Тема 8. Управління навчанням різного віку.

Поняття освітньо-вікових періодів відображає зв’язок віко­вих особливостей людини із системою інституційної освіти. Щоб розкрити сутність освітньо-вікових періодів, необхідно спочатку коротко спинитися на віковій періодизації. Життєвий шлях людини поділяють на певні вікові періоди. Вік – це конкретна, відносно обмежена в часі сходинка розвитку людини, що характеризується сукупністю специфічних фізичних, психічних та соціальних ознак.

У конкретний період вікового розвитку виникають якісні особ­ливості (новоутворення) віку, що є опорою подальшого розвитку. Новоутворення – властивості особистості, ті психічні та соціа­льні зміни, які вперше виникають на певній стадії розвитку і кот­рі переважно визначають як ставлення людини до навколишньо­го світу, людей, самої себе так і весь перебіг розвитку в даний період.

Поєднання вікових особливо­стей з освітньою системою нашої країни зумовлює виокремлення таких освітньо-вікових періодів:

1. Дошкільний вік (від 3-х до 6-7 років)

2. Молодший шкільний вік (від 6-7 до 11 років)

3. Середній шкільний вік (від 11 до 15 років)

4. Старший шкільний вік (від 15 до 18 років)

5. Студентський вік (від 18 до 23 років)

6. Дорослі (від 23 років до кінця життя)

Головна особливість розвитку особистості молодшого школяра – зміна його соціальної позиції: дитина приступає до систематичного учіння, стає членом класного колективу; змінюються стосунки з дорослими, головним авторитетом стає вчитель. Завдання дорослих щодо молодшого школяра в цей період полягає в тому, щоб сформувати у нього позицію учня, підвести його до розуміння ним своїх обов’язків. Цей вік сприятливий для розвитку фізичних та розумових сил дитини. Це вимагає від педагогів і батьків правильної організації режиму дитини в сім’ї та школі.

Успішному навчанню молодших школярів сприяють відповідні мотиви навчання. У 1-2 класах провідним мотивом є пізнавальні інтереси, які диференціюються за видами діяльності, – любить читати чи рахувати. У 3 класі з'являється прагнення зайняти гідне місце в колективі, захоплює зміст знань (дізнатися про життя інших народів, навчитися пояснювати явища природи).

Сприймання стає довільним, цілеспрямованим: дитина під керівництвом учителя вчиться планувати роботу сприймання і здійснювати її відповідно до задуму, визначаючи головне та дру­горядне, встановлює ієрархію ознак об'єкта, диференцюючи їх за рівнем спільності тощо.

Увага ми­мовільна, у молодшому шкільному віці дитина вчиться спрямовувати і стало зберігати увагу на потрібних, а не просто зовнішньо привабливих предметах; формується довільність – здатність навмисно спрямовувати увагу той чи інший об’єкт, задачу.

Пам’ять у молодших школярів переважно наочно-образна. Вони легко запам’ятовують конкретні предмети навіть з багатьма деталями, але їм важко запам'ятати абстрактний матеріал, який розкриває зв’язки і відносини між явищами.

Недостатньо критично сформоване уявлення школяра. Інколи брехня дитини є виразом її фантазії: вона прагне всупереч правді розповісти щось цікаве і сама вірить у те, що придумала.

Від класу до класу удосконалюється логічне мислення. Якщо учні першого класу звертають увагу на зовнішні ознаки, то третьокласники вже виділяють родові поняття. Мова і мислення дітей яскраво та емоційно забарвлені. Це одночасно допомагає процесу їх навчання і виховання і ускладнює його. Учителю доводиться долати окремі недоліки в усному мовленні дітей – поспішність, неуважність, перескакування з одного на інше.

У процесі навчання в дітей формуються загальнотрудові уміння: плану­вати, організовувати роботу свою і товаришів, здійснювати самооцінку і са­моконтроль. Діти особливо цікавляться оцінкою, яку дають їм однокласники, і гостро переживають, якщо ця оцінка не співпадає з очікуваною.

Ставлення дітей до довколишньої дійсності на ранніх ступенях розвитку будується на наслідуванні дорослих. Діти повторюють оцінки старших, інколи навіть копіюють їхні почуття, але за цими зовнішніми проявами осуду чи схвалення чогось часто надовго зберігається спокій почуттів.

Середній шкільний вік (підлітковий) характеризується бурхливим піднесенням життєдіяльності і глибокою перебудовою організму: відбувається не тільки фізичне дозрівання, але й інтенсивне формування особистості, ріст моральних та інтелектуальних сил.

