3.Вікові зміни координації рухів. Рефлекторні реакції у різні вікові періоди.

У плода 3-4 міс достатньо сильне подразнення шкіри викликає невпорядковану рухову активність за участю великої кіл-ті м’язів. Такі рухові реакції є результатом широкої ірадіації збудження в ЦНС внаслідок слабкості гальмування. Це стадія генералізації рефлекторної діяльності.

На 21-24 тижні достатньо добре розвинен смоктальний рефлекс. Хапальний рефлекс стає координованим і дуже сильним. Відбувається раннє дозрівання певних рефлексів з участю в них центрального гальмування. Це початок стадії спеціалізації рефлекторних реакцій.

З 4 місяців у плодів розвиваються сухожильні рефлекси, а з 3-5 міс з’являються лабіринтні та шийні рефлекси положення. Рефлекси на розтягання відіграють важливу роль в тонусі розгиначів, які забезпечують ортотонічну позу плода – зігнуті шия, тулуб та кінцівки.

У НОВОНАРОДЖЕНИХ добре розвинуті смоктальний і ковтальний рефлекси. Високу збудливість мають рефлекси сечеспускання і дефікації. Наявні дихальний рефлекс та чітко проявляються рефлекси Геринга і Брайєра. Надалі спостерігаються вестибулярні та шийні тонічні рефлекси. Легко викликається колінний, меньш постійно - ахілов рефлекс і сухожильний рефлекс двоголовий м’яз плеча. На достатньо сильні подразнення у новонароджених виникає примітивний орієнтовний рефлекс.

Штрихові подразнення шкіри стопи викликає рефлекс Бабінського, який проявляється у розгинанні великого пальця і згинанням або веєроподібним розгинанням інших пальців. Ці особливості пов’язані із незрілістю рухових нейронів прецентральної звивини кори головного мозку.

Швидкий удар пальцем по губах викликає витягування губ вперед - Хоботковий рефлекс.

При торканні долонь пальціями або олівцем дитини схоплює їх із такою силою, що іноді можно навіть підняти дитину. (Хватальний рефлекс – рефлекс Робінсона)

Рефлекс Моро. При ударі по столику або кроваті, на якій знаходиться дитина, він розводить руки, а потім зводить їх.

Рефлекс повзання Бауера. В положені на животі легке натискання доленею на стопу викликає відштовхування дитини від долоні і рухи типу повзання.

Білет №6

Асселерація розвитку( гематологічні зміни при різних умовах життя та діяльності людини)

Кров і фізичне навантаження

Цікавим є питання про вікові особливості реакції системи крові на екстремальні впливи фізичного навантаження. У чому ж виявляяється специфіка змін білої крові при м'язовому навантаженні? Помітних вікових відмінностей у картині білої крові при м’язовому навантаженні не встановленно. Відразу після навантаження відзначається міогенний лейкоцитоз. Також не виявлено розходжень у періодах відновлення білої крові у юнаків (16-18 років) і дорослих осіб (23-27 років). У тих і інших через півтори години після інтенсивної роботи (50 км велогонки) відзначаються ознаки міогенного лейкоцитозу; відновлення цього показника відбувається через 24 години після роботи.

При короткочасній м'язовій напрузі (біг, плавання на коротких дистанціях) кількість Hb у юнаків і дівчат 16-18 років змінюється незначно. Кількість еритроцитів при цьому трохи збільшується (на 8-13 %). Після інтенсивної м'язової діяльності (велогонка 50 км) кількість гемоглобіну майже не змінюється, а кількість еритроцитів при цьому дещо зменшується від 0,2 до 1 млн кл. у 1 мкл крові. Через півтори години після гонки процес еритропоезу підсилюється, причому це супроводжується появою в судинному руслі молодих форм еритроцитів - ретикулоцитів.

Збільшення числа еритроцитів після короткочасної роботи, мабуть, відбувається в результаті перерозподілу крові, а зниження їхньої кількості після тривалої роботи і появою ретикулоцитів у судинному руслі свідчить про посилення еритропоезу.

