Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

гани управління — відділи та управління, що підпорядковувались як самій Раді депутатів трудящих та її виконкому, так і відповідному наркомату УРСР.

Військове будівництво. У передвоєнний час було вжито низку державно-правових заходів з метою зміцнення Червоної армії та Військово-Морського флоту. Але спостерігалися в цей час і трагічні моменти. Напередодні війни було репресовано майже всю керівну верхівку армії. Тоталітарний режим шляхом репресій намагався усунути самостійно мислячих військових та поставити на їх-нс місце безликих людей, з тим щоб перетворити армію в надійну опору тоталітарно-репресивної системи Водночас відповідно до постанови ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 7 березня 1938 р.

«Про національні частини в РСЧА» ліквідовувалися національні формування, створені на підставі рішень XII з'їзду РКП(б)1. Ще більші зміни у структурі .юрпіїних сил відбулися на підставі Закону Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1939 р. «Про загальний військовий обов'язок». Було розформовано військові частини і з'єднання, що будувались на підставі територіально-міліційного принципу, і збройні сили цілком перейшли на становище кадрових. Таку реорганізацію було проведено і в УРСР.

Усі питання організації збройних сил і керівництва ними належали до компетенції Союзу РСР. Тому державні органи УРСР ки виконували розпорядження уряду Союзу РСР і пійськового командування.

Одночасно з різними заходами щодо зміцнення Червоної армії Сталін завдав відчутного удару по військових командних кадрах. Зазнали втрат і військові округи, розташовані в Україні. Було заарештовано і розстріляно командувачів військами Київського військового округу І. Якіра, Харківського — І. Дубового. Почалось винищення командних кадрів цих двох округів. Повністю було знищено штаб КВО. У 1937—1938 рр. тільки з КВО і ХВО було репресовано 150 осіб командного складу вищого рангу (Думенко, Ковтюх, Гаркавий та ін). Більшість командних посад довелося надати людям, які ве встигли закінчити навіть середніх військових навчальних закла-—в Вражає свавілля, яке чинилося щодо людей, у тому числі стосовно тих, хто

встановлював радянську владу. Характерною є справа члена ВЦВК, легендарного героя громадянської війни, тричі нагородженого орденом Червоного Прапора, члена партії з 1918 р. комкора Є. Й. Ковтюха, заарештованого у 1937 р. Ковтюх звинува-

1 Гукчак Т. Україна: перша половина XX століття. — К, 1993 — С. 188. •МИ

289

Розділ 3. Держала і право України я період тоталітпарио-репресивного режиму

чувався у контрреволюційному заговорі. Усі його звернення до державних інстанцій і особисто до Сталіна виявилися марними. На «слідстві» до нього застосовували жорстокі тортури. Без жодного доказу вини за вироком військової колегії Верховного Суду СРСР його розстріляли. І лише у 1956 р. реабілітували.

Судова система, прокуратура, НКВС. Зміни у державному механізмі, викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи, так і прокуратури. Перебудова цих органів спрямованої насамперед на посилення репресій як головного засобу існування тоталітарно-репресивної системи.

Принципові положення про організацію та діяльність судів і органів прокуратури республіки були викладені в Конституції УРСР 1937 р., де зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється Вер

ховним Судом УРСР, Верховним Судом Молдавської АРСР, облас ними судами, судами адміністративних округів, а також спеціаль ними судами СРСР, які утворюватимуться за постановою Верхов ної Ради СРСР, народними судами.

Подальший розвиток і конкретизацію конституційні положення одержали в Законі про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік, прийнятому Верховною

Радою СРСР 16 серпня

1938 р.1

Закон про судоустрій декларував найважливіші принципи судочинства, наприклад принцип гласності. Про це йшлося і в Конституції УРСР, де в ст. 101 було зазначено, що «розгляд справ в усіх судах Української РСР відкритий, оскільки законом не передбачені винятки, з забезпеченням звинуваченому права на захист». У ст. 109 Конституції УРСР також вказувалося, що «судочинство в Українській РСР провадиться не українською мовою з забезпеченням для осіб, які не володіють мовою більшості, повного ознайомлення з матеріалами справи через перекладача, а також права виступати в суді на рідній мові».