Підлітковий вік можна назвати віком дисгармонії, яка спостерігається в усьому. Так, інтенсивний ріст підлітка призводить до дисгармонії між ростом тіла і розвитком легеневого апарату та серцево-судинної системи, що позначається на працездатності учнів у цьому віці.

Сприймання підлітка знаходяться на стадії становлення, тому якість їх різна. Інколи вони вирізняються тонкістю і глибиною, а часом вражають своєю поверховістю. Характерною особливістю спостережень у дітей цього віку є невміння поєднати сприйняття довколишнього життя з навчальним матеріалом.

У житті підлітка важливу роль відіграє мимовільна увага. Цікаві уроки або цікаві справи дуже захоплюють підлітка, і його увага може надовго зосереджуватись на одному матеріалі або явищі. Та легка збудливість, інтерес до незви­чайного часто переключають його увагу на інші об'єкти. Нерідко це стає при­чиною неуважності школяра на уроці. Розви­вається довільна та післядовільна увага, а саме зростає обсяг уваги, здат­ність тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті та роз­поділяти увагу на кілька об’єктів і регулювати цей процес осо­бисто.

Істотні зрушення у дітей в цей період спостерігаються і в розвитку їх мислительної діяльності. Мислення підлітка розвивається від наочно-образного до абстрактного (з його переважанням), але розвиток абстрактного мислення ще не спричиняється до зникнення конкретно-образного. Стрімко розвивається інтелектуальна сфера, операції мислення: порівняння, аналогія, узагальнення, класифікація.

Підлітковий вік – період формування пізнавальних, суспільно-політичних і культурних інтересів. За характером інтересів Г.І. Щукіна виділяє у підлітків чотири групи:

• до першої відносяться учні з аморфними інтересами, з нечіткою вибірковою спрямованістю;

• до другої – учні, в яких під впливом цікавого навчання, колективного настрою з'являються елементи ситуативного, нестій­кого епізодичного інтересу, який гасне разом із ситуацією, що його спричинила;

• до третьої групи, учні відзначаються широкими багатосто­ронніми інтересами і пізнавальною активністю;

• до четвертої групи інтереси займають першочергове становище в розвитку особистості, стають мотивами навчальної діяльності, впливають на вибір професії, сприяють вироб­ленню життєвої позиції і найважливіших рис характеру.

У підлітковому віці усвідомлюється потреба в самовихованні, оскільки саме цьому віку притаманне формування життєвих ідеалів, прагнення до самоствердження і самостійності. У зв’язку з цим у старших підлітків змінюється самооцінка якостей власної особи, ставлення до своїх обов'язків, взаємовід­носин між людьми.

У підлітків особливо розвинене почуття власної гідності, самолюбство. Зауваження дорослого, зроблене у зневажливій формі, викликає у відповідь грубість і навіть образу. "Нотації", "моралізування" практично не сприймаю­ться або викликають різку реакцію. Водночас підлітки дуже відгукуються на доброту, сердечність.

До кінця підліткового періоду перед учнями реально постає питання вибору професії. Вирішуючи питання, продовжувати навчання в школі чи поступати у професійно-технічне училище, дев'ятикласники, природно, задумуються над тим, який навчальний предмет їм дається легше, і нама­гаються обрати професію.

Старший шкільний вік (період ранньої юності) за своїм фізичним розвитком наближається до дорослого. Завершується ріст і формування організму. Остаточно формуються нервові клітини головного мозку. Рівень розумових здібностей достатній для вирішення різних соціальних завдань.

До завершення цього періоду відбувається життєве визначення молодої людини; вона досягає необхідного рівня соціальної, психологічної і громадянської зрілості, яка робить її здатною до самостійного трудового життя і до продовження навчання.

У ранній юності істотно перебудовується емоційна сфера. У житті старшокласників значне місце займають почуття, пов’язані зі стосунками з товари­шами, з появою почуття першого кохання, потребою розібратися у своїх пере­живаннях.

У цьому віці відбувається ще більш посилена робота особистості щодо самовиховання. Старшокласник усвідомлює свої якості і можливості в системі тих перспективних цілей, які перед собою ставить, – стати громадянином і громадським діячем. Школа повинна спрямувати і пришвидшити формування правильної позиції учня.

Юність – це період розквіту розумової діяльності. Старші школярі цікавляться відкриттями і винаходами в галузі техніки, природознавства, суспільного життя, прагнуть до знань у багатьох напрямках.

Пам'ять старшокласників вирізняється зрілістю. Вони, порівняно з підлітками, значно рідше користуються механічним запам’ятовуванням. Під час підготовки до уроків звертають увагу на основні думки в тексті, намічають опорні пункти матеріалу, пов’язують новий матеріал з попередньо засвоєним. У старшокласників переважає логічна пам’ять.

