9.1. Особливості сучасного стан у глобалізації та можливості її кількісного вимірювання

В економічній літературі

активно аналізується

сутність глобалізації

та її сучасний стан.

Індекс рівня глобалізації країн світу

(KOF Index of Globalization)

створено у 2002 р.

в Швейцарському економічному інституті

(KOF Swiss Economic Institute)

за участі

Федерального Швейцарського

технологічного інституту

(Swiss Federal Institute of Technology).

Індекс подається

як комбінований показник,

що дозволяє

оцінити масштаб інтеграції

тієї чи іншої країни

до світового простору

й порівняти

різні країни за його компонентами.

Всі країни, що досліджуються

у рамках Індексу,

оцінюються за 24 показниками,

об’єднаними

у три основні групи

глобальної інтеграції:

1) Економічна глобалізація;

2) Соціальна глобалізація;

3) Політична глобалізація.

Індекс рівня глобалізації

обчислюється

як сума вказаних складових

з ваговими коефіцієнтами

36%, 39% і 25% відповідно.

Відмова від глобалізації

і утворення глобальної економіки

розглядається

багатьма дослідниками як

песимістичний варіант

світового розвитку.

Та й діючу

неоліберальну модель глобалізації

багато дослідників

вважає песимістичною.

Науковцями зазначається

можливість і логічність

зародження нової форми глобалізації,

яка відповідатиме

китайській версії капіталізму.

Тобто, майбутня глобалізація

буде значно відрізнятися

від тієї глобалізації, що була дотепер.

9.2. Глобальні фінансово-економічні кризи

Особливість сучасного етапу глобалізації

також проявляється

у посиленні дій держави

у забезпеченні безпеки

на фінансовому ринку.

Слід відзначити, що

ці особливості виявилися результатом

глобальної

фінансової кризи 2008–2010 рр.

9.3. Підходи, умови і фактори визначення перспектив глобалізації

Проект глобалізації

як теорія і політика Заходу,

запропонований світу

наприкінці XX ст.,

є спробою визначити майбутнє.

Головні контури цього проекту

знайшли своє відображення

в теоріях

Хантінгтона

(«зіткнення цивілізацій»),

Бжезінського

(«велика шахівниця»)

і цілого ряду американських авторів.

Проблему загрози

зіткнення цивілізацій

найбільш виразно

зобразив С.Хантінгтон.

Основні умови чи фактори,

котрі необхідно брати до уваги

й аналізувати при оцінці

перспектив глобалізації,

формують

достатньо складну систему,

яка включає такі положення.

1) Глобалізація – багатогранний процес,

тому необхідно

розрізняти і розмежовувати

різні його сторони.

У цьому випадку

важливо виокремити

дві сторони: «матеріальний»,

техніко-економічний процес

та його

ідеологічно-політичну форму.

В цьому сенсі глобалізація

являє собою кентавра,

«тіло» якого – технологічна революція

у сфері

інформатики і телекомунікацій,

прискорене зростання

транснаціональних

переливів капіталу

і міжнародної торгівлі,

зростаюча

взаємозалежність суспільств,

а «голова» і «руки» – уряди США,

інших країн «великої сімки»

і міжнародні фінансові організації,

що ними контролюються

і діють відповідно до

принципів Вашингтонського консенсусу,

у дусі ідеології й політики

неоліберального ринкового глобалізму.

2) Глобалізація поширюється на країни,

між якими існує величезна різниця

з огляду на географічне розташування,

наявність факторів виробництва

та інших умов виробництва.

Йдеться про різницю

у розмірах території,

чисельності та густоті населення,

кліматичних умовах,

наявності здатної для обробки землі,

доступних для експлуатації

мінеральних ресурсів,

за рівнем економічного

і соціального розвитку,

політичного устрою, культури тощо.

Звідси і різне положення держав

у глобальному силовому полі

світової економіки і політики.

Слабкі позиції більшості країн,

що розвиваються

(гірші стартові умови модернізації,

нерівні умови торгівлі,

доступу до нових технологій і т.п.),

визначили їх відставання

від лідерів технологічного прогресу.

3) Економічна глобалізація,

тобто зниження та усунення

національно-державних бар’єрів

для вільного руху товарів,

капіталу і послуг по всьому світу,

може до певного ступеня

послабляти різницю

між країнами в забезпеченні

природними факторами виробництва,

але одночасно веде до посилення

різниці в інших відносинах.

