3. Зміни структури та функції м’язів з віком. М’язева працездатність і вік.

Відносна вага м’язів новонародженого низька – 23%, у дорослого – 44%. У нованародженого мала кількість м’язів припадає на кінцівки, 40% м’язів припадають на тулуб, у дорослого – 25-30%.

Діаметр міоцита у НН – 6-8 мкм, у дорослого – 30мкм

Рухові закінченя формуються на 13-14 тижні ВУП, тоді як повна мієлінізація, диференціація відбуваються значно пізніше. (до 6 років)

З віком збільшується частота і вираженість м’язової гіпотрофії. Зокрема, діаметр м’язових волокон у 20-26 р.

становить 40-45 мкм, у 50 р. – 20-26 мкм, у 70 р. – 20 мкм. Є дані про зменшення посмугованості м’язів, більш нерівномірне розташування міофібрил, зниження активності ферментів м’язів. Відбувається зменшення кількості м’язових волокон типу ІІВ, що призводить до зменшення сили і швидкості скорочень м’язів. Спостерігається зменшення мембранного потенціалу м’язового волокна, час поширення збудження по м’язових волокнах зростає у 2 рази у порівнянні із зрілим віком (5,6 мсек – 10 мсек), спостерігаються зміни ЕМГ. Зокрема, при старінні “пакети” біострумів стають менш компактними, тривалість періодів електричної активності зростає, може спостерігатись безперервна біоелектрична активність. Погіршення процесів проведення збудження може бути пов’язане із редукцією мієлінової оболонки у всьому іннерваційному апараті скелетної мускулатури. Окрім того, рядом дослідників наводяться дані, що свідчать про погіршення м’язової трофіки у похилому та старечому віці. Менше надходження до м’язів кисню та поживних речовин може бути

результатом як погіршення регуляторних процесів на рівні організму, зокрема зменшення функціональних резервів дихальної та серцево-судинної систем, так і погіршення кровопостачання м’язів внаслідок зміни густини капілярної сітки, зменшення проникності стінок капілярів. Об’єм м’язів зменшується, зменшується тонус м’язів, м’язові масиви верхніх і нижніх кінцівок стають в’ялими, знижується сила м’язів. У той же час зменшується і здатність м’язів до довільного розслаблення. Збудливість м’язів при механічному подразненні з віком зростає/

Білет № 9

1. Розвиток залозистого апарату, кислотоутворення та зимогенних реакцій шлунку.

У людини в ранньому постнатальному періоді рівень секреції шлункового соку невисокий, сік містить відносно мало HCl (у новонароджених сік містить молочну кислоту). У хлопчиків і дівчинок до 10 років динаміка змін кислотності соку після евальдівського сніданку круто наростає, після 10 років трохи сповільнюється й у 14-16 років досягає максимальної величини. Приблизно в цей же час виявляються і статеві відмінності. Старіння спричиняє значне зниження об’єму секреції фундальних залоз і менш виражене падіння концентрації HCl. Відносно низький вміст HCl у шлунковому соку дітей дошкільного віку призводить до зниження його бактерицидних властивостей і виявляється в схильності дітей до шлунково-кишкових захворювань.

Слизова оболонка шлунка має численні залози трубчастої форми, які відкриваються на дні шлункових ямок, шлунок дітей має багато кровоносних судин, але шлункових залоз у нього менше, ніж у шлунка дорослих (кількість їх складає 120—123 на 1 мм² поверхні слизистої оболонки, всього їх близько 500000, у дорослого — 260—270 на 1 мм², усього близько 35 млн.), і вони недорозвинені.

Шлунковий сік виділяється численними залозами тіла шлунка, які складаються із головних, обкладинкових і додаткових клітин. Головні клітини секретують травні ферменти, обкладинкові – соляну кислоту, і додаткові – слиз.

