ГЛАВА 20
СЛІДЧІ (РОЗШУКОВІ) ДІЇ
Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій
1.Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
2.Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.
3.Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз'яснюються їх права і обов'язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом.
4.Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допус кається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.
5.У разі отримання під час проведення слідчої (розшукової) дії доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слід чий, прокурор зобов'язаний провести відповідну слідчу (розшукову) дію в повному обсязі, долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового розслі дування та надати їх суду у випадку звернення з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або клопо танням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
6.Слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній.
Під час проведення такої слідчої (розшукової) дії присутні особи, що її ініці ювали, мають право ставити питання, висловлювати свої пропозиції, зауважен ня та заперечення щодо порядку проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, які заносяться до протоколу.
7. Слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в ін ших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюють ся з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
Глава 20. Слідчі (розшукові) дії
Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинувачено го і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересо вані в результатах кримінального провадження.
Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
8.Слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, пе редбачених частиною третьою статті 333 цього Кодексу. Будь-які слідчі (розшу кові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила,
єнедійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.
1.Коментована стаття містить загальні вимоги, які висуваються до всіх слідчих (розшукових) дій. Положення цієї статті підлягають застосуванню при проведенні кожної окремої слідчої дії, але з урахуванням її особливостей та процесуального по рядку, передбаченого окремими статтями, що присвячені безпосередньому врегулю ванню процедури проведення кожної конкретної слідчої дії.
Відповідно до закону слідчі (розшукові) дії - це регламентовані кримінальним процесуальним законом процесуальні дії, що спрямовані на отримання (збирання) або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Значення слідчих дій полягає в тому, що вони є основним способом збирання до казів і звідси - основним засобом всебічного, повного та неупередженого досліджен ня всіх обставин кримінального провадження, досягнення його завдань.
Закон передбачає проведення таких слідчих дій: а) допит, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (статті 224-226 КПК); б) пред'явлення для впізнання: особи (ст. 228 КПК), речей (ст. 229 КПК), трупа (ст. 230 КПК); в) обшук (статті 233-236 КПК); г) огляд: місцевості, приміщень, речей та документів (ст. 237 КПК), трупа (ст. 238 КПК), огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК); д) слідчий експеримент (ст. 240 КПК); е) освідування особи (ст. 241 КПК); є) залучен ня експерта та проведення експертизи (статті 242-243 КПК).
Які з цих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені, залежатиме від конкретних обставин кримінального провадження, внутрішнього переконання слід чого чи прокурора, заявлених стороною захисту клопотань.
2.Слвдча дія повинна проводитися тільки за наявності для того законних підстав. Закон відносить до таких підстав наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення мети слідчої дії.
Зі статті кримінального процесуального закону випливає, що для проведення слідчої дії необхідними перш за все є фактичні складові - «наявність достатніх відо мостей» та «можливість досягнення мети» слідчої дії.
Узаконі не вказується, яка саме сукупність відомостей може бути визнана до статньою для проведення слідчої дії. Передусім законодавець у конструкції частини статті, що коментується, вживає словосполучення в множині - «є наявність достатніх відомостей», а значить, мова повинна йти не про одиничні повідомлення, відомості, докази, а про їх сукупність.
Також визначення достатності відомостей для проведення слідчої дії пов'язано з їх оцінкою з точки зору достатності та залежить від внутрішнього переконання слідчого чи
Стаття 223
прокурора. Отже, достатньою уявляється певна сукупність відомостей, яка при її оцінці приводить слідчого чи прокурора до єдиного висновку - про необхідність проведення слідчої дії, під час якої буде досягнута її мета як ідеальна модель того результату, якого намагається досягти слідчий чи прокурор. Звичайно, не можна вимагати від слідчого отримання таких підстав для проведення слідчої дії, які з достовірністю будуть установ лювати можливість досягнення її мети, достатнім є високий ступінь достовірності.
Відомості, що вказують на можливість досягнення мети слідчої дії, можуть бути отримані в ході проведення інших слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, у ході проведення оперативно-розшукових заходів, ревізій та перевірок, при проведенні інших процесуальних дій, передбачених КПК.
Мета слідчої дії вказується у конкретних статтях, які врегульовують процесуаль ний порядок їх проведення.
3. Важливою гарантією для осіб, права та законні інтереси яких можуть бути об межені або порушені під час проведення слідчої (розшукової) дії, є їх присутність під час проведення цих слідчих (розшукових) дій. З цією метою закон покладає на слід чого, прокурора обов'язок вжиття належних заходів для забезпечення їх присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії.
