24. Демократичний політичний режим

Демокра́тія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьомууправління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Демократичний. Основною ознакою демократичного режиму є те, що управління людською спільнотою здійснюється за волею більшості її учасників. Демократична спільнота створює систему установ, за допомогою яких проявляється та здійснюється воля більшості, оформлена в формі відповідних актів.

Два підходи до концепції демократії – ліберальний (акцент на політичній демократії – багатопартійність, правова держава) та марксистсько-ленінський (соціальна демократія – ліквідація майнової нерівності).

З точки зору конституційного права демократичний державний режим характеризується наступними рисами:

1. Основним принципом демократії є мажоритаризм – правління більшістю.

2. визнання політичних прав і свобод.

3. політичний плюралізм.

4. розподіл влад (демонополізація влади).

5. свобода пропаганди будь-якої політичної ідеології.

6. переважання методів дозволяння. ФРН "...Громадяни мають право збиратися шумно і без зброї без попереднього повідомлення або дозволу органів влади”.

7. надання всім громадянам юридично однакового рівного правового статусу.

25. Держава як основний інститут політичної системи

Особливе місце в політичній системі займає держава. Вона здійснює управління суспільством, розпоряджається його ресурсами, регулює життєдіяльність. У державі концентрується весь комплекс економічних, соціальних, політичних, культурно-духовних інтересів різних соціальних груп, суперечностей, що виникають між ними, та засобів їхнього подолання та узгодження. Поняття «влада» і «держава» не тотожні. У первіснообщинній формації влада функціонувала як недержавне дополітичне суспільне самоуправління. Первісне суспільство було соціально однорідним, у ньому був відсутній спеціальний апарат управління, здійснювалося общинне самоврядування. Соціальні відносини регулювалися моральними нормами, звичаями та традиціями. З розвитком продуктивних сил зросла продуктивність праці, з’явився додатковий продукт як передумова появи приватної власності та соціального розшарування суспільства. Родоплемінні органи управління виявилися непристосованими до нових умов та були замінені державою, що стала особливою формою організації влади. Поняття «держава» виникло близько ІІІ тисячоліть тому (стародавня держава Урарту існувала в ІХ-VІ ст. до н.е.). У різні епохи домінували і різні погляди на походження держави. Грецький філософ Платон уявляв державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Основоположник утопічного соціалізму Т. Мор стверджував, що держава – це змова багатих проти бідних. Г.-В. Гегель вважав, що держава – це образ і дійсність розуму, це життя Бога в світі. Гегель визнавав, що держава виникає лише тоді, коли вже існують станові відмінності, коли багатство і бідність стають дуже великими і коли виникають такі відносини, за яких велика кількість людей вже не може задовольнити свої потреби