3.3. Основні школи сучасної глобалістики

Сучасний етап

розвитку глобалізаційних процесів характеризується як

всепоглинаючий процес,

що включає в себе

політичні,

економічні,

соціальні,

екологічні,

науково-технологічні складові тощо.

Залежно від того,

яким аспектам

процесів глобалізації

приділяється особлива увага,

розрізняються різні

парадигми сучасної глобалістики,

в рамках яких

працюють відповідні наукові школи і

організовані наукові колективи.

1. Перша школа представляє концепцію «Межі зростання».

А.Печчеї запропонував

глобальну Програму Нового Гуманізму,

суть якої саме у «людській революції»,

в інтеграції людей світу,

в формуванні світової людської спільноти,

здатної до колективних зусиль

з планування і керування

заради спільного майбутнього людства,

оскільки альтернативою

може бути відсутність будь-якого майбутнього.

2. Друга школа, школа універсального еволюціонізму, в глобалістиці

розвивалась під керівництвом

академіка М.Моїсеєва на базі вчення В.Вернадського про ноосферу.

Цю школу називають ще

школою глобальної екології.

Вона запропонувала

- теорію глобальних рішень і компромісів,

- розробила моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і «ядерної зими»,

- а також соціологію глобального компромісу.

3. Третя школа, школа мітозу біосфер, вважається важливою для раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем.

4. Четверта школа,

школа контрольованого глобального розвитку Д.Гвішиані передбачає

реалізацію програми

«Моделювання глобального розвитку»

з метою створення

системи моделей

альтернативного глобального розвитку

і рекомендацій щодо

вибору оптимальних стратегій управління.

При цьому значна увага

надавалась соціальним проблемам.

5. П’ята школа, школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США),

розробляє парадигму,

в центрі якої розвиток економік,

історія систем і цивілізацій.

Український вчений Т.В.Кальченко серед основних шкіл сучасної глобалістики виокремлює такі: еколого-економічну,

універсального еволюціонізму,

глобальної екології,

контрольованого глобального розвитку,

міжнародної політичної економії і економічної соціології.

На його думку,

на найбільший потенціал наукового розвитку можуть розраховувати

лише деякі з шкіл, а саме – еколого-економічна, глобальної екології і економічної соціології.

Причому, якщо перша група шкіл уже пройшла пікову фазу розвитку, то друга перебуває у стадії активного формування, інтенсивно залучаючи потенціал міждисциплінарних досліджень.

Поряд із розглянутими

школами глобалістики

низкою науковців пропонуються нові концептуальні школи:

– концепція «гуманістичного соціалізму» (Я.Тінберген)

– концепція «дороговказів у майбутнє» (Б.Гаврилишин), у якій

аналізується ефективність функціонування

різних суспільств

та пропонується модель

майбутнього світового порядку,

заснована на співіснуванні різних культур, релігій та способів життя;

– концепція «геогенезису» світового простору (Е.Кочетов) за функціональними ознаками (геополітика, геоекономіка, геофінанси, геодемографія тощо);

– концепція «глобальної спільноти» (М.Чешков), яка доводить, що

динаміка розвитку

людства як глобальної спільноти

(що характеризується двома автономними поняттями –

глобальна система

і світове співтовариство)

визначається взаємодією

різноманітних компонентів цієї спільноти;

– концепція «сталого розвитку» (Л. Браун).