М'язова діяльність супроводжується зміною усіх вегетативних функцій організму. Поряд з цим відбувається мобілізація його захисних засобів. Таким захисним компонентом м'язової діяльності є згортання крові. Біологічний зміст мобілізації цього захисного компонента, очевидно, полягає в попередженні організму від крововтрати у випадку травми, а також у збереженні гомеостазу. Дослідження показали, що фізичне навантаження призводить до посилення коагуляційних властивостей крові, тромбоцитозу, лейкоцитозу, а також до збільшення лізису еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, що супроводжується надходженням у кров тромбопластичних і антигепаринових субстанцій. Таким чином, зміна гемокоагуляції під впливом м’язової роботи є результатом, з одного боку, лізису формених елементів крові, а з іншого боку - змін у співвідношенні прокоагулянтів і антикоагулянтів.

Після однакової роботи (50 км велогонки) або дозованої роботи на велоергометрі у юнаків спостерігається більш виражений тромбоцитоз, ніж у дорослих. Час згортання крові коротшає в однаковій мірі й у підлітків 12-14 років, і в юнаків 16-18 років, і в дорослих 23-27 років. Однак період повернення швидкості згортання до вихідного рівня різний у підлітків і юнаків. Крім того, відзначена особливість у реакції системи крові на фізичне навантаження в підлітків 12-14 років: різнонаправленість зрушень вмісту ряду факторів, а саме компонентів протромбінового комплексу, фібриногену та інших. Це явище можна пояснити фізіологічними особливостями препубертатного і пубертатного періодів розвитку організму, коли в організмі відбувається посилений ріст маси тіла, внутрішніх органів і розвиток нервово-ендокринної системи. Нестійкий гормональний фон, мабуть, і визначає різнонаправленість реакцій у відповідь на м’язову діяльність. Це підтверджується тим, що в дітей 8-10 років, що не досягли препубертатного періоду, дозована м’язова робота викликає односпрямовані зрушення, як і у дорослого індивіда.

Фізико-хімічні властивості крові в онтогенезі

Відносна маса крові новонародженого складає 15%, у однорічних дітей - 11%, а у дорослих - 7-8%. При цьому у хлопчиків дещо більше крові, ніж у дівчаток. Однак в стані спокою у судинному руслі циркулює лише 40-45% крові, інша частина крові знаходиться в депо: капілярах печінки, селезінки і підшкірних венах - і виходить у кровотік при підвищенні температури тіла, м’язовій роботі, при крововтратах тощо.

Питома вага крові новонароджених дещо більша, ніж у дітей старшого віку, і становить відповідно - 1,06 - 1,08 кг/л. Усталена в перші місяці густина крові (1,052 - 1,063 кг/л) зберігається все життя. В’язкість крові у новонароджених в 2 рази більша, ніж у дорослих і становить 10,0-14,8 ум.од. (відносно води). До кінця першого місяця ця величина знижується до - 4,6 ум.од. Величини в’язкості крові у осіб похилого віку не виходят за межі норми (4,5).

Біохімічні властивості крові

У людини хімічний склад крові вирізняється значною сталістю. Найбільші відхилення, якщо за норму прийняти вміст речовин у крові дорослих людей, помітні в період новонарожденсті й у старечому віці.

Вміст загального білку в сироватці крові здорових немовлят складає 56,80,4 г/л. З віком ця кількість збільшується, особливо інтенсивно наростаючи в перші три роки. У 3 - 4 роки ці величини практично досягають рівня дорослих (68,31,9 г/л). Звертають на себе увагу більш широкі межі індивідуального коливання рівня білку у дітей раннього віку (від 43 до 83 г/л), у порівнянні з дорослими людьми, у яких ці величини складають 62-82 г/л. Більш низький рівень білку в плазмі крові у дітей перших місяців життя пояснюється недостатньою функцією білокутворюючих систем організму.