У Законі подальшого розвитку набув принцип виборності суддів. Так, Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд республіки обирається Верховною Радою УРСР строком на 5 років, обласні суди — обласними Радами депутатів трудящих на такий самий строк, народні суди — населенням строком на 3 роки. Але реорганізацію судової системи в Україні відповідно до Закону про судоустрій і Конституції УРСР здійснити до кінця не вдалося, бо цьому перешкодив напад фашистської Німеччини.

1 Вторая сессия Верховного Совета СССР 10—21 негуста 1938 к Стенограф, отчет.

— М, 1938 — С, 782.

290

§ 4. Перебудова державних органів УРСР на основ» Конституції /937 р.

Суттєві зміни відбулися в організації судового управління на місцях. Обласні суди звільнялися від адміністративних функцій, які передавалися відтепер управлінням наркомату юстиції при обласних Радах депутатів трудящих. В Україні вони діяли на підставі Положення, затвердженого постановою Раднаркому УРСР від 27 грудня 1939 р.1 Введення по всій країні в основному єдиного законодавства, єдиного керівництва судовою практикою, яке було зосереджено у Верховному Суді СРСР, єдиного судового управління, що здійснювалось Наркоматом юстиції СРСР, мало на меті подальше зміцнення єдності судової системи, зростання централізації.

Демократичні принципи, закріплені в Конституції та Законі про судоустрій, і передусім принципи соціалістичної законності, не стали гарантією її додержання. Навпаки, як раз у цей час мали місце дуже серйозні порушення законності, практикувалася позасудо-ва репресія. Право застосування кримінального покарання надавалось не тільки судовим органам, а й «трійкам», особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ СРСР. Діяльність Прокуратури УРСР визначалась Конституцією СРСР 1936 р. і Конституцією УРСР 1937 р., де було сказано, що вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма наркоматами й установами, як і окремими посадовими особами і громадянами, на території республіки здійснює Генеральний прокурор СРСР як безпосередньо, так і через Прокурора УРСР. Прокурор республіки й обласні прокурори призначалися Генеральним прокурором СРСР на п'ять років, прокурори районів і міські — Прокурором УРСР на такий самий строк.

Як Прокуратура Союзу РСР, так Прокуратура України в цей період не забезпечували належного прокурорського нагляду за правоохоронними органами. Керівництво Прокуратури СРСР само : римувало застосування недозволених методів слідства, проведення необгрунтованих масових репресій.

Не було розроблено і нового положення про прокуратуру. Все ще продовжувало діяти Положення про Прокуратуру СРСР, затверджене постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 17 грудня 1933 р. Воно регламентувало й діяльність республіканських прокуратур, у тому числі в УРСР.

У другій половині 30-х років органи НКВС було остаточно виведено з-під контролю уряду і вищих партійних органів. Фактично ВС не підпорядковувався нікому, крім Сталіна, і тому, диктував

: Збірник постанов і розпоряджень Уряду УРСР (далі ЗП УРСР). — 1939. — /Л 37.

— Ст 178

291

Розділ 3. Держала і право України в період тоталітарно-репрггилиого режими

свою волю усім, нехтуючи правовими нормами, спираючись виключно на власні нормативні акти — накази, директиви та розпорядження, що Пули цілком утаємничені від суспільства. По країні прокотилася нова хвиля масових і жорстоких репресій, яка захопила й Україну. Саме у ці часи було знищено українську автокефальну православну церкву. Після усунення від керівництва II. ІІостишева в Україну в 1937 р. прибули три особисті представники Сталіна — В. Молотов, М. Єжов і М. Хрущов. Різко посилилися репресії. З вересня 1937 р. поряд з «трійками» з'явились і «двійки» (участь перших секретарів обкомів партії у роботі цих каральних органів була вже не обов'язковою)1.

