Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

§ 6. Основні риси прана ерехід до нової економічної політики зумовив зміни, що відбулися в галузях

права України. Були прийняті важливі законодавчі акти, що регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини, діяльність кооперації, торгівлі ницо. ВНОСИЛИСЯ ЗМІНИ Й ДО кримінального законодавства. Нове законодавство УСРР початку нової економічної політики мало чим відрізнялося від аналогічного законодавства РСФРР. Зміст законодавства РСФРР сприймався законодавством України найчастіше повністю, без особливих змін.

Найважливішим засобом подальшого приведення законодавства у відповідність до вимог життя, що їх висупала нова економічна політика, була кодифікація права1.

Було створено ряд кодексів та інших комплексних законодавчих актів України: Цивільний кодекс (1922 р.), Земельний кодекс (1922 р), Кодекс законів про працю (1922 р), Кодекс законів про народну освіту (1922 р). Кримінальний кодекс (1922 р), Криміналь- но-процесуальний кодекс (1922 р.), Закон про ліси (1923 р), Цивільно-процесуальний кодекс (1924 р.), Тимчасові будівельні правила (1924 р), Ветеринарний кодекс (1925 р), Виправно-трудовий кодекс (1925 р.), Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану (1926 р.), Адміністративний кодекс (1927 р.).

Після утворення СРСР на території України почали діяти загальносоюзні законодавчі акти. Органи влади й управління Союзу РСР повинні були приймати правові акти в межах, передбачених ст. 1 Конституції СРСР 1924 р.

На практиці союзні органи, здійснюючи правотзорчу діяльність, почали поступово виходити за межі прав, наданих їм союзною Конституцією. При цьому вони звужували компетенцію республіканських органів. Прикладів прийняття в 20-ті роки союзними органами законодавчих актів у різних галузях права, що суперечили Конституції СРСР, існує безліч2. Слід зазначити, що органи влади УСРР ні1 мирилися з подібною ситуацією і, використовуючи на-

1Усенко И. Б. Первая колификлция законодавства Украинской ССР. — К, 1989.

2Дябло В. К Судебная охрана конституции в буржуазних пісуларствах н в Сою-

зеССР. М . 1928, Михайлнк М Основні моменти роботи прокуратури за 1926/27 р // Червоне право 1928 — М 13—14 — С. 632: Скрмпхик Н. А. РеволюЦИОНН..И :иконность н работа прокуратурі,!. // Рад Україна. — 1927 — М ІЗ. —С 13

244

дане ім статтями 42, 59 Конституції СРСР 1924 р право, опротестовували неконституційні акти Раднаркому СРСР та призупиняли иетів союзки? наркоматів. Нерідко Президія ЦВК СРСР задовольняла клопотання

органів влади УСРР і підтверджувала їхнє рішення у конфліктних справах1. Але нейтралістські тенденції в законодавчій галузі, що культивувалися з союзним центром, все більше давалися взнаки. Командно-адміністративна система, таким чином, зводила нанівець законодавство УСРР, підпорядковуючи його союзній правовій системі2. Цивільне право. Це право передусім, закріплювало зосередження основних знарядь і засобів виробництва в руках радянської держави.

Для закріплення результатів націоналізації промисловості, транспорту, банків та інших об'єктів приватної власності, здійсненої раніше, ВУЦВК з Раднаркомом УСРР прийняли 23 листопада 1921 р. постанову, в якій проголошували, що всі підприємства, які до 21 червня 1921 р. фактично перебували у володінні органів влавважаються націоналізованими, тобто державною власністю3. В умовах непу за

допомогою норм цивільного права державні орга-VСРР запроваджували принцип матеріальної заінтересованості трудящих у результатах виробництва шляхом надання підприємствам більшої самостійності в господарській діяльності. 21 жовтня 1921 р. Раднарком прийняв декрет «Основні положення про заходи щодо відбудови великої промисловості, піднесення і розвитку виробництва», яким державні органи наділялися пратюм організовувати ка засадах господарського розрахунку особливі об'єднання великих державних підприємств. Постановою також дозволялося переводиікремі великі державні підприємства на господарський розрахунок4. У таких випадках

підприємства ставали самостійними трестами. Згідно з декретом ВУЦВК від 2 липня 1923 р. «Про державні промислові підприємства, які діють на засадах комерційного розрахунку (трести)», державними трестами визнавалися промислові підсмства, яким держава надавала самостійність у проведенні своперацій згідно із затвердженим для кожного з них статутом, і які

• Конфликтньїе дела // Сов. строитмьство. — 1У2С — М 3—4. — С. 158—101, Практики Президиума ІШК СССР в обласні констктуциошюга (общего и судженого) шлзора Сборник постановлений Президиума ЦИК Союза ССР, принятьіх о поряд-■е осуществления конституционного нидзора с 1924 по 1930 гол — М., 1931

гович В. А. Проблеми націїшально-державнопі будівництв* України в рі-кн м - X, 1995.

