12. Основні функції політики.

У вітчизняній політології  виділяють такі функції політики:

• керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку;

• забезпечення захисту основних прав людини;

• управлінська (політичне керівництво суспільством);

• інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;

• регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;

• теоретико-прогностичну, мета якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;

• сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства та узгодження цих інтересів;

• нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;

• соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;

• забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;

• забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;

• гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.

13. Моделі соціального та політичного розвитку

1. Модель соціального захисту в плановій економіці органічно вписувалася в комплекс взаємовідносин між державою та суб´єктами господарювання, державою та окремою особою, суб´єктом господарювання та працюючими. Вона характеризувалася рядом ознак, несумісних із ринковою економікою. Це, по-перше, переважання в доходах громадян трудового доходу, отриманого в державному секторі економіки. Державне регулювання оплати праці розглядалося як інструмент уникнення нерівності в розподілі доходів. Пенсійна система також орієнтувалася на перерозподіл трудового доходу між поколіннями.

По-друге, політика заробітної платні спрямовувалася на загальну зайнятість населення. Частка активного населення була досить високою.

По-третє, держава заохочувала колективні форми споживання (дошкільні дитячі установи, освіта, відпочинок), робила акцент на натуральні форми споживання (безкоштовні житло, охорона здоров´я, освіта тощо).

По-четверте, основним - каналом, перерозподілу зароблених благ були державні підприємства.

Таким чином, держава забезпечувала певні соціальні гарантії з дотримання певного стандарту рівня життя. В процесі переходу до ринку всі ці елементи виявилися практично ліквідованими. Оскільки нова модель знаходиться ще в стадії формування, то утворився соціальний вакуум, упродовж якого значна частина населення виявилася без належного захисту і допомоги. Бідність за роки переходу до ринку стала розповсюдженим явищем. Стала чітко прослідковуватися нерівність у доходах, рівень якої різко зростав. Виокремилася нова група населення - "нові бідні", це ті громадяни, які раніше належали до середнього класу. Це, як правило, працюючі бідні, частка яких в Україні сягає 38,8 % . Причина такого стану серед працюючих - низька реальна заробітна платня в багатьох секторах економіки, яка в стані утримати лише одну особу.

2.Модель ліберальної соціальної політики характерна для американського суспільства. Вона базується на відокремленні соціального захисту від функцій ринкового господарювання; обмеженому, але досить високому захисті лише тих верств населення, які не мають, окрім, соціальних, інших доходів. Ця модель забезпечує високий рівень і якість життя основної частини населення, стимулює членів суспільства до самовдосконалення.

3.Скандинавська модель соціальної політики вважається найбільш соціалізованою, оскільки найбільшою мірою працює на задоволення потреб суспільства. В Швеції, Норвегії, Фінляндії та інших північноєвропейських країнах соціальна політика виступає як мета економічного розвитку держави.Характерними ознаками цієї моделі є:

— висока частка ВВП, яка розподіляється через бюджет;

— значні фінансові ресурси акумульовані "в руках" держави;

— домінування ідей рівності, справедливості, солідарності при здійсненні соціальної політики;

— жорстка державна політика доходів;

— соціальний захист населення за рахунок державних фінансових ресурсів.

4. Західноєвропейська модель (Франція, Австрія, Німеччина, Італія) соціальної політики базується на ефективній системі соціального захисту, в основі якої лежать значні державні (понад 50 %) та недержавні кошти.

Певними особливостями характеризується соціальна політика в інших країнах світу - Великій Британії, Японії тощо. Слід зазначити, що кожна країна має свої особливості формування та здійснення соціальної політики, які відображають національні традиції та менталітет, історичний досвід, соціально-економічний рівень розвитку економіки, фінансові можливості держави.

У політології розроблено кілька теоретичних моделей функціонування політичних систем:

• системна;

• структурно-функціональна;

• інформаційно-кібернетична.

1. Системна модель вперше була розроблена Д.Істоном. Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого, розкривається в її функції - авторитарному розподіленні цінностей у суспільстві. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що "входять", проникаючими у середовища, і імпульсами, що "виходять", що є реакцією системи на отриману інформацію. "Вхід" виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації ("вихід"). "Вхід" і "вихід" складають безперервний цикл, який називається "петлею зворотного зв'язку".

Якщо імпульси, що "виходять", відповідають оцінюванням населення, то суспільна підтримка політичної системи посилюється. Підтримка з боку народу рішень і дій системи є умовою її легітимності.

Істон виділяє два види легітимності:

• дифузна (емоційна) легітимність є більш стійкою і може проявлятися у підтримці системи навіть в умовах криз;

• інструментальна (специфічна) легітимність більш короткочасна і орієнтована на результат і заохочення.

І навпаки, відсутність підтримки може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система не має достатньої інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.

2. Структурно-функціональну модель політичної системи розробив Г.Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи - забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.

Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях:

• інституціональному (дослідження політичних інститутів);

• орієнтаційному (дослідження політичної культури).

У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об'єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.

3. Інформаційно-кібернетичну модель політичної системи запропонував К.Дойг. Використовуючи положення і термінологію, розроблені в кібернетиці, автор розглядає політичну систему через потоки інформації. Функція системи полягає в координації зусиль людей для досягнення поставлених завдань.

Процес функціонування системи складається з кількох етапів:

• етап перший: отримання інформації і формування блоку даних;

• етап другий: селекція інформації - відбір і оцінка отриманої інформації;

• етап третій: прийняття рішень;

• етап четвертий: реалізація поставленої мети.