Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

ла органам держави контроль і керівництво сільським господарством.

Значну увагу ЗК приділяв регламентації трудового землекористування, оскільки одноосібна форма в сільському господарстві на той час була переважаючою. Кодекс давав детальну правову регламентацію інституту селянського двору — основної виробничої одиниці в сільському господарстві Стаття 66 визначала двір як родиннотрудове об'єднання осіб, то спільно вели сільське господарство. Кодекс установлював умови і підстави поділу двору. Забезпечуючи стійкість трудового землекористування, ЗК уводив такі інститути, як трудова оренда землі і допоміжна наймана праця в трудових землеробських господарствах. Тимчасова передача права користування землею давала можливість трудовим одноосібним господарствам уникнути розорення у разі стихійного лиха та інших причин. Наймана праця допускалася за умови дотримання законів про охорону і нормування праці1.

Кодекс містив досить важливе право земельної громади самій обирати форми землекористування, наприклад общинну, дільничну, колективну. Найсприятливіші умови забезпечувались спільному обробітку землі. ЗК УСРР регулював питання землекористування в містах, землевпорядкування і переселення.

Земельний кодекс УСРР надалі зазнавав змін. У вересні 1925 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР ухвалили постанову, яка внесла істотні зміни і доповнення до його розділу про порядок розгляду земельних справ. 27 червня 1927 р. ВУЦВК і Раднарком прийняли постанову «Про зміну і доповнення Земельного кодексу УСРР»2. Ці зміни і доповнення були настільки значними, що означали, по суті, прийняття ЗК УСРР в новій редакції3. Вони, зокрема, стосувалися розширення прав сільських рад у галузі керівництва сільським господарством, трудової оренди землі, підсобної найманої праці в трудових сільських господарствах, прав і обов'язків земельних громад, нагляду за їхньою діяльністю, порядку провадження справ про землеустрій.

У другій половині 20-х років, в умовах розширення компетенції союзних державних органів, в Україні почали діяти загальносоюзні акти в галузі земельного права, серед яких найбільшу вагу

1 Див. докладніше: Берлач А. Організаційно-правові проблеми становлення орендних земельних відносин в Україні: історія і сучасність // Право України 1999.

— №2. — С. 15—16.

1 ЗУ УСРР — 1927. — М 40—41. — Ст. 180.

3 Історія держави і права Української РСІ> У 2 т — К.. 1967 — Т. ] — С. 530

252

мали «Загальні начала землекористування і землеустрою»1. Вони були прийняті ЦВК СРСР 15 грудня 1928 р. і підтверджували непорушність виключного права державної власності на землі. У ст. 4 згаданого нормативного акта створюються засади для розширення колективізації й обмеження прав найзаможнішого прошарку селянства («куркулів»).

Важливим законодавчим актом, що прирівнювався до кодексу, бун Закон про ліси УСРР (3 листопада 1923 р). Він був тісно пов'язаний із Земельним кодексом, оскільки розвивав і конкретизував правила використання лісів як всенародного добра2.

Трудове право. Нова економічна політика внесла у трудове право суттєві зміни, які можна звести до трьох головних положень: скасування трудової повинності; заміна регламентації нормування праці; відродження договірних засад3.

Одним з перших нормативних актів, що відповідав умовам непу, стала постанова Раднаркому УСРР від 19 квітня 1921 р. «Про полегшений перехід робітників і службовців з одного підприємства на інше». Запроваджувалися чергові й додаткові відпустки для робітників і службовців зі збереженням заробітної плати4. 31 травня 1921 р. Раднарком прийняв постанову «Про надурочні роботи», в якій зазначалося, що такі роботи допускалися лише у виняткових випадках. Прийнятий Раднаркомом 21 вересня 1921 р. Кодекс законів про працю малолітніх і підлітків установлював правила охорони праці названих категорій учасників трудових відносин. Були при-.шяті й інші нормативні акти, які мали на меті регулювати відносини в умовах переходу України до нової економічної політики. Але детальніше питання трудового права регулювались Кодексом законів про працю в УСРР (далі— КЗиП), який був уведений в дію з 15 листопада 1922 р.5 У першій статті КЗпІІ установлював, що його норми «поширюються на всіх осіб, працюючих за наймом, у тому числі і вдома ртирники). Вони обов'язкові для всіх

підприємств, установ і господарств (державних, не виключаючи військових, громадських та приватних, в тому числі тих, що надають надомну роботу), а також всіх осіб, які застосовують найману працю за винагороду». Всі

СЗ СССР — 1928 — М 69. — Ст. «41, 642.

1 Бабій Б. М. Українська Радянська держава в період відбудови народного господарства (1921 — 1925 рр). — К, 1961. — С. 345; Соболів С. А. Исторня становлення трудового договоре а России // Государство и право. — 2002. — Ні 2.

