31. Джерела та типи легітимної влади

1 Раціонально-правовий тип легітимності(демократичний). Його втіленням є демократична правова держава. Вебер зіставляє легальне панування з приватним підприємництвом. Раціональна ринкова система функціонує ради задоволення повсякденних потреб інтересів. Аби функціонування не порушувалося, необхідні тверді гарантії. Таким чином при легальному типові панування джерелом легітимності виступає інтерес, що раціонально зрозумів, спонукаючий людей підкорятися не особі керівника, а праву, в рамках якого обираються і діють представники влади в демократичних державах. Таким чином це безособовий (деперсоніфікований) формально-правовий принцип, якому підкоряються не лише керовані, але і керівники (чиновники, бюрократія).

2 Традиційний тип легітимного панування заснований на вірі в звичай, в священну спрадавна існуючих порядків і властей. Такий тип схожий із стосунками в патріархальній сім'ї, де традиції добровільного підпорядкування старшим особливо міцні і стійкі. Традиційне панування характерне для феодальної Європи і Сходу, для монархічних форм правління. Але Вебер вважав, що і для Заходу, для стабільності демократії, корисне збереження монарха, що підкріплює авторитет держави багатовіковими традиціями шанування влади.

3. Харизматичний (від грак.charisma — божественний дар) тип влади грунтується на вірі у виняткові якості керівника, дані йому зверху — Богом або Природою. Харизматична легітимність базується на вірі і на емоційному, особовому відношенні вождя і маси. Цей тип організації політичної влади набуває широкого поширення в періоди революційних змін, особливо на Сході і в Східній Європі, де нова влада не може спертися на авторитет традицій або демократично вираженої волі більшості.

Розробляючи питання про типів влади, Вебер велику увагу приділяв проблемі її стійкості. Якщо право складає, в основному, зовнішню гарантію стабільності, то внутрішньою гарантією стійкості соціальної системи він вважав особисті інтереси. Прийняття влади населенням, визнання її права управляти і згода підкорятися і означає, по Веберу, її легітимність.

Інші типи легітимності. Американський політолог Д.Істон виділив ідеологічну легітимність, яка опирається на переконаність індивідів у вірності тих ідеологічних цінностей, які проголошені владою (це найбільш ефективний тип легітимності); структурну легітимність, що випливає з довір'я населення до структур і норм режиму (до законів, органів влади); персональну легітимність, що має своїм джерелом віру громадян у компетентність лідера, його здатність відповідним чином використовувати владу. В умовах демократії подібний тип легітимності проявляється у повторному переобранні лідерів на виборах.

Французький політолог Т.Л. Шабо говорить про можливість демократичної (опирається на волевиявлення керованих), технократичної (пов'язана з умінням володарювати) і онтологічної(відповідність влади універсальним принципам людського і соціального буття) легітимності.

32. Криза легітимності політичної влади : визначення та шляхи її подолання

Легiтимнiсть* - це визнання влади народом, навіть якщо воно й не супроводжується особливим схваленням дій певного конкретного уряду

Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій. Криза легітимності (legitimacy crasis) – ситуація, в якій правомірність існуючого соціального порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади. Вона свідчить про те, що політична влада не здатна переконати суспільство в необхідності і оптимальному функціонуванні існуючих державних інститутів і влад.

В якості основних шляхів і засобів виходу з кризисних ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі:  · Підтримка постійних контактів з населенням.  · Проведення роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей.  · Врівноваженність гілок влади.  · Посилення ролі правових методів для досягнення цілей і постійного поновлення законодавства.  · Дотримання правил політичної гри без попирання інтересів сил, які беруть у ній участь.  · Організація контроля з боку організованої громадськості за різнімі рівнями державної влади.  · Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві.  · Подолання правового нігілізму населення тощо, насадження правової культури.  · Розвиток у населення почуття справедливості, почуття законного, тобто того, що обґрунтовано називають «почуттям права» .  · Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму.  · Задоволення соціально-економічних потреб населення.  Але все ж таки зупинити або позбавитися кризи легітимності досить важко і не завжди вдається. Тому ця проблема відноситься до розряду тих, яких простіше запобігти, аніж припинити, коли вони вже почалися.