Управлінські ресурси

дозволяють спрямовувати

сили ринкової конкуренції

в такий спосіб, щоб притягувати

до себе фінансові активи і

кадри висококваліфікованих спеціалістів

з інших, у тому числі менш розвинутих країн.

4) Наслідки глобалізації неоднозначні.

У так званому світі, що розвивається,

за останні чверть століття

досягнуто певного прогресу

з ряду позицій

(збільшення середньодушових доходів,

рівня грамотності дорослого населення,

зниження дитячої смертності тощо),

однак за середніми цифрами

ховається вкрай суперечлива картина:

одні країни (включаючи Китай, Індію)

у той чи

інший спосіб просуваються

до розв’язання тих завдань,

які перед ними стоять,

демонструючи

принципову можливість

одержання вигід

від долучення до глобалізації;

інші – і їх більшість –

все більше відстають чи тупцюють на місці.

Неоднозначність результатів

підкреслює значення

політичного фактора –

здатності (чи нездатності)

держави спрямовувати розвиток.

5) Неоднозначні наслідки глобалізації

і для самого Заходу:

будучи вигідною для нього

у економічному відношенні,

вона супроводжується й

побічними негативними ефектами

– такими, як зростання

легальної і нелегальної міграції

з країн, що розвиваються

(на несприятливому для Заходу

демографічному фоні);

поява внаслідок цього

нових вогнищ етнокультурних

і соціальних антагонізмів;

активізація ультраправих

на расистському і

націоналістичному підґрунті;

підживлювана ззовні

тіньова економіка,

організована злочинність,

наркобізнес; ще й

розповсюдження

імпортованої проституції,

поширення ВІЛ.

У світлі цього зрозумілим

стає досить стримане

(якщо не сказати більше)

ставлення частини

західного суспільства

до глобалізації.

Успіхи ультраправих на виборах

у ряді країн Європи –

один з індикаторів

незадоволення наслідками глобалізації.

6) Спротив політиці

неоліберальної глобалізації –

такий самий об’єктивний факт,

як і сама глобалізація.

У тій чи іншій формі

вимушені застосовувати

захисні заходи як країни,

що розвиваються,

так і промислово розвинуті країни –

в рамках

регіональних економічних об’єднань,

шляхом переговорів тощо.

Серйозною

суспільно-політичною силою

стали протестні рухи,

учасників яких

називають антиглобалістами,

хоча, як правило,

йдеться про виступи

не проти глобалізації як такої,

а проти ринкового фундаменталізму

і його негативних соціальних наслідків.

7) Західна модель

суспільства споживання

зіштовхується із проблемами,

обумовленими

природними,

соціальними і

моральними межами

розвитку цього типу виробництва

у масштабах, несумісних

із збереженням довкілля

у придатному для

життя майбутніх поколінь стані.

У США та інших країнах Заходу

зростає критика

споживання і марнотратства –

і не лише за екологічними мотивами:

критики пов’язують

феномен споживацького достатку

із вседозволеністю,

з втратою моральних орієнтирів

і самоконтролю людей

над своєю соціальною поведінкою.

Посилюються сумніви

стосовно моральної

коректності і перспективності

панівної на Заході

системи цінностей і характеру

людських відносин загалом.

8) Соціологічні дослідження

фіксують важливі зрушення

у системі

ціннісних орієнтацій

великих груп населення.

Опитування, проведені у США,

Великобританії і Німеччині (Західній)

ще у 80-ті рр.,

виявили формування

нової ціннісної парадигми,

що відрізняється від пануючої,

неоліберальної.

Респонденти не тільки відзначали

перевагу захисту довкілля

над економічним зростанням,

співробітництва над конкуренцією,

але й висловлювалися

на користь збереження ресурсів

для майбутніх поколінь,

зменшення технологічних ризиків,

більш широкої участі громадян

у прийнятті важливих рішень тощо.

Зміни у ціннісних орієнтаціях

хоча й не одержали

поки відповідного відображення

у поведінці більшості людей,

можуть стати одним із факторів,

що впливатимуть

на характер і форми

глобалізаційних процесів.

9) Ідеологія і політика

неоліберального глобалізму переживають кризу.

10) Глобалізація

сприяє посиленню

нестабільності в

міжнародних відносинах,

зростанню насилля.