В юнацькому віці інтенсивно формується уява. Старшокласники більшою мірою, ніж підлітки, порівнюють свої мрії з дійсністю. В усіх видах творчості юнаків і дівчат бере участь їх уява.

Мислення старшокласників відзначається здатністю абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Поряд з категоричними судженнями значне місце у мисленні юнацтва займають судження гіпотетичні. Старшокласникам притаманний розвиток мислення від формально-логічного до діалектичного.

У нерозривному зв'язку з мисленням розвивається мова старшокласників. Юнацький вік – це період роботи над словом, над усним і писемним мовленням. Воно збагачується науковими термінами, стає більш виразним і точним.

За характером навчальної діяльності старшокласників можна умовно поділити на чотири групи:

• перша – учні, основою навчальної діяльності яких слугує пам'ять;

• друга – учні, що вивчають навчальний матеріал з точки зору його користі для практичної діяльності;

• третя – учні, які виявляють чітку схильність до теоретизування;

• четверта – учні, які поєднують у своєму нав­чанні теорію і практику.

За рівнем відповідальності щодо навчання теж вирізняють чотири типи ставлень: 1 – сумлінно виконують навчальні завдання; 2 – вибірково ставляться до навчання; 3 – вчаться нижче своїх можливостей; 4 – відзначаються слабкою успішністю.

Студентський вік – період пізньої юності. Термін «студент» латинського походження, у перекладі українською мовою озна­чає той, хто ретельно працює, тобто той, хто опановує знання.

Як правило, саме в студентському віці досягають максимуму свого розвитку не тільки фізичні, а й психічні властивості та про­цеси: сприймання, увага, пам'ять, мислення, мовлення, емоції та почуття. Студентський вік (у середньому 18–23 роки) – це пері­од завершення формування морально-етичної сфери, становлення і стабілізації характеру й прийняття статусу та відповідальності дорослої людини відповідно до своєї статі.

Творчі можливості, що безупинно зростають, розвиток інтелек­туальних і фізичних сил, котрі супроводжуються розвитком зовніш­ньої привабливості, підвищується інтерес до моральних проблем (мети, способу життя, обов'язку, любові, вірності тощо).

Розвиток особистості студента здійснюється в таких напрямах:

• зміцнення мотиваційної сфери, професійної спрямованості;

• розвиток здібностей, удосконалення психічних процесів;

• підвищення відчуття обов'язку, відповідальності;

• стабілізація самооцінки, розвиток самосвідомості зростання загальної зрілості і стійкості;

• підвищення ролі самоуправління в процесі діяльності та по­ведінки;

• зміцнення самостійності та готовності до май­бутньої професійної діяльності.

Студентський вік поєднує в собі особливості юності та дорос­лості. Перші курси ближче до юнацького віку, і тому навчальний процес необхідно будувати з урахуванням особливостей юнаць­кого віку. Старші курси ближче до дорослого, тому в навчальній діяльності необхідно враховувати особливості дорослої людини. Отже, в навчальному процесі потрібно спиратися на позицію студента як практично дорослої людини. Саме в цей період відбувається пе­рехід до дорослого статусу. Тому важливим є створення умов на­вчання на принципах поваги, взаємодії, співпраці.

На старших курсах необхідно приділяти увагу діалоговим формам спілкування зі студентами в процесі виконання ними курсових проектів, проходження практики тощо. Викладачу слід широко використовувати різноманітні методи навчання: лекції, дискусії, мозковий штурм, розв'язання практич­них ситуацій, метод «кейсів», ігрові вправи, що спонукає студен­тів до самостійного вирішення поставлених перед ним навчаль­них проблем.

Дослідження показують, що першокурсники не завжди успіш­но опановують знання аж ніяк не тому, що здобули слабку підго­товку в середній школі, а тому, що в них не сформовані такі риси особистості, як готовність до навчання, здатність навчатися са­мостійно, контролювати й оцінювати себе, розуміння своїх індивідуальних особливостей пізнавальної діяльності, уміння правильно розподіляти свій робочий час для самостійної підготовки тощо.

Дослідники розрізняють три форми адаптації студентів-першокурсників до умов навчального закладу:

1. адаптація формального, пізнавально-інформаційного при­стосування студентів до нового оточення, до структури вищої школи, до змісту навчання в ній, її вимог, до своїх обов'язків;

2. суспільна адаптація, тобто процес внутрішньої інтеграції (об’єднання) груп студентів-першокурсників й інтеграція цих же груп зі студентським оточенням у цілому;

3. дидактична адаптація, що стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі.