Протягом онтогенезу змінюється і співвідношення між альбумінами і різними фракціями глобулінів у плазмі крові. У перші місяці життя в крові знижений вміст альбумінів (37 г/л), до 6 місяців ця величина зростає до 41 г/л, а до 3 років становить 45 г/л, що близько до норми дорослої людини. Кількість гама-глобулінів, яка висока в перші дні після народження за рахунок материнської плазми, поступово знижується, а потім до 3 років досягає норми дорослої людини (17,39 г/л). Вміст альфа1-глобулінів у дітей до 1 року підвищений, до 3 років рівень їх у крові нормалізується. Трохи по іншому протікає усталення концентрації альфа2-глобулінів. У перші півроку рівень їх підвищений, до 7 років він поступово знижується, а потім досягає рівня, характерного для дорослих. Вміст бета-глобулінів так само досягає дорослого рівня після 7 років.

Таким чином, білковий склад крові протягом онтогенезу терпить ряд змін: від моменту народження до зрілості відбувається збільшення вмісту білків у крові, встановлюються визначені співвідношення в білкових фракціях. Функціональні можливості синтезуючих білки плазми органів, насамперед печінки, відносно низькі в момент народження, поступово підсилюються, що призводить до нормалізації складу крові.

Вміст ліпідних фракцій немовляти відрізняється від спектра цих речовин у більш старших дітей і дорослих тим, що в них значно більше альфа-ліпопротеїнів і знижена кількість бета-ліпопротеїнів. До 14 років ці показники наближаються до норм дорослої людини.

Кількість холестерину у крові немовлят відносно невисока, і збільшується з віком. При цьому відзначається, що при переважанні в їжі вуглеводів рівень холестерину в крові підвищується, а при переважанні білків - знижується. У літньому і старечому віці рівень холестерину збільшується.

Вміст глюкози в крові дітей нижчий, ніж у дорослих, особливо в перші дні життя. Наприклад, у немовляти ця величина складає 70-80 мг%, у дітей 12-14 років - 120 мг%. У дорослого концентрація глюкози в крові підтримується на рівні 100-120 мг%.

Рівень молочної кислоти у немовляти може на 30% перевищувати такий у дорослих, що пов'язано з підвищеною інтенсивністю гліколізу. З віком вміст молочної кислоти в крові дитини поступово падає. Так, концентрація молочної кислоти у дитини в перші 3 місяці життя складає 18,7 мг%, до кінця 1 року - 13,8 мг%, а в дорослих - 10,2 мг%.

Клітинний склад крові і вік

Концентрація еритроцитів у крові також підлягає віковим змінам. У немовлят ця величина коливається від 4,5 до 7,5 Тер на 1 л крові; очевидно це пов’язано з дефіцитом кисню у плода в останні дні перед народженням. Після пологів умови газообміну поліпшуються, а частина еритроцитів руйнується. Кров немовлят містить значну кількість незрілих форм еритроцитів, що містять ядро. У дітей від 1 до 2 років спостерігаються значні індивідуальні коливання кількості еритроцитів. Подібний широкий розкид індивідуальних даних відзначається також з 5 до 7 і з 12 до 14 років, що, очевидно, прямо пов'язано з періодами прискореного росту.

Мембрана еритроцитів вибірково проникна. Це явище обумовлює те, що при знаходженні еритроцитів у розчинах з різною концентрацією солей, спостерігаються серйозні зміни в їхній структурі. Якщо помістити еритроцити у фізіологічний розчин, осмотичний тиск якого нижче, ніж плазми (гіпотонічний розчин), то за законами осмосу вода починає входити усередину еритроцитів, вони набухають і їхні мембрани розриваються, відбувається гемоліз. У людини гемоліз починається при розміщенні еритроцитів у 0,44-0,48% розчин NaCl. Здатність еритроцитів протистояти гемолізові називається осмотичною резистентністю. Вона значно вище в немовлят і дітей грудного віку, ніж у дорослих. Наприклад, максимальна стійкість еритроцитів у грудних дітей знаходиться в межах 0,24-0,32%.

