і вважають їх апокрифічні. Християни далі використовують їх у своєму каноні Старого Завіту і називають девтероканонічними, поки Лютер знову викидає їх із канону. Девтороканонічними є наступні книги Старого Завіту: частини Даниїла і Естери, Варуха із листом Єремії, І і ІІ Макавеїв, Юдита, Товія, Сирах, Мудрості.

І. Апокрифічні Євангелія а. Вид літератури

Під назвою слова «Євангеліє» - «звістка», «повідомлення», в часі ІІ ст. курсували численні листи і документи інформаційного характеру. Через таке замішання «євангелій» було передано багато апокрифів із титулом «євангеліє». Літературний апокрифічний вид апокрифічних Євангелій визначається в залежності від виду канонічних Євангелій. Всі вони є збіркою матеріалу про науку та діяння Ісуса Христа.

За відношенням до канонічних Євангелій апокрифічні євангелія можна класифікувати так:

1. близькі за формою, що слідують ту саму синоптичну традицію («Євангелія від Петра», «Євангелія від Назореїв», «Євангелія від Ебіонітів»);

2. за своїм спільним походженням і змістом Євангелія є двоякі: а) юдео-християнські, що наслідують Євангеліє від Матея, та зберігають юдейські традиції; б) етероортодоксальні, що намагаються канонізувати доктринальні вчення, чужі для канонічних Євангелій (відкриті в Наг Гаммаді, як «Pistis Sofia», «Євангелія від Томи», «Євангелія від Вартоломея» і ін.);

3. тому що канонічні Євангелія не задовольняли до кінця пізнання вірних та не були повністю виразними у певних теологічних питаннях виникла окрема група Євангелій, що мали би доповнити канонічні Євангелія.

У часово-хронологічному порядку апокрифічні євангелія можна поділити на:

а) євангелія дитинства: «Протоєвангелія Якова», «Євангелія від Псевдо-Матея», ці Євангелія мали великий вплив на християнську свідомість і Літургію;

б) євангелія страстей: «Євангелія від Никодима», «Євангелія від Вартоломея», «Євангелія від Гамалиїла»;

в) євангелія воскресіння: «Діалоги Спасителя», «Epistula Apostolorum».

Апокрифічні Євангелія – це є дуже великий матеріал. Наш поділ є відносним в описуванні всього цього багатого виду первісної християнської літератури. Зараз перейдемо до опису деяких головних творів, що послужать нам прикладом для кращого пізнання цього жанру.

Б. Протоєвангеліє від Якова8

Належить до євангелій, що доповнюють канонічні Євангелія. Написано в другій половині ІІ ст. в Єгипті, і в пізніших часах було декілька разів доповнюване. Дуже поширене та шановане на Сході, про що свідчать численні переклади на ефіопську, арабську, вірменську, коптійську, грузинську мови. Фресками із подіями та героями протоєвангелія була розписана уся єпископська катедра в Равенні, що від від 540 до 751 була під протекторатом Візантії. Близько 500 в «Decretum Gelasianum» було визнане за неканонічне, внаслідок чого протоєвангеліє пішло на Заході в забуття. Перший переклад на латинську мову появився аж в 1550. Тому що тут описуються події, котрі передують народження Ісуса Христа, цей апокриф називають протоєвангелієм (πρωτοϛ - перший).

Поділяється протоєвангеліє на три частини. В першій частині (рр. 1-16) містяться розповіді про походження, народження та дитинство Марії аж до її Благовіщення. Бог вислухав молитви праведних Йоакима та Анни і дарував їм чудесне зачаття та народження Марії. Від трьох років життя дитини батьки посвячують її як дівицю на служіння при храмі в Єрусалимі, де вона кормиться ангелом. У віці дванадцяти років батьки віддають Марію під опіку вдівцеві Йосипові, котрий мав вже дорослих дітей. Йосиф обирається на опікуна чудесним способом в єрусалимському храмі. Наступні роки Марії відображені у спосіб інформативний. Говориться про те, що Марія разом з іншими дівами займається тканням полотна до святині; відбувається несподіване Благовіщення; Марія відвідує Єлизавету; згадано про сумніви Йосифа, коли він дізнався про вагітність Марії, а тоді «Марія мала тільки-но шістнадцять років, коли з нею трапилися ці таїнственні події» (р. 12).

Друга частина починається як в Мт. 1, 20-23, і розказується про сон Йосифа, в котрому ангел попереджає про божественне походження Дитяти. Опис обставин Різдва є подібний канонічним Євангеліям. Залишивши Марію в стаєнці на околиці Вифлиєму, Йосиф відправляється за повитухою. Повитуха, що прибула на час породіллі, стає свідком чудесного народження і що Марія залишилася дівою після народження. Цьому не повірила друга повитуха, що прийшла пізніше, вона сама хоче пересвідчитися у дівицтві Марії. За гріх невірства рука її ту ж саму мить висихає, але Дитя дотиком оздоровляє її.

Третя частина (22-25) розповіддю про мучеництво і смерть Захарії з рук розлюченого Ірода, обманеного мудрецями.

Протоєвангеліє належить до євангелій дитинства, проте в центрі усіх розповідей є Матір Христова. Завдяки цьому апокриф є найбільш цінним маріологічним документом давнини, в котрому показується особливе вибранство Марії, її непорочність і дівицтво. Тим самим Протоєвангеліє заперечує очорнення, що їх поширювали погани та жиди проти Христа та Марії. Свідчення протоєвангелія також відкидають можливі невірні пояснення Мт. 12, 47 про «братів Ісусових». З іншої сторони подібні свідчення протоєвангелія приводить до пізніших сумнівів щодо його автентичності. На противагу протоєвангелію св. Ієронім Стридонський стверджує, що Йосиф залишився до кінця життя дівственником.

По своїй літературній формі протоєвангеліє від Якова є збіркою розповідей та легенд, а декотрі їхні свідчення не можна знайти в інших канонічних чи апокрифічних книгах. Протоєвангеліє широко контактує із канонічними Євангеліями Матея і Луки. Важко не дооцінювати маріологічні богословські доповнення.