Основними ферментами шлункового соку є протеази і ліпаза. До протеаз відноситься декілька пепсинів, а також желатиназа і хімозин. Пепсини виділяються в вигляді неактивних пепсиногенів. Перетворення пепсиногенів в активний пепсин здійснюється під впливом соляної кислоти. Пепсин гідролізує пептидні зв’язки в середині білкових молекул. Останні розпадаються на пептони та окремі амінокислоти. Остаточний розпад пептонів до амінокислот відбувається в тонких кишках. Хімозин здійснює зсідання молока, тобто білок молока – казеїн – випадає у вигляді кальцієвої солі. Желатиназа гідролізує білки сполучної тканини. Під впливом ліпази у шлунку відбувається також гідроліз емульгованих жирів з утворенням гліцерину і жирних кислот. Оскільки серед ферментів шлунку не має карбогідраз, травлення вуглеводів здійснюється тільки під впливом ферментів слини. Цей процес відбувається поки підшлунковий сік не проникне всередину шару травної маси, оскільки соляна кислота припиняє дію амілаз.

Соляна кислота викликає набухання і денатурацію білків, чим полегшує подальший гідроліз; активує пепсиноген, утворює кисле середовище шлункового соку, необхідне для дії пепсину; діє антибактеріально, стимулює рух шлунка. Функція синтезу соляної кислоти розвивається в період від 2-4 років. У віці від 4-12 років загальна кислотність шлункового соку нижча, що знижує його бактероцидні властивості та пояснює схильність дітей до шлунково-кишкових захворювань. У дорослих людей соляна кислота викликає зсідання молока, бо у них хімозин майже не виділяється.

Слиз має лужну реакцію і частково нейтралізує соляну кислоту. Допомагає харчовій грудці пересуватися до тонкого кишечнику, захищає стінку шлунка від самоперетравлювання під дією соляної кислоти і шлункових ферментів. Шлунковий слиз складається із глюкопротеїдів і інших білків у вигляді колоїдних розчинів, епітеліальних клітин і лейкоцитів. Муцин покриває слизову оболонку шлунку на всій його поверхні та захищає її від механічного пошкодження, самоперетравлення. Глюкопротеїд шлункового соку називають внутрішнім фактором кровотворення. Тільки за його наявності можливе всмоктування ціанокобаламіну (віт. В₁₂), відсутність якого призводить до захворювання крові – перніциозної анемії.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлунок звільняється через 2-3 години, при вигодовуванні коров’ячим молоком – через 3-4 год. Їжа, яка містить значну кількість білків і жирів затримується 4,5-6,5 год., перетравлення їжі у шлунку дорослих відбувається 6-8 годин. Тривалість цього процесу залежить від складу їжі, її об’єму і консистенції, а також від кількості виділеного соку. Особливо довго затримується жирна їжа – 8-10 годин.

Шлунковий сік виділяється протягом доби, але вживання їжі значно посилює його виділення. Секреція шлункового соку, у кількісному та якісному відношенні тонко пристосована до характеру їжі, що досягається завдяки нервовій і гуморальній регуляції.

Всмоктування відбувається в основному у кишечнику. У дітей грудного віку всмоктування відбувається в шлунку і в кишках, які мають густу сітку кровоносних судин. Із віком всмоктування у шлунку зменшується, але у 8-10-річних дітей ще добре проявляється. У дорослих у шлунку добре всмоктується лише алкоголь.

Іноді характеризують рівень і якість секреції шлунка в ранньому постнатальном періоді як слабкість цього процесу. Але імовірніше всього, що така "слабість" є вираженням спеціальної адаптації до єдиної їжі цього періоду - материнського молока. За Уголєвим (1967) шлункове травлення для перетравлення настільки високодиспергованої їжі як молоко не відіграє особливого значення. Крім того, надмірний розвиток секреції шлункового соку у цьому періоді може навіть мати негативне значення, тому що може призвести до перетравлення ряду речовин молозива, зокрема гама- глобулінів, які в нормі проходять через шлунок і в нативном вигляді всмоктуються в кишечник.

Питання про вікові особливості регуляції травлення в шлунку вивчене вкрай недостатньо, відзначимо лише, що при цьому основним об'єктом вивчення, як правило, є тварини, і, в основному, вивчався ступінь формування структур, відповідальних за той або інший тип регуляції. Наприклад, відсутність реакції на той або інший подразник (їжу) пов'язується з незрілістю рефлекторної дуги секреторного рефлексу, а також і самих шлункових залоз, або неповною функціональною готовністю кожної з ланок системи.