До таких заходів можна віднести, наприклад, виклик слідчим чи прокурором осо би, права та законні інтереси якої можуть бути обмежені або порушені під час про ведення слідчої (розшукової) дії, для участі в цій дії. Виклик відбувається в порядку, передбаченому гл. 11 КПК.
Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, відпо відно до їх процесуального статусу та ролі у слідчій дії, роз'яснюються права й обов'язки, передбачені КПК, процесуальний порядок проведення слідчої дії, а також указується на відповідальність, установлену законом. Зокрема, права та обов'язки підозрюваного закріплені в ст. 42 КПК; законного представника підозрюваного - у ст. 44 КПК; захис ника - у статтях 46, 47, ч. З ст. 53 КПК; потерпілого - у статтях 56, 57 КПК, його пред ставника - у ст. 58 КПК; цивільного позивача - у ст. 61 КПК; цивільного відповідача - у ст. 62 КПК; представника цивільного позивача та цивільного відповідача - у ст. 63 КПК; свідка - у статтях 66, 67 КПК; перекладача - у ст. 68 КПК; експерта - у статтях 69,70 КПК; спеціаліста - у статтях 71, 72 КПК; понятого - у ч. 7 ст. 223 КПК.
У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, установлену законом (ст. 222 КПК, ст. 387 КК).
4. Кримінально-процесуальний закон не містить чітких указівок відносно часу провадження слідчих (розшукових) дій, оскільки це залежить від внутрішнього пере конання слідчого чи прокурора та слідчої тактики. Він містить тільки одну заборону щодо часу їх проведення - не допускається проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час з 22 до 6 години, за винятком невідкладних випадків.
Під невідкладними випадками розуміють ситуації, коли затримка в проведенні слідчої дії може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.
Глава 20. Слідчі (розшукові) дії
Неможливість відкласти проведення слідчої (розпгукової) дії до закінчення нічного часу визначається слідчим у кожному випадку окремо залежно від конкретних обставин кримінального провадження. Обгрунтування проведення слідчої (розпгукової) дії у ніч ній час обов'язково повинно бути зазначене у протоколі відповідної слідчої дії.
5. Закон покладає на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального прова дження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюва ного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покаран ня, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК). Саме ці загальні положення, які є складовими принципу законності, покладені у підґрунтя вимоги кримінального процесуального за кону, відповідно до якої у разі отримання під час проведення слідчої (розпгукової) дії доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального право порушення, слідчий, прокурор зобов'язаний провести відповідну слідчу (розшукову) дію у повному обсязі, долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду у випадку звернення з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Така вимога закону перешкоджає так званому «обвинувальному ухилу» у кримі нальному провадженні, спрямовує слідчих, прокурорів на всебічне, повне і неупереджене проведення досудового розслідування.
6. Відповідно до закону сторона захисту має право збирати докази в тому числі шляхом ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій (ч. З ст. 93 КПК). Якщо слідча (розшукова) дія здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, закон передбачає обов'язкову участь у її проведенні особи, яка ініціювала слідчу дію, та (або) її захисника чи представника.
При задоволенні клопотання про проведення слідчої (розпгукової) дії, а також на явності до того фактичних та юридичних підстав слідчий чи прокурор зобов'язані здійснити виклик особи, яка ініціювала її проведення. Здійснення виклику відбува ється у порядку ст. 135 КПК. Якщо особа відмовляється брати участь у слідчій дії, вона повинна письмово повідомити про це слідчого чи прокурора.
Крім того, слідча дія також може бути проведена без участі особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника в тому випадку, коли через специфіку слідчої (роз пгукової) дії це неможливо. До таких випадків, зокрема, можна віднести проведення освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи і повинно здійснюва тися особами тієї ж статі, що і особа, яка підлягає освідуванню (ч. 2 ст. 241 КПК).
Особи, що ініціювали проведення слідчої дії, мають право ставити запитання, ви словлювати свої пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення відпо відної слідчої (розпгукової) дії, які слідчий чи прокурор повинні заносити до протоколу.
7. Закон передбачає залучення понятих при проведенні слідчих дій. Понятий - це незаінтересована у результатах кримінального провадження особа, запрошена слідчим чи прокурором для посвідчення факту провадження слідчої дії, її ходу та результатів. Участь понятих є гарантією правильного безпосереднього сприйняття при проваджен ні слідчих дій обставин та фактів, що мають значення для кримінального проваджен ня, їх належного фіксування у процесуальних документах.
Стаття 223
Мета участі понятих у проведенні слідчих дій - посвідчення факту провадження слідчої дії, її ходу та результатів.