У 1937 р. було заарештовано і страчено 17 членів українського уряду. Голова Раднаркому УРСР ГІ. Любчснко покінчив життя самогубством. Трохи пізніше розстріляли голову Раднаркому України у 1919 — 1923 рр. X. Раковського. Був розгромлений ЦК КП(б)У, обраний на XIII з'їзді КП(б)У в 1937 р. З 11 членів політбюро загинуло 10, з 5 кандидатів у члени нолітбюро — 4. Репресовано усіх 9 членів оргбюро та ін.2 Наприкінці 30-х років проведено «чистку» апарату НКВС, що завершилася зміною

керівництва й основних кадрів наркомату. Розгрому було піддано кадри зовнішньої розвідки і проведено їх реорганізацію. Після цього у лютому 1941 р. НКВС поділили на два наркомати: внутрішніх справ (НКВС) і державної безпеки (НКДБ).

1Венько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні

(1917—

1953 рр.). — С. 20.

2Історія України — С. 295.

2»2

§5. Державність Західної України в 20—30-х роках

§5. Державність Західної України

в 20—30-х роках. Приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР

роблеми української державності за кордоном. 22 січня 1919 р уряди УНР і ЗУИР урочисто проголосили об'єднаний (злуку) двох українських республік. Однак воєнні дії призвели до того, що під польською окупацією опинилися Галичина, Холмщина, Нідляшшя.

Деякі легальні українські політичні партії брали участь у польській політичній системі. Найвнливішою і авторитетнішою серед таких політичних організацій було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), створене у липні 1925 р. У 1935 р. УНДО мало найбільше серед усіх українських політичних формувань представництво в польському сеймі (17 депутатів) і сенаті (3 депутати).

Версальське рішення 1923 р., яким визнано приєднання Галичини до Польщі, викликало хвилю протесту і деяке зневір'я до Заходу. Це сприяло утворенню у 1923 р. компартії Західної України, яка пізніше стала складовою частиною компартії Польщі.

В 30-х роках обстановка різко змінилася. Встановлення тоталітарної системи в СРСР, її злочини проти українського народу у вигляді насильницької колективізації, голодомору 1932—1933 рр., численних політичних процесів внесли істотні корективи в дію по-ічних чинників на західноукраїнських землях.

Прорадянські, прокомуністичні погляди взагалі не були домінуючими у політичній думці галицьких українців. Переважна більшість з них стояла на відкрито націоналістичних і антирадян-ських позиціях і розрізнялась передусім методами своєї боротьби. У непримиренній опозиції до УСРР перебувала, наприклад, Українська військова організація (УВО), заснована у 1920 р., провід якої складався із старшин Українських січових стрільців. Основним засобом своєї боротьби проти польської влади УВО обрала індивідуальний терор.

Наприкінці 20-х років виникає кілька націоналістичних груп: Союз української націоналістичної молоді, Легія українських на-пюналістів та ін. На конференціях 1927 і 1928 рр. вони висловлюва-

293

Розділ 3. Держава і право України * період тоталітарно-репресивного режиму

лися за злиття усіх цих груп в єдину Організацію українських націоналістів (ОУ11).

Усічні 1929 р. у Відні відкрився конгрес ОУН, який ухвалив устрій ОУН і обрав провід

ОУН, до якого увійшли керівники УВО Є. Коновалець, Р. Сушко та ін. — колишні старшини січових стрільців та Української галицької армії1. Отже, ОУН охопила усі існуючі націоналістичні групи.

ОУН ставила перед собою завдання боротися проти польського режиму, а також

«уздоровити відносини вкутрі нації викликати в українському народові державотворчі зусилля»2. Акції ОУН (терор, саботаж, підпали) стали приводом для масових репресій проти українців, викликали в 1935—1936 рр. судові процеси над членами ОУН.

Убільш сприятливому становищі перебували українці Закарпаття. В 1919 р. Закарпаття опинилося у складі Чехословацької Республіки, у 1928 р. стало Підкарпатським краєм, але без права на автономію. Празький уряд 11 жовтня 1938 р. після Мюнхенської змови нарешті надав автономію Підкарпатській Русі і дозволив їй створити перший автономний уряд, до якого увійшли А. Бродій, А. Волошин та ін.

Згідно а рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні від 2 листопада 1938 р. Підкарпатська Русь змушена була віддати значну частину своєї території з такими містами, як Ужгород та Мукачево, Угорщині. Після цього її столицю було перенесено до Хуста.