Вміст гемоглобіну в онтогенезі має наступні особливості. У період внутрішньоутробного життя у плода в перші 6 місяців переважає фетальний гемоглобін HbF. Істотним є той факт, що він має більш високу спорідненість до кисню і може насичуватися на 60 % киснем при такій напрузі O₂, за якої гемоглобін матері насичується киснем лише на 30%, тобто при тій самій напрузі О₂ кров плода буде містити більше кисню, ніж материнська кров. Ці особливості гемоглобіну плоду забезпечують можливість транспортувати кисень від крові матері до крові дитини, задовольняючи потреби тканин у кисні. До моменту народження кількість HbF знижується і залишається на рівні 20%, а 80% складає HbА. До 5-го місяця життя гемоглобіну F залишається лише 1 - 2%. Загалом, у новонароджених дітей підвищений зміст гемоглобіну. Але, починаючи з першої доби неонатального періоду кількість гемоглобіну поступово падає, причому це падіння не залежить від ваги дитини. Кількість гемоглобіну у дітей першого року значно знижується до 5 місяця (фізіологічна анемія) і залишається на низькому рівні до кінця 1 року; з віком кількість гемоглобіну збільшується.

Лейкоцити

Лейкоцитарна формула. Кількість лейкоцитів у дитини перших днів життя більша, ніж у дорослих, і в середньому коливається в межах 10000-20000 у 1 мкл. Потім кількість лейкоцитів починає падати. Як і для еритроцитів, існують широкі межі коливання числа лейкоцитів у перші дні постнатального життя від 4600 до 28000. Характерним у картині лейкоцитів у дітей цього періоду є наступне. Наростання кількості лейкоцитів протягом 3 годин життя (до 19600), що, очевидно, пов'язано з розсмоктуванням продуктів розпаду тканин дитини, тканинних крововиливів, можливих під час пологів, через 6 годин - 20000, через 24 - 28000, через 48 - 19000. До 7 доби число лейкоцитів наближається до верхньої межі норми для дорослих і становить 8000-11000. У дітей 10-12 років число лейкоцитів у периферичній крові коливається в межах 6-8 тис. у мкл, тобто відповідає кількості лейкоцитів у дорослих.

Також має свої вікові особливості лейкоцитарна формула, тобто співвідношення різних форм лейкоцитів у відсотках. В період новонародженості вона характеризується: 1) послідовним збільшенням числа лімфоцитів від моменту народження до кінця періоду новонародженості (при цьому на 5-у добу відбувається перехрест кривої падіння кількості нейтрофілів і підйому кількості лімфоцитів); 2) значною кількістю юних форм нейтрофілів; 3) великою кількістю мієлоцитів, бластних форм; 4) структурною незрілістю і крихкістю лейкоцитів.

У дітей першого року життя при досить широких межах коливань загальної кількості лейкоцитів спостерігаються і широкі межі варіацій процентного вмісту окремих форм.

Високий вміст лімфоцитів і мала кількість нейтрофілів у перші роки життя поступово вирівнюється, досягаючи до 5 - 6 років майже величин дорослої людини. Після цього частка нетрофілів поступово зростає, а лімфоцитів знижується.

Малим числом нейтрофілів, а також недостатньою їхньою зрілістю і фагоцитарною активністю частково пояснюється висока сприйнятливість дітей молодшого віку до інфекційних захворювань.

Формування імунітету дитини. Як відомо, під імунним процесом розуміють відповідь організму на вторгнення чужорідного агента - антигену. Захищаючи організм від вторгнення антигенів, кров виробляє особливі білкові тіла - антитіла, що знешкоджують антигени, вступаючи з ними в реакції найрізноманітнішого характеру. При цьому активно виробляються антитіла В лімфоцитами, за участі і контролі з боку інших імунних клітин. В ембріональному періоді антитіла в організмі плоду не виробляються, і, незважаючи на це, у перші 3 місяці після народження діти майже цілком несприйнятливі до інфекційних захворювань. Це пояснюється тим, що плід одержує готові антитіла (γ-глобуліни) через плаценту від матері. У грудному періоді частина антитіл дитина одержує з материнським молоком. Крім того, несприйнятливість новонароджених дітей до деяких захворювань пов'язана з недостатньою зрілістю організму, особливо його нервової системи.