Другий курс – період напруженої навчальної діяльності сту­дентів. Процес адаптації до даного середовища в основному за­вершений. У житті студентів інтенсивно включені всі форми на­вчання й виховання. Студенти здобувають загальну підготовку, формуються їхні широкі культурні запити й потреби.

Третій курс – початок спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової праці як відображення подальшого розвитку й поглиб­лення професійних інтересів студентів. Відбувається перехід до самоуправління власною поведінкою та діяльністю, прийняття відповідальності за власне життя, успіхи та невдачі.

Старші курси – для поведінки студентів характерний інтенсив­ний пошук більш раціональних шляхів і форм спеціальної підго­товки (відбувається переоцінювання студентами багатьох цінно­стей життя, приймається рішення щодо подальшого навчання в магістратурі, з'являється перспектива швидкого закінчення ВНЗ, що сприяє формуванню чітких практичних настанов на майбутній вид діяльності).

Зрозуміло, становлення спеціаліста у ВНЗ відбувається не од­разу і проходить певні етапи. В.А. Семиченко вирізняє певні рів­ні усвідомлення студентами змісту навчально-професійної діяль­ності та його взаємозв'язку з майбутньою професією:

1. Перший рівень характеризується тим, що в системі уявлень студента відсутнє розуміння взаємозв’язку навчальних предме­тів (не встановлюються логічні зв'язки між навчальними предме­тами і змістом майбутньої професії);

2. Другий рівень визначається встановленням первинних, хоча формальних, логічних зв'язків між предметами (вони не відоб­ражають змісту професійної діяльності);

3. Третій рівень – початок розуміння окремих навчальних предметів як засобів професійної підготовки (починає здійсню­ватися перехід від змісту навчальних предметів до змісту профе­сійної діяльності);

4. Четвертий рівень пов’язаний з розширенням зв’язків навчаль­них предметів зі структурою майбутньої професійної діяльності;

5. П’ятий рівень – повне усвідомлення багатогранності зв'язків між змістом навчального процесу і професійною діяльністю.

Дорослість – це період продовження розвитку особистості людини та досягнення розквіту її потенцій і можливостей. Саме в цей період людина досягає розуміння відповідальності як за влас­не життя, власні рішення, власні дії та вчинки, так і за долю близьких людей. Доросла людина постає перед необхідністю ви­рішувати безліч складних соціальних завдань, долати життєві випробування, втрати, колізії професійної кар'єри та особистого життя, які часто є вельми болісними, але без яких неможливо уявити подальший розвиток.

Важливим показником дорослішання є зрілість яку психологи тлумачать по-різному: з одного боку – це зростання особистісної авто­номності людини, її свободи, можливості реалізуватися, виявляти творче ставлення до дійсності та власного життєвого шляху, а з іншого – зростання соціальної інтегрованості, соціальної відповідальності, збагачення форм соціальної активності.

Основні характеристики дорослого віку: діалектичне мислення та функціональність інтелектуальних можливостей; наявність значного життєвого досвіду; реалізація власного потенціалу; встановлення дружніх, близьких стосунків, емоційних переживань; сформованість власної позиції та світогляду в житті; єдність надбань та втрат; творчі досягнення в життєдіяльності.

Розвиток інтелектуальних показників триває упродовж усього періоду. Показники невербального інтелекту сягають свого опти­муму у 30-35 років, але вербальний інтелект розвивається після 40. Інтелектуальний розвиток дорослої людини відбувається в тіс­ному зв’язку з розвитком особистості. Розвиток вербально-логічних функцій відбувається майже весь періоду зростаючи до 50-річного віку і поступово знижуючись до 60-річного.

Однією з основних характеристик мислення є комплексний характер мисленнєвих операцій за високого рівня інтеграції різ­них видів мислення. У дорослому віці відбува­ються зміни в якісних параметрах мовлення: лексичному і грама­тичному складі.

Одне з важливих новоутворень дорослого віку, яке вирізняють вчені, це мудрість – експертна система знань, що зорієнтована на практичний аспект життя і дає змогу виносити зважені су­дження і давати корисні поради щодо життєво важливих питань; вміння оцінювати ситуацію та інформацію у ширшому контексті; здатність впоратися з невизначенністю.

Окрім цього, розвиток когнітивної сфери дорослої людини значною мірою індивідуально зумовлений: дорослий здатен са­мостійно контролювати процес свого інтелектуального розвитку і досягати вершин професійної майстерності й творчості. На цей процес впливає низка чинників, насамперед обдарованість люди­ни, рівень її освіти й сфера діяльності. Активна розумова діяль­ність сприяє збереження досягнутого рівня розвитку пізнавальної сфери на довгі роки.