Навіть у таких важких умовах Карпатська Україна зробила ще один крок до незалежності. 22 листопада 1938 р. парламентом Чехословацької Республіки було внесено доповнення до Конституції у формі «Конституційного закону про автономію Підкарпатській Русі» На цій основі автономний уряд розгорнув роботу з підготовки виборів до першого Сейму Підкарпатській Русі (з ЗО грудня

р. Карпатської України). На виборах, які відбулися 12 лютого р., Українське національне об'єднання здобуло 92,4% голосів3. 15 березня 1939 р. Сейм, до якого було обрано 32 посли, розпо

чав у Хусті свою роботу і проголосив незалежність Карпатської України, яка ставала республікою на чолі з президентом, обраним Сеймом. Державною мовою Карпатської України визнавалась ук-

1Лютим М. Р„ Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтв» — С. 217.

2Гунчак Т. Україна перша половина XX століття. — С. 217.

3Кандиба-Ольжич О. Воики-будівничі // Голос України, ІУ94 — 12 берез

5. Державність Західної України в 20—30-х роках

раїнська мова, кольори державного прапору — синій та жовтий1. Президентом Карпатської України обрано Волошина.

Але ще 13 березня 193!) р. хортисти Угорщини за вказівкою Берліна направили в Прагу і Хуст ультиматум про окупацію всього Закарпаття нібито з метою «підтримання порядку». 14 березня відбувся перший напад угорських військ на територію Закарпатської України, а вслід за цим — її повна окупація.

За умовами Ризького договору заборонялось перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія і уряд Української Народної Республіки, а також усі їхні організації втратили право на легальне існування в Польщі. Вони продовжували своє існування нелегально. Ця обставина мала велике значення, бо підкреслювала національну свідомість українців і їхнє прагнення мати свою державу. Остаточному об'єднанню України перешкодила Антанта, коли Верховна Рада в Парижі 25 червня 1919 р. постановила «уповноваженим силам Польської республіки ввести свої осередки аж по р. Збруч»2.

Ще раніше, у листопаді 1918 р., Північна Буковина була окупована румунськими військами, а Закарпаття в січні 1919 р. — чеськими Деякий час після першої світової війни влада Польщі над західними українцями лишалася

спірною. Незважаючи на це, розпочалась полонізація Галичини. Вже до січня 1923 р. між поляками було розподілено в Галичині близько 200 тис. гектарів землі, на Поліссі — 113 тис. тощо. Тому восени 1922 р. українці розпочали бойкот виборів до сейму і сенату. Але українське населення Волині, Холмщини, Полісся та Підляшшя все ж взяло участь у виборах. Українське представництво в обох палатах становило 20 депутатів і 6 сенаторів. Політичні засади українського представництва виклав від імені Українського сеймового клубу 23 січня 1923 р. С. Підгірський: «...ми, представники Волині, Холмської землі, Підляшшя і Полісся, заявляємо з цієї Сеймової трибуни перед цілим світом, що метою українського народу є відродження Самостійної Української Держави»3. Між тим поляки досягли своєї мети. 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Версалі остаточно визначила приєднання Галичини до Польщі.

Анексовані західноукраїнські землі перебували на становищі напівколоній Польщі, Румунії й Чехословаччини. Під час світової

1 Векш М„ Задорожний В. Велич і трагедія Карпатської України. — Ужгород, 1993.

— С 25—26.

•>і«цн М Р.. Иаумі-нко К. Є. Історія галицького стрілецтва. — Л., 1990. — С. 135. *Г|гичак Т. Україна: перша половина XX століття. — С. 206.

295

Розділ 3. Держава > прчвч України « тріод тотадіпихрНО-рспр*си*М0ОД режиму

економічної кризи (1929—1933 рр.) безробіття на західноукраїнських землях набуло небачених масштабів. Протягом майже всього періоду окупації західноукраїнських земель тут зберігався воєнний стан, панували політичний терор, жорстоке переслідування національно-визвольного руху.

