- •Об'єкт та предмет дисципліни соціально-політичні процеси
- •Категорії дисципліни соціально-політичні процеси
- •Основні сучасні напрямки досліджень соціально-економічних і політичних процесів
- •Загальнонаукові та конкретно предметні методи дослідження спп
- •Моделювання соціально політичних процесів
- •Системний аналіз соціально політичних процесів
- •Метод порівняльного аналізу соціально-політичних процесів
- •Структурно-функціональний аналіз соціально-політичних процесів
- •Сутність політики
- •11. Форми реалізації та напрямки політики.
- •Експертні методи дослідження соціально-політичних процесів
- •12. Основні функції політики.
- •13. Моделі соціального та політичного розвитку
- •14. Політика як суспільне явище
- •15. Політика як специфічна діяльність
- •16. Структура властивості та рівні організації політики
- •17. Політична система: поняття та структура:
- •19. Функції політичної системи:
- •21. Політи́чний режи́м
- •22. Тоталітарний політичний режим
- •23. Авторитаризм
- •24. Демократичний політичний режим
- •25. Держава як основний інститут політичної системи
- •26. Основні теорії влади
- •27. Природа влади
- •28. Поняття, сутність та структура політичної влади
- •29. Суб’єкти політичної влади
- •30. Легальність та легітимність політичної влади
- •31. Джерела та типи легітимної влади
- •32. Криза легітимності політичної влади : визначення та шляхи її подолання
- •33. Соціальне управління як особлива сфера людської діяльності та людських відносин
- •34.Понятя "еліта", "правляча еліта" сутність та відмінності
- •36.Способи рекрутування в еліту :система гільдій, антрепренерська система
- •38. Поняття політичного лідерства . Теорії лідерства
- •39. Функції політичного лідера
- •40. Політичний процес: зміст поняття, суб'єкти політичного процесу
- •41. Різновиди політичної участі у сучасній політології
- •44. Звязок демократизації з модернізацією
- •45. Реформа, революція, переворот, трансформація, сенс, поняття та їх взаємовідношення
- •46. Сучасний правий радикалізм. Прояви, витоки та перспективи розвитку
- •47. Політичний конфлікт : поняття, сутність та ознаки
- •48. Причини виникнення та стадії розвитку політичних конфліктів
- •50.Методи вирішення політичних конфліктів
- •52. Причини та умови виникнення тероризму
- •53. Сутність, структура і рівні політичної свідомості
- •57 . Політична психологія : поняття, структура, функції
- •58. Політична ідеологія : поняття, сутність
- •59. Загальна характеристика основих ідеологічних течій
38. Поняття політичного лідерства . Теорії лідерства
Політичне лідерство — один із різновидів лідерства. Політичний лідер є символом певної спільноти, це особа, здатна реалізувати інтереси спільноти за допомогою влади, що дається йому цією спільнотою, політичних інтересів, організовувати та спрямовувати їхню активність, згуртувати довкола себе групу прихильників та повести їх за собою.
Існує низка концепцій, які обґрунтовують природу політичного лідерства: 1. Теорія рис — пояснює феномен політичного лідерства наявністю видатних рис у людини, а саме: розуму, компетентності, організаційних здібностей тощо (Е. Богардус). 2. Ситуативна теорія — трактує лідера як продукт ситуації. Причина лідерства полягає не в індивідові та притаманних йому рисах, а в ролі, яку лідер має виконувати за конкретної ситуації (Ф. Фідлер). 3. Концепція послідовників — розкриває лідерство через взаємовідносини між лідером та його послідовниками, через вплив останніх на політичного лідера. 4. Психологічна концепція — в основі лідерства — прагнення людини перебороти певні комплекси і табу, досягти більшого, ніж вона має або може. Ця риса є в творчості, мистецтві та політиці. У політологічному аспекті політичне лідерство — це суспільно-політичний процес, за якого одна, а іноді кілька осіб беруть на себе і виконують роль глави, керівника, провідника певної соціальної групи, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства загалом.
39. Функції політичного лідера
Функції, виконувані політичними лідерами, багато в чому визначаються тими цілями, які вони ставлять, та ситуацією, в якій їм доводиться діяти. Найбільш загальними з них є функції вираження соціальних інтересів, новаторська, інтегративна, організаторська й комунікативна. Особа може стати політичним лідером лише тоді, коли виражає інтереси тієї спільності людей, на лідерство в якій вона претендує. Це може бути як відносно невелика група людей, так і соціальна спільність — класова, етнічна, демографічна, професійна, територіальна, а також виборці певного округу чи країни в цілому. За будь-яких масштабів лідерства його конституенти мають вбачати у лідері виразника власних інтересів, інакше та чи інша особа лідером не стане. На вираження інтересів завжди є багато претендентів, які конкурують між собою. Переможцем, тобто лідером, стає той із них, хто зуміє переконати оточення у перевагах поставлених ним цілей, пропонованих методів і засобів їх досягнення. Для того щоб стати лідером, обійняти певну керівну посаду, претендент на лідерство має запропонувати щось нове порівняно з попереднім керівником. У цьому полягає новаторська функція лідерства. Вона означає, що політичний лідер свідомо вносить нові, конструктивні ідеї соціального устрою. Він формулює нові соціальні цілі й завдання, обґрунтовує стратегічні пріоритети й тактичні засоби їх досягнення і розв´язання. Інтегративна функція політичного лідерства полягає в тому, що на основі запропонованої лідером програми відбувається інтеграція дій його конституентів. В ідеалі програма лідера має передбачати задоволення інтересів і потреб кожної групи населення тієї чи іншої території. Хоча на практиці це неможливо через суперечність в інтересах, лідер мусить прагнути максимально узгодити всі інтереси й таким чином залучити на свій бік якомога ширші верстви населення. Інтегративна функція спрямована на підтримку цілісності і стабільності суспільства, громадянського миру і злагоди. Підтримка соціальної цілісності суспільства неможлива без цілеспрямованих зусиль щодо згуртування всіх соціальних спільностей. Подолання кризових явищ і своєчасне розв´язання суперечностей сприяють розвитку інтегративних суспільних процесів і підтримці цілісності соціальної системи. Лідери, які відстоюють вузько групові або лише суто класові інтереси, діють на шкоду суспільству, сприяють його розколу, розпалюють соціальні конфлікти. Організаторська, або прагматична, функція політичного лідерства полягає у втіленні цілей і завдань, які стоять перед суспільством і відображені у програмі лідера, в конкретні дії. Йдеться про мобілізацію народних мас на втілення політичних програм і рішень у життя. Щоб організовувати і спрямовувати дії мас, політичний лідер повинен мати організаторські здібності, вміти завойовувати довіру мас, вести їх за собою. Невід´ємними складовими організаторської діяльності політичних лідерів є регулювання ходу суспільних перетворень та контроль за їх здійсненням. Комунікативна функція політичного лідерства полягає в забезпеченні лідерами зв´язку як між масами й політичними інститутами, так і між самими політичними інститутами, у тому числі між очолюваними лідерами вищими органами держави — парламентом, урядом, главою держави, вищими судами. Завдяки лідерам відбувається координація та узгодження дій усіх суб´єктів політики.
