3.1 Предмет і задачі

Для здійснення ефективного навчального процесу викладач вузу повинний мати не тільки необхідні знання й уміння, але і володіти методикою викладання. Ця вимога обумовлюється істотним розходженням між науковим процесом пізнання природи і педагогічним процесом передачі знань і формування особистості фахівця, між об'єктами і методами дослідження і її методиці.

Як відомо, технологія вивчає найпростіші і найбільш загальні закони природи. Вона відноситься до природничих наук, використовує методи спостереження, експерименту, теоретичного узагальнення й ін. Головною її задачею є пізнання, що відбуваються в природі хіміко- технологічних явищі і пошук способів їхнього використання для нестатків людства.

Об'єктом вивчення методики дисциплін є навчальний процес передачі наукових знань і формування на цій основі молодого фахівця даного профілю. Методика викладання відноситься до педагогічних наук, використовує педагогічні методи дослідження: вивчення й узагальнення досвіду, досвідчене викладання і педагогічний експеримент, тестування, методи математичної статистики й ін. Головною її задачею є визначення змісту дисципліни і відповідних науково обґрунтованих методів і прийомів вивчення дисциплін з урахуванням вимог, пропонованих до вузу сучасним суспільством. Природно, методика викладання оперує технологією як наукою, відбирає і розглядає її знання і методологію, розробляє рекомендації з організації ефективного навчально-виховного процесу.

Методика навчання повинна давати відповіді на три питання: "Чому учити? Як учити? Як учитися?"

Відповіді на ці питання органічно зв'язані з задачами, що постають перед вищою школою на сучасному етапі розвитку суспільства. У зв'язку з цим варто підкреслити, що прискорення соціально-економічного розвитку країни вимагає корінного поліпшення професійної підготовки фахівців, компетентність кадрів. Їхня висока цивільна відповідальність багато в чому визначає масштаби і темпи науково-технічного прогресу. Варто також звернути увагу на необхідність посилення підготовки майбутніх фахівців до рішення задач зміцнення зв'язку вузу з життям, значного поліпшення їхньої психолого-педагогічної і методичної підготовки.

У курси дисциплін включені основні теорії, методи і засоби дослідження базисної науки, її найважливіше застосування і взаємозв'язки з іншими науками, світоглядні ідеї й історичні зведення, що відбивають еволюцію наукового пізнання; програмування уміння і навичок учбово-практичного і прикладного характеру, педагогічних якостей майбутнього викладача.

Концепція цілісного відображення науки дає ключ до планування змісту дисципліни - програмування вивчення фундаментальних теорій і методології науки; підкреслює необхідність погоджування методики викладання з методологією, а форм самостійної роботи студентів зі специфічними видами діяльності в науці. Викладене вище, звичайно, не означає ототожнення навчальної дисципліни і науки, а акцентує увагу на тезі загальновідомого психологічного закону формування особистості: прищеплювання творчих якостей учням можливо лише шляхом залучення їх до відповідної діяльності.

Слід зазначити важливе значення методичної обробки і структурування відібраного матеріалу, що повинне задовольняти вимозі генералізації, тобто групуванню навчального матеріалу по основних наукових теоріях. Не менш важливе дотримання дидактичних вимог - цілеспрямованості, систематизації й узагальнення, цілісності і сформованості, приступності знань і т.п.

Це в значній мірі сприяє усуненню перевантаження курсу, більш міцному його засвоєнню і розвитку мислення тих, яких навчають. Зазначені вимоги до змісту і структури дисципліни повною мірою повинні реалізуватися й у підручнику або навчальному посібнику. Задача також полягає в тім, щоб серед можливих структур дисципліни була знайдена оптимальна.

Як повинна викладатися дисципліна? Які методи і прийоми повинні бути використані для того, щоб краще розкрити зміст програми, збудити інтерес студентів до науки і прилучити їх до творчої праці. Такі головні питання методики викладання, у рішенні яких вона спирається на дидактику і педагогічну психологію, перетворюючи їхні загальні положення в конкретні рекомендації. Як немислимий розвиток науки без спостереження, експерименту і єдності індуктивних і дедуктивних побудов мислення, так неможливо і засвоєння дисциплін без використання цих методів у навчальному процесі вищої школи. Використання в навчанні в трохи змінених цілях методів фізичного дослідження веде до їх засвоєння, що не менш важливо, чим засвоєння результатів науки.

Вибір методів викладання істотно залежить від дидактичних цілей. Якщо мова йде про передачу нових знань, то викладач може повідомити їх лекційним методом чи запропонувати студентам проробити матеріал по підручниках; для поглиблення і закріплення матеріалу - провести семінар-бесіду, фізичний експеримент; для формування уміння і навичок - практикувати рішення задач, лабораторні дослідження, курсові завдання. У цілому добір методів навчання повинний ґрунтуватися на теорії відображення і відповідно задовольняти наступним вимогам:

а) у знаннях студенти бачать об'єктивне відображення зовнішнього світу;

б) пізнання предметів і явищ зовнішнього світу здійснюється шляхом розкриття їхніх взаємозв'язків і розвитку;

в) засвоєння законів і теорій сполучається з активною практичною діяльністю студентів, придбанням практичних навичок і уміння, а також з їхнього застосування.

Першорядною задачею методики є проблема навчання. Вона полягає в організації активної, цілеспрямованої навчальної і наукової діяльності студентів з метою розвитку в них мислення, формування філософського світорозуміння, придбання ними професійних знань, уміння і навичок. Актуальність даної проблеми обумовлюється задачами підготовки фахівців творчої праці.

Рішення проблеми навчання може здійснюватися тільки в процесі відповідної діяльності. Тому методика вивчення дисциплін повинна відображати проблемно-дослідницький характер викладу лекційного матеріалу при активній участі студентів, їхню систематичну роботу над літературними джерелами, рішення технічних задач, проведення самостійних лабораторних досліджень, підготовку хіміко- технологічних демонстрацій ними і т.п.

Судити про рівень знань можна лише по їхніх проявах у видозмінених ситуаціях і при рішенні нестандартних задач, а про наявність визначеного способу мислення - по характері інтелектуальної діяльності того, якого навчають, особливо по характері обробки інформації, способу міркування, темпу і якості виконання завдань творчого характеру.

Методика викладання дисципліни враховує, що трудовий процес повинний відповідати принципу оптимальності. У навчальному процесі реалізація останнього виражається в одержанні максимально можливих навчально-виховних результатів при мінімально необхідних для цього витрат енергії і часу викладачів і студентів. Принцип оптимальності - це об'єктивне відображення ролі науки в удосконалюванні праці.

Методика навчання дисциплін повинна озброювати викладачів методами і прийомами ефективного навчально-виховного процесу підготовки, враховувати, що зразково організований навчальний процес, уміле використання методів і прийомів навчання студентів деякою мірою будуть успадковуватися ними в майбутній самостійній роботі.