Під «незаінтересованістю» понятого слід розуміти відсутність його власного про цесуального інтересу у кримінальному провадженні. Наявність такого інтересу є під ставою для відмови у його залученні як понятого. Крім того, законом установлюється перелік осіб, які також не можуть бути залучені як поняті. Це потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів.
Уявляється також, що як понятих не можна запрошувати осіб, які не досягай вісім надцятирічного віку; недієздатних; учасників кримінального провадження; осіб, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння; осіб, які мають фізичні або психічні недо ліки, що перешкоджають сприйняттю змісту, ходу і результатів слідчої дії, перешкоджа ють робити заяви і зауваження, приносити скарги на дії слідчого: сліпих або таких, що мають низький зір, глухих, німих; осіб, що мають громадянство інших держав або проживають на значному віддаленні від місця проведення досудового розслідування. Закон також забороняє залучати як понятих працівників правоохоронних органів. Тео рія права не надає нам безспірного визначення поняття «правоохоронний орган», яке б задовольняло вимоги науки та практики. На законодавчому рівні це поняття визначено, як відомо, у ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Відповідно до цього Закону до зазначених органів відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної подат кової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (ч. 1 ст. 2). Отже, можна констатувати доволі широке розуміння поняття «правоохоронний орган».
Уявляється, що при тлумаченні ч. 7 ст. 223 КПК доцільно виходити із того, що по нятими не можуть бути співробітники органів охорони правопорядку, тобто тих ор ганів у яких правоохоронна функція є головною в їх діяльності. Це, зокрема, органи прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи державної податкової служби, кри мінально-виконавчої служби, прикордонної служби.
Крім того, на наш погляд, як понятих не слід залучати не тільки осіб, які законом наділені владними повноваженнями щодо початку досудового розслідування, прове дення слідчих дії, здійснення нагляду у формі процесуального керівництва тощо, але й оперативних співробітників, співробітників міліції громадської безпеки, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, судової міліції, співробітників спецпідрозділів, водіїв автомобілів, що належать зазначеним органам охорони правопорядку, тощо. На корпоративну або іншу службову заінтересованість у результатах кримі нального провадження таких осіб може вказати сторона захисту, що потягне за собою визнання отриманих за їх участю доказів недопустимими.
Перед тим як запросити понятого, необхідно пересвідчитися в його особі. Доціль но перевірити паспорт або інший документ та впевнитися в тому, що особа вже до сягла 18-річного віку.
Закон установлює імперативну вимогу щодо обов'язкової участі не менше двох понятих у проведенні обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи.
Глава 20. Слідчі (розшукові) дії
Також слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох понятих для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, у тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Утім при проведенні цих слідчих дій закон установлює винятки із загального правила щодо участі понятих. Якщо слідчий чи прокурор застосовують безперервно відеозапис ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, понятих можна не запрошувати.
Разом із тим закон надає право запросити понятих для участі у будь-яких проце суальних діях, якщо слідчий чи прокурор визнають це за доцільне.
Понятий має право: брати участь у слідчій дії і робити з приводу слідчої дії заяви і зауваження, що підлягають занесенню до протоколу; знайомитися з протоколом слідчої дії, у проведенні якої він брав участь.
Понятий не має права розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії, якщо він був про це заздалегідь попереджений (ч. З ст. 66 КПК).
Поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення від повідної слідчої (розшукової) дії.
Недотримання вимог закону щодо участі у слідчих діях понятих тягне за собою визнання доказів, отриманих під час проведення цієї слідчої дії, недопустимими.
8. Слідчі (розшукові) дії можуть проводитися тільки в межах строків, передбачених КПК. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відповідних відо мостей щодо кримінального правопорушення до ЄРДР (ч. 2 ст. 214 КПК) і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. З КПК).
Проведення слідчих дій до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, установлену законом. У невідклад них випадках до внесення відомостей до ЄРДР може бути проведений тільки огляд місця події (ч. З ст. 214 КПК).
Проведення слідчих (розшукових) дій негайно припиняється після закінчення граничного строку досудового розслідування, визначеного КПК (ч. 2 ст. 113).
Строки досудового розслідування встановлені ст. 219 КПК. Загальні положення продовження строку досудового розслідування, процесуальний порядок продовження та порядок їх обчислення передбачені статтями 294-296,115 КПК. Прокурор повинен внести відомості про закінчення досудового розслідування до ЄРДР (ч. З ст. 283 КПК).
Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з пору шенням установлених законом строків досудового розслідування, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.