Соціальне гноблення, національна та політична дискримінація українського населення викликали рішучий опір У національно-визвольній боротьбі населення Західної України брали участь різноманітні політичні сили, що відстоювали інтереси різних соціальних груп. Галицькі українці почали організовувати своє політичне життя, створювати політичні партії Першими з них стали Українська партія національної роботи і Українська Народна трудова партія Приєднання Західної України, частини Веесарабії та Північної Ьукоиііпи до складу

УІ'СІ*. Перш ніж розпочати відкриту агресію проти Франції та Англії Гітлеру потрібно було забезпечити тил на сході. Тому він почав шукати порозуміння з Москвою, яке готовий був купити ціною західних українських і білоруських земель. Це йому вдалося, і 23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад До пакту входив секретний протокол, в якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл

Європи і відповідні сфери впливу та окупації. Так, Литва входила у сферу інтересів Німеччини, а Естонія. Латвія, Фінляндія були віднесені до сфери впливу СРСР. Відповідно до протоколу у випадку збройного німецько-польського конфлікту німецькі війська не повинні були просуватися далі рубежу рік Нарев, Вісла, Сян.

1 вересня 1939 р. фашистська Німеччина напала на Польщу, розв'язавши другу світову війну. За три тижні польська дер» переїхала існувати. 17 вересня 1939 р., згідно з таємною угодою, Червона армія вступила в Східну Польщу і за 12 днів захопила Західну Волинь та Галичину. Але на цьому розподіл суверенної польської держави, а разом з тим і західно-українських земель не закінчився. Торгівля чужою територією продовжувалась. Сталіну стало відомо, що Гітлер планує перетворити Литву на протекторат і готується до вторгнення Тому він запропонував Гітлеру частину Польщі замість Литви, яка повинна була перейти до сфери впливу СРСР На цій підставі новий радянсько-німецький договір «про дружбу і кордони» від 28 вересня 1939 р «уетійнив кордони між Німеччиною та СРСР вздовж Сяну та Бугу»1.

1 Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України — Л , 1992. — С 116.

."•І.

Розділ 3. Держава і просо України в період тоталггпарно-репресивного режиму

Включення у 1939—1940 рр. СПОКОНВІЧНИХ українських земель— Західної України, Північної Буковини і населених українцями трьох повітів Бессарабії до складу УРСР, без сумніву, було подією історичної ваги, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Нарешті ідею «злуки» було втілено в життя.

Чимало соціально-економічних заходів було здійснено на західноукраїнських землях. Зокрема, було проведено конфіскацію поміщицьких земель та експропріацію польських землевласників. Безземельне і малоземельне селянство одержало понад 1 млн гектарів землі, велику кількість худоби, насіння тощо. Багато було зроблено для зміцнення системи освіти, значно поліпшилось медичне обслуговування населення та їв.

Але приєднання українських земель до УРСР супроводжувалося насильством і сталінськими репресіями. Тому навіть потрібні й корисні починання, що реалізовувалися за «радянською адміністративно-командною методикою», часто призводили до негативних наслідків. Так, націоналізація великих підприємств зачіпала й дрібні ремісничі майстерні і кустарів, грубо порушувалися закони в галузі оподаткування, хлібозаготівель. Уже з весни 1940 р. розпочалася явно передчасна колективізація, яка супроводжувалася широкомасштабними репресіями. У селах насильно відбирали землю не тільки отриману, а й приватну.

Ліквідація старої системи управління поєднувалась з висиланням із Західної України службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції разом з їхніми родинами. Відразу почалися арешти і заслання колишніх функціонерів буржуазних партій, підприємців, поміщиків. Жертвою сталініцини стала також українська інтелігенція, діячі науки, культури, мистецтва. Висила-лися і колишні члени КПЗУ. Як метод політичного переслідування або адміністративного покарання широко використовувалася депортація — висилання і заслання без правових на те підстав. Уніфікація державного ладу й управління в нових областях здійснювалися жорстокими адміністративними методами. Зі сходу прибували керівні кадри, які зовсім не враховували специфіку місцевого економічного і духовного життя. Усе це призвело до того, що перше знайомство :» радянською системою мало для західних українців в основному негативні наслідки.

298