— С. 20 УССР — 1921. — № 24 — Ст. 697. само. -• 1921 — М 21. — Ст. 613.

.'І .

Розділ 4. Держава і право України в умовах непу

§ б. Основні риси прала

діяли на засадах комерційного розрахунку з метою одержання прибутку1. Декретом Раднаркому УСРР від 27 січня 1922 р. госпрозрахунок запроваджувався і на державному транспорті2. Законодавство республіки регламентувало питання, пов'язані з розпорядженням інвентарем та обладнанням, що перебували у віданні державних підприємств і установ3.

Під час організації державного сектора господарства, державні органи України водночас, виходячи з принципів непу, дозволили діяльність приватних та кооперативних підприємств. Найчіткіше обсяг і межі приватногосподарської діяльності були визначені в постанові ВУЦВК від 26 липня 1922 р. «Про основні приватні майнові права, що визнаються УСРР, охороняються її законами і захищаються судами УСРР»4. Згідно з зазначеною постановою усім необмеженим у своїй правоздатності громадянам надавалося право на території України створювати промислові і торгові підприємства та займатися дозволеними законами професіями і промислами з дотриманням усіх вимог відповідних нормативних актів.

У галузі майнових прав громадянам надавалися: а) право власності на денаціоналізовані будівлі в міських і сільських місцевостях, з правом відчуження цих будівель і передачі покупцеві права оренди на земельні ділянки під будівлі; б) право забудови як у міських, так і в сільських місцевостях на основі договорів з місцевими органами, влади на строк не більше 49 років; в) право власності на рухоме майно (на промислові і торговельні підприємства, знаряддя, засоби виробництва і товари, на грошові капітали, предмети домашнього господарства й особистого вжитку); г) право застави зазначеного майна; д) авторське і винахідницьке право, а також право на товарні знаки; є) право спадкування за заповітом і за законом при умові, що вартість спадщини не перевищує 10 тис. золотих крб. Постанова визнавала за громадянами право укладання будь-яких не заборонених законом договорів (купівлі-продажу, обміну, позики, підряду, поручництва, майнового найму, страхування, різних видів товариств). Зазначалося, що постанова не мала зворотної сили, тобто вона не відновлювала права дореволюційної власності, не скасовувала вчиненої в попередній період експропріації приватної власності і не давала підстав колишнім власникам вимагати повернення їхнього майна.

і СУ УСРР. — 1923. — М 25. — Ст. 377. * Там само — 1922. — № 3. — Ст. 55.

3Там само. — 1922 — М 34. — Ст. 530.

4Там само — 1922. — М 31. — Ст. 492

їм

Правове врегулювання всієї сукупності майнових взаємин між громадинами, а також між ними і державними організаціями та цими організаціями поміж собою за умов нової економічної політики було здійснене Цивільним кодексом УСРР 1922 р. (далі — ЦК). За постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 р. цей кодекс набирав чинності з 1 лютого 1923 р.1 Це означало, що до тих відносин, які виникали після 31 січня 1923 р., треба було застосовувати норми Цивільного кодексу. ЦК УСРР будувався у цілковитій відповідності до змісту Цивільного кодексу РСФРР 1922 р. і складався з чотирьох частин і 435 статей2. У Цивільному кодексі насамперед зазначалося, що «цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч з їхнім соціально-господарським призначенням».

Демократичний характер мала ст. 4 ЦК, яка характеризувала цивільну правоздатність (тобто здатність мати цивільні права й обов'язки), що надавалася всім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності. Кожному громадянину республіки надавалися права вільного пересування, обрання неза-боронених законом занять і професій, придбання та відчуження в межах закону майна, укладання угод і створення промислових і торгових підприємств Із дотриманням норм, що стосувалися відання цих підприємств. Водночас Цивільний кодекс декларував класовий підхід у регулюванні майнових відносин. Так, він забезпечував робітникам і службовцям право автоматичного поновлення договору житлового найму і встановлював для них тверді ставки квартирної плати. Коли йшлося про відшкодування збитків, ЦК зобов'язував судові органи враховувати майновий стан потерпілого й відповідача. Згідно зі ст. 123 ЦК майновий стан боржника мав бути врахований при визначенні порядку стягнення за невиконання договору.

Належну увагу Цивільний кодекс приділяв праву власності. Розрізнялася власність: а) державна (націоналізована та муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна. Перевага надавалася державній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загального користування проголошувалися виключно власністю держави. Об'єкти державної власності, перелік яких давався у ст. 22 ЦК, повністю вилучалися з цивільного обігу. Державні підприємства й установи мали право стягнути незаконно відчужене майно, що їм

1 СУ УССР. — 1822. — М 55 — Ст 780 1 Там само, — 1922. — ІЛ 55. — Приложемие к ст. 780.

247

^ Деревом і право України я умовах

6. Основні риси права