Закон установлює єдиний виняток із загального правила щодо строків, протягом яких можуть проводитися слідчі дії. У разі якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне зна чення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або пере вірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достат ній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового про вадження з її результатами (ч. З ст. 333 КПК). У цих випадках слідчі (розшукові) дії проводяться за дорученням суду в порядку, передбаченому главами 20 та 21 КПК.
Стаття 224
Стаття 224
Допит
1.Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або
віншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.
2.Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.
3.Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також по рядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримі нальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо не правдивих показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.
4.У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.
5.Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіота/або відеозапис.
6.Допитувана особа мас право використовувати під час допиту власні доку менти і нотатки, якщо її показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та ін шими відомостями, які важко зберегти в пам'яті.
7.За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені до даткові запитання.
8.Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які мо жуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфі денційно співпрацюють із органами досудового розслідування.
9.Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кри мінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі-за давання завідомо неправдивих показань.
Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з'ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставлені запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запи тання, що стосуються предмета допиту.
Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.
Глава 20. Слідчі (розшукові) дії
У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та ста тевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.
1. Показання, відповідно до ст. 95 КПК, - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають зна чення для цього кримінального провадження. Таким чином, допит - це передбачена кримінальним процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта показань про об ставини, що мають значення для кримінального провадження.
Підставами для проведення допиту є наявність достатніх відомостей про те, що певній особі відомі обставини, які мають значення для кримінального провадження, та їх можна отримати шляхом проведення допиту.
Порядок здійснення виклику особи для проведення допиту, зміст повістки про виклик, поважні причини неприбуття особи на виклик та наслідки неприбуття деталь но передбачені статтями 135-139 КПК.
Місце допиту визначається слідчим самостійно, виходячи з обставин криміналь ного провадження й обраної тактики. Як правило, допит проводиться за місцем про ведення досудового розслідування. Разом із тим закон надає слідчому право допитати особу в іншому місці за погодженням з особою, яку необхідно допитати. Це може бути місце її проживання, роботи, відпочинку, навчання, лікування, відбування покарання, тримання під вартою або інше місце перебування особи.
Допит за місцем проживання або роботи доцільно проводити, якщо, наприклад, декілька свідків проживають або працюють в одному місці, якщо слідчий не бажає передчасно розголошувати факт їх виклику для допиту; у випадках якщо явка свідка або потерпілого утруднена (хвороба, похилий вік, наявність малолітніх дітей та ін.) тощо.
Закон (ст. 104 КПК) не містить вимоги про необхідність обов'язкового мотивуван ня рішення допитати особу не в місці провадження досудового розслідування. Проте у вступній частині протоколу допиту, яка складається відповідно до вимог п. 1 ч. З ст. 104 КПК, доцільно зазначити цей факт, а до матеріалів кримінального проваджен ня долучити документ, що пояснює вказане рішення (наприклад, довідку лікаря про стан здоров'я особи, копію лікарняного листа і т. ін.).
Закон установлює неможливість проведення допиту не в місці проведення досу дового розслідування без попереднього погодження з особою, яку має намір допита ти слідчий чи прокурор. Тобто у будь-якому випадку, незалежно від процесуального статусу особи, яку мають намір допитати, якщо ця слідча дія проводиться не за місцем досудового розслідування, місце допиту слід додатково погодити.
Викликані у тому самому кримінальному провадженні свідки повинні допитува тися окремо, тобто так, щоб вони не мали можливості спілкуватися між собою ні до
Стаття 224
допиту, ні після його завершення. Особа, що провадить слідчу дію, зобов'язана вжи ти певних заходів для дотримання вимог закону: виклик для допиту в різний час і з таким розрахунком, щоб допитаний свідок не спілкувався з іншою особою, прибулою на допит; поміщення свідків у різні кімнати, попередження про обов'язок не розголо шувати відомості досудового розслідування (ст. 222 КПК). Ці заходи поширюються і на ті випадки, коли необхідно перешкодити спілкуванню свідків із потерпілим, пі дозрюваним.
Такі умови провадження допиту забезпечують найсприятливішу обстановку для отримання правдивих показань, допоможуть усунути вплив на свідків із боку інших осіб.
Закон також вимагає, щоб допит свідків відбувався за відсутності інших свідків. Одночасний допит двох свідків у одному кабінеті, кімнаті або іншому приміщенні (хоч би і різними слідчими) не допускається. Брати участь у допиті мають право тільки осо би, указані в законі, а саме: прокурор (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК); якщо це необхідно - пере кладач (ст. 68, ч. З ст. 224 КПК); експерт (п. З ч. 2 ст. 69 КПК), спеціаліст (ст. 77 КПК); захисник (ст. 45); адвокат свідка (п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК), законний представник, педагог, психолог, лікар (ст. 226 КПК) тощо.