— С. 99,

1 Вшршавский К. М Трудовое право СССР — Летшград. 1924. — С. 16—17.

•СУ УССР — 1921. — М), 7. — Ст. 194, 195 само. — 1922. — М 52. — Ст 751.

253

Ролділ 1. Держава і прало України в умовах непу

§ 6. Основні риси права

договори й угоди про працю, що погіршували умови праці, вважалися, недійсними. Наймання і надання робочої сили здійснювалися на основі принципу добровільної угоди працівника. Трудова повинність застосовувалась лише у виняткових випадках.

КЗпП визначав поняття колективного договору і поняття трудового договору. Умови трудового договору встановлювалися угодою сторін. При цьому зазначалося, що «не дійсні умови трудового договору, що погіршують стан працюючого, порівняно з умовами, встановленими законами про працю, умовами колективного договору і правилами внутрішнього розпорядку, що поширюються на дане підприємство або установу, а також умови, що ведуть до обмеження політичних і загальногромадських прав працівника». Кодексом регламентувались правила укладання трудового договору, порядок його виконання. Ним також передбачалися наслідки порушення трудового договору. Значна кількість статей КЗпП була присвячена правилам внутрішнього трудового розпорядку та умовам їх запровадження, порядку встановлення норм виробітку, підставам і розміру оплати праці, гарантіям і компенсаціям для працюючих на час виконання обов'язків, передбачених законодавством.

У КЗпП визначалося, що тривалість нормального робочого часу на виробництві та на необхідних для виробництва допоміжних роботах не повинна перепитувати восьми годин. Пільги були встановлені для осіб у віці від 16 до 18 років, а також для тих, хто працював на підземних роботах і для осіб розумової і конторської праці. Для цієї категорії працюючих встановлювався 6-годинний робочий день. Поряд з цим надурочна робота, як правило, не допускалася. КЗпП ретельно регламентував питання, пов'язані з учнівством, охороною праці, правами профспілок на виробництві, розглядом і розв'язанням спорів про порушення трудового законодавства, з заходами підтримання трудової дисципліни, соціальним страхуванням.

КЗпП став основним нормативним актом, на основі якого відбувалося регулювання трудових відносин у початковий період непу. Але згодом в Україні почали набувати силу загальносоюзні акти в галузі трудового права. Так, Рада праці й оборони СРСР ухвалила 18 травня 1926 р. постанову «Про підвищення продуктивності праці в промисловості та на транспорті». Вона вміщувала вимоги до всіх установ і організацій вжити рішучих заходів до зміцнення трудової дисципліни, раціонального використання робочого часу, ліквідації

254

прогулів на виробництві і випадків невиходу на роботу1. На боротьбу з порушниками трудової дисципліни були націлені прийняті Раднаркомом СРСР постанови «Про заходи щодо зміцнення трудової дисципліни на державних підприємствах» (6 березня 1929 р.)2 і «Про заходи щодо поліпшення виробничого режиму і зміцнення трудової дисципліни на підприємствах» (5 липня 1929 р.)3.

Кримінальне право. У систематизованому вигляді норми кримінального права були викладені у Кримінальному кодексі УСРР 1922 р. у ньому зазначалося, що з метою встановлення єдності кримінального законодавства республік за основу Кримінального кодексу УСРР (далі — КК) було взято Кримінальний кодекс РСФРР4.

ККУСРР мав дві частини — загальну та особливу. У Кодексі насамперед визначалися межі його дії щодо осіб (громадян УСРР та іноземців, які не користувалися правом екстериторіальності) і території вчинення злочинів (межі УСРР; для громадян республіки

— і в разі вчинення злочинів за межами УСРР; для іноземців, що перебували в УСРР, — в разі вчинення ними за межами республіки злочинів проти основ державного ладу і військової могутності України).

У Кримінальному кодексі викладалися його завдання про правовий захист держави від злочинів і від суспільно небезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання або інших заходів соціального захисту. У ст. 6 давалося визначення злочину: «Злочином визнається будь-яка суспільно небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період». Як бачимо, поняття злочину надто ідеолопзоване вказівкою на перехідний період до комуністичного суспільства, побудова якого тоді вважалася неминучою. У Кодексі визначалася мета покарання та інших заходів соціального захисту: а) загальне попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку інших нестійких елементів суспільства; б) пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу; в) позбавлення злочинця можливості вчинення подальших

ІЛОЧИН1В.

ККвстановлював кримінальну відповідальність за наявності вмий особи. Причому вина визначалась Кодексом у двох формах — СЗ СССР — 1926. — М 35. — Ст. 262.

* Там сама — 1929. — М 19. — Ст. 167. 1 Там само. — 1929. — *Л 46 — Ст. 400

• СУ СССР. — 1922. — № 36. — Ст 553

255

Розділ І. Держава і прало Укриши в цминах непу

6 Основні риси право