83. Назвіть і охаракт шляхи педагогічної самоосвіти вчителя.

Мотиви професійного самопізнання багатоманітні. Найтиповішими є такі.

По-перше, професійне самопізнання спонукає зацікавленням до себе, прагненням розібратися у своїх сильних і слабких якостях як професіонала, розширити свій кругозір про власну особу.

По-друге, необхідність самопізнання виникає, коли учитель знаходить дисбаланс між своєю працею та її результатами, що також стимулює процес пізнання себе. Наприклад, погана успішність учнів змушує учителя замислитися над тим, що у його поведінці, методиці викладання призводить до незадовільних результатів чи конфліктів із учнями, колегами, адміністрацією. Вивчення себе, виявлення причин дисбалансу дають можливість педагогові: усунути недоліки в діяльності, поведінці, взаємодії; відновити рівновагу між собою й оточуючими; ліквідувати негативні емоційні переживання, які супроводжували дисбаланс.

По-третє, самопізнання активізується внаслідок критичних зауважень на свою адресу інших: адміністрації, колег, батьків, іноді й учнів. Реакція на критику може бути різною: деструктивною - критика відкидається, супроводжуючись образами, бажанням помститися; конструктивною - відкидається лише те, що, на думку вчителя, не відповідає реальному стану справ, і визнаються певні його недоліки та недоробки. У будь-якому разі конструктивний підхід спонукає до самопізнання й оцінювання власної діяльності.

По-четверте, стимулами самопізнання можуть бути мотиви професійного саморозвитку: самоствердження, самовдосконалення, самоактуалізація. Іншими словами, педагог пізнає себе для того, щоб істотно поліпшити свою діяльність, самому особистісно зростати, досягти у своїй роботі значущих результатів. Якщо говорити про мотиви самоствердження, то вони значно різняться за своїми цінностями.

84. психолого педагогічна необхідність діагностики особистості у вихов дія-ті педагога.

Педагогічна діагностика- дослідження соц.-псих. Характеристик особистості, що відбувається завдяки спеціальним методикам в контексті як природних умов життя, так і лабораторних.

Діагностика виховання включає:

1.вивчення і накопичення інформації.

2.аналіз інформації.

3.виявлення ступеня вихованості.

4.прогнозування результатів.

Діагностика виховання спрямована на:

1.конкретизацію мети виховної роботи.

2.визначення потенційних можливостей вихованців.

3.формування ціннісних орієнтацій.

4.всебічний розвиток особистості.

5.збагачення позитивного досвіду осіб у процесі взаємодії з вихователем.

Показником виховання є своєрідна внутрішня міра, якою користується людина у ставленні до власної поведінки, поведінки інших людей, до суспільний подій і явищ.

85. Обґрунтувати поняття: виховання, виховуваність вихованість.

Виховання – це процес формування особистості, що характеризується цілеспрямованістю і організованістю.

Виховуваність - здатність особистості правильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості.(

Вихованість – комплексна властивість особистості, що характеризується наявним рівнем сформованості, соціальних значень якостей, що відображає всебічність розвитку або рівень базової культури особистості. Існує чотири рівні вихованості особистості : високий, середній, низький, дуже низький.

Високий – стійкий і позитивний досвід поведінки, саморегуляцій, разом із прагненням до організацій та регуляції діяльності і поведінки людей, вияв активної позиції.

Середній – Стійка позитивна поведінка, наявність регуляції та саморегуляції, однак активна позиція щодо діяльності не виявлена.

Низький – Характеризується слабким виявом позитивного і нестійкого досвіду поведінки, наявністю зривів, поведінка регулюється переважно за вимогою інших та зовнішніми стимулами. Саморегуляція та самоорганізація інтуїтивні.

Дуже низький – Негативний досвід поведінки, що важко піддається педагогічному впливу.