3.2. Погляди на глобалізацію гіперглобалістів, скептиків та трансформістів

Гіперглобалізм

(революційний глобалізм)

поширюється як

успішний варіант

суспільного розвитку

за західною моделлю і

представляє

глобалізацію майбутнього

як фундаментальну реконфігурацію

всієї системи людських дій.

В основі цих ідей –

неоліберальна теорія і практика,

відповідно до якої

глобалізація є

специфічним варіантом

інтернаціоналізації

господарського,

політичного та

культурного життя людства,

орієнтованого на

форсовану економічну інтеграцію

у глобальних масштабах

з максимальним

застосуванням науково-технічних досягнень

та механізмів вільного ринку.

Гіперглобалісти, починаючи з

Р.Кеохейна і Дж.Ная,

а саме їхньої книги

«Могутність і взаємозалежність»,

зазначали, що

формується така складна система

економічних,

політичних взаємозв’язків,

в якій конфлікт великих держав виключений.

Представники школи гіперглобалістів

вважають, що

глобалізація – це в першу чергу

економічне явище,

яке створює

новий тип переможців і переможених;

глобальна економіка все більше інтегрується;

глобальний капітал змушує всі уряди дотримуватись неоліберальної економічної дисципліни,

тому політика стає

сферою раціонального економічного управління.

Гіперглобалісти

передбачають виникнення

глобальної цивілізації,

глобального громадянського суспільства і

появу абсолютно нового світового порядку.

Держави, на їхню думку,

стають

все менш ефективними і слабкими

в конкуренції з новими міжнародними суб’єктами. Гіперглобалісти впевнені,

що відбувається

денаціоналізація

економічної й політичної влади.

Інтеграція держав у

наднаціональні економічні об’єднання

стає все більш значною частиною глобалізації.

Проте гіперглобалісти розуміють, що національний і транснаціональний капітал мають потребу в державних інститутах і нормах.

До гіперглобалістів можна віднести

головних ідеологів глобалізації

К.Поппера, Т.Фрідмана, Ф.Фукуяму, К.Омае, З.Бжезінського, Дж.Сороса та інших.

Скептики, до яких належить

велика кількість дослідників,

політиків і суспільних діячів,

виступають

з прямою чи опосередкованою

критикою теорії та практики глобалізації.

Представники скептичної школи

ставлять під сумнів,

що має місце

саме процес глобалізації,

а не процес ускладнення світового порядку.

Скептики

(П.Хeрст, Г.Томпсон, Д.Аллен, Р.Гілпін, Н.Фергюсон та ін.)

стверджують, що глобалізація – це міф.

Вони, порівнюючи світові потоки товарів, інвестицій і робочої сили в XIX ст. з сучасністю, зазначають, що досягнутий нині рівень економічної інтеграції нижчий, а отже, ступінь сучасної глобалізації перевищений.

Трансформісти (еволюційні глобалісти) вважають

сучасну форму глобалізації

історично безпрецедентною,

яка свідчить про

поступову адаптацію держав і суспільств

до взаємозалежного нестабільного світу

з його обов’язковими

соціальними та політичними змінами,

розглядають глобалізацію як процес,

у якому

відсутня чітко фіксована й визначена мета:

або повністю інтегрований світовий ринок, глобальне суспільство,

або глобальна цивілізація.

До прибічників цієї школи відносять У. Бека, А. Гідденса, Дж. Стігліца, М.Кастельса, Б.Аксфорда, Д.Хелда, Д.Гольдблатта, Е.Макгрю, Д.Перратона, Дж.Розенау.

Вони вважають, що

глобалізація – це потужна сила,

яка трансформує світ,

що глобалізація несе у собі

можливості покращання життя всього людства, еволюцію суспільства,

зміну усього світового порядку.

Також представники цієї школи

бачать

глобалізацію

як довготерміновий суперечливий процес,

здатний до всіляких змін,

і вважають некоректним

прогнозування параметрів майбутнього, передбачають

поступовість змін традиційної концепції державності.