В міру дозрівання організму, його нервової системи, дитина поступово набуває усе більш стійкі імунологічні властивості. До другого року життя виробляється вже значна кількість антитіл.

Помічено, що в дітей, які виховуються в колективах, швидше формуються імунні реакції. Це повязано з тим, що в колективі дитина піддається прихованій імунізації: потрапляння від захворілих дітей в організм дитини малих доз збудника не викликає в нього захворювання, але активує вироблення антитіл. Якщо це повторюється кілька разів, то виробляєтться імунітет до даного захворювання.

До десятилітнього віку імунні властивості організму вже добре сформовані і надалі вони підримуються на відносно сталому рівні, а знижуватися починають після 40 років. Важливу роль у формуванні імунних реакцій організму відіграють профілактичні щеплення.

До останнього часу використовували наступну схему основних щеплень і їхньої ревакцинації.

1. Проти туберкульозу - перші щеплення на 5-7 день життя. Ревакцинація в 7, 12 і 17 років.

2. Проти поліомієліту - перше щеплення в 2 місяці. Ревакцинація в 1,2,3,7,15 -16 років.

3. Проти дифтерії, коклюшу - перше щеплення в 5-6 місяців. Ревакцинація в 2-3 і 6 років.

4. Проти віспи - перше щеплення в 1-1,5 року. Ревакцинація в 8 і 15 років.

5. Проти кору щеплення робиться однократно з 10 місяців до 8 років, якщо діти не були вакциновані раніше і не хворіли на кір.

Коагуляційна та антикоагуляційна системи

Система згортання крові як одна з фізіологічних систем організму формується і дозріває в період ембріогенезу і раннього постнатального онтогенезу. Під системою згортання крові розуміють сукупність органів (печінка, легені, селезінка, судинна стінка, кістковий мозок), які синтезують та утилізують фактори згортання та протизгортання, що забезпечує динамічну рівновагу цих факторів у крові.

Умовно ферментативний процес згортання крові можна розділити на 3 фази: 1 - утворення тромбопластину, 2 - утворення тромбіну і 3- формування фібрину. Ці фази тісно переплітаються і взаємодіють, а крім того, у процесі згортання крові беруть участь цілий ряд факторів, що позначаються римськими цифрами й об'єднані в 2 групи: прокоагулянти, антикоагулянти.

Згортання крові дітей у перші дні постнатального життя уповільнене: початок згортання настає через 2-3 хвилини. З 2 по 7 день згортання прискорюється і наближається до норми, встановленої для дорослих (початок на 1-2 хв і кінець на 2-4 хв).

У дітей дошкільного періоду, підлітків і юнаків час згортання при широких індивідуальних коливаннях у середньому виражається однаковими цифрами: початок - 1-2 хвилина, кінець через 3-4 хв. Найбільші межі коливань часу згортання крові в препубертатному і пубертатному періодах, мабуть, пов'язані з нестабільним гормональним фоном у цей період життя.

У віці після 50 років у діяльності системи згортання крові відбуваються визначені зміни, а саме - підвищення коагуляційних властивостей крові. Ці зміни, очевидно, пов'язані зі зміною обміну речовин і виникаючими внаслідок цього порушеннями у співвідношеннях білкових фракцій (підвищення рівня глобулінів) і відповідними явищами атеросклерозу. Крім того, відзначається збільшення концентрації гепарину у осіб старше 100 років, за даними Кишидзе, майже вдвічі в порівнянні з його вмістом в крові в осіб зрілого віку. У даному випадку підвищення рівня гепарину, можливо, є захисною, пристосувальною реакцією на підвищення коагуляційних властивостей крові у осіб літнього і старечого віку.

Таким чином, для системи згортання крові людини і тварин характерна гетерохронність дозрівання окремих ланок. Тільки до 14-16 років у людини вміст і активність усіх факторів досягає рівня дорослих.