Допит, що здійснюється за клопотанням сторони захисту або потерпілого, про водиться за участю особи, яка його ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в допиті (ч. 6 ст. 223 КПК).
Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря (статті 44,58,226 КПК).
2. Тривалість допиту визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від допитуваного в розумному режимі відомостей, що мають значення для криміналь ного провадження. Але оскільки проведення допиту пов'язано із важким психологіч ним напруженням, ч. 2 коментованої статті встановлюється загальний час проведення допиту, який не може перевищувати вісім годин на день. Причому через кожні дві години допиту слідчий повинен робити перерву.
Закон не передбачає тривалості перерви. Слідчий визначає її за своїм внутрішнім переконанням. Але слід пам'ятати, що довготривалий допит може мати негативний результат, оскільки допитуваний втомлюється, знижується його пам'ять, виникає роз дратованість, психологічний дискомфорт тощо. Штучне затягування допиту може роз глядатися особою як негативний вплив на неї, катування або нелюдське поводження.
Отже, при визначенні загального часу для допиту, а також часу для перерви слід ураховувати вік особи, яка допитується, стан її психіки, психологічний контакт зі слідчим, можливий хворобливий стан, що підтверджений довідкою лікаря чи само стійно встановлений слідчим, час, який потрібний для відпочинку, прийому їжі тощо.
3. Хід слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з'ясування даних про особу допитуваного, роз'яснення порядку проведення слідчої дії; 2) роз'яснення його прав і обов'язків; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання слідчого, прокурора.
Якщо в слідчій дії бере участь перекладач, слідчий перед початком допиту пере свідчується в особі і компетентності перекладача, з'ясовує його стосунки з підозрю ваним, потерпілим, свідком і роз'яснює його права і обов'язки (ч. 4 ст. 68 КПК).
Глава 20. Слідчі (розшукові) дії
Перш ніж приступити безпосередньо до допиту, необхідно пересвідчитися в осо бі допитуваного (перед першим допитом доцільно перевірити документи особи, ви кликаної на допит). Крім прізвища, імені, по батькові, слід з'ясувати інші важливі відомості, що встановлюють особу: рік народження, місце проживання чи перебуван ня, місце роботи, номер домашнього, службового і мобільного телефону (якщо є) і т. ін. Потім слідчий роз'яснює особі мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб.
Свідок зобов'язаний дати правдиві показання під час досудового розслідування (п. 2 ч. 2 ст. 66 КПК), тому він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, передбачену статтями 384 і 385 КК.
Дача показань потерпілим є його правом, а не обов'язком (п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань він не попе реджається.
Таке роз'яснення обов'язків свідка та потерпілого засвідчується їх підписом, який повинен бути поставлений у протоколі після запису про встановлення особи, але до внесення відомостей анкетного характеру, оскільки останні є складовою частиною його показань.
Експерт зобов'язаний прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту (п. 2 ч. 5 ст. 69 КПК). За відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе відповідальність, встановле ну законом (ст. 70 КПК).
Оскільки дача показань не є обов'язком підозрюваного, допит може відбутися тільки в тому випадку, коли він погодився або сам виявив бажання давати показання.
Відповідно до КПК на особу, що здійснює кримінальне провадження, покладаєть ся обов'язок роз'яснити надані допитуваному законом процесуальні права. Закон не вимагає, щоб цей факт був зафіксований у протоколі допиту (ч. З ст. 104 КПК). Уяв ляється, що відмітка про роз'яснення прав особі, що допитується, повинна бути зро блена в протоколі допиту, що слід засвідчити її підписом.
Допит по суті справи починається пропозицією розповісти все відоме особі про обставини, у зв'язку з якими вона викликана, або у формі нагадування про подію, очевидцем або учасником якої вона була. Можливість втручання в хід вільної розпо віді з боку допитуючого обумовлена тактичними міркуваннями.
Оскільки найчастіше допитуваний вільною розповіддю не вичерпує теми допиту (не надає значення яким-небудь обставинам, не висвітлює їх через забування, неуваж ність, у зв'язку з невмінням правильно і логічно сформулювати свою думку), слідчий після закінчення розповіді має право ставити запитання, якими він уточнює, деталізує розповідь, з'ясовує джерела відомостей, що повідомляються, причини суперечностей
упоказаннях, якщо вони є.
Упроцесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповнювальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред'являтися речові докази, документи, висновки експертів, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звукота відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа належать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану відповідь.
