Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

' изволення України від нацистських загарбників та її сою-• зників розпочалось після перемоги у Сталінградській бит-іві наприкінці 1942 р. Битва за визволення України, що тривала довгих 22 місяці, складалася з кількох великих військових операцій. На останній її стадії 28 жовтня 1944 р. було завершено визволення Закарпатської України. Перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, що відбувся 26 листопада 1944 р. у Мукачеві в присутності представників політорганів Червоної Армії, виходячи з віковічного бажання переважної частини населення, прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з Україною. З'їзд обрав вищий орган державної влади з представницькозаконодавчими функціями — Народну раду, яка на основі прийнятих нею 5 грудня 1944 р. нормативних актів стала єдиною центральною владою. Декретом від 9 січня 1945 р. Народна рада оголосила незалежність Закарпатської України та намір увійти до складу УРСР. Водночас відбувалося формування місії х органів влади. Волевиявлення

закарпатців було закріплене договором між СРСР і Чехословаччииою від 29 червня 1945 р.1

З визволенням території України одним з найважливіших питань стало відновлення органів радянської влади в Україні, всього державно-правового механізму від вищого республіканського рівня до місцевого.

Тимчасовий відхід Червоної армії з України спричинив евакуацію Президії Верховної Ради Української РСР, Раднаркому УРСР та інших республіканських органів державної влади УРСР спочатку до Саратова, а потім до Москви. Перебуваючи за межами своєї республіки, вони здійснювали функції, що обумовлювалися конкретною воєннополітичною обстановкою того часу: налагоджували діяльність евакуйованих підприємств і установ, вирішували вроЬлеми розміщення та матеріального забезпечення населення, евакуйованого з України у східні райони СРСР, провадили значну золітичну роботу, здійснювали загальне керівництво радянським -. • х лі оііиру, неодноразово виступали її

шерненнлми ■ ■ - вистели ►чицький В. С, Настюк М. /.. Тищик Б. Й.. Глубіш М 7 Входження Галичини.

Навічної Буковини та Закарпаття до складу України (1939—1945 рр). — Дрого- *г«. 1995; Юридично енциклопедія — Т 2 — К. 1999 — С 409-472, Хрестоматія а кторіі держави і права України. — Т. 2. — С. 460—461 347

Розділ 4. Держава і право України в роки Великої Ьітнитяноі війни

до воїнів Червоної армії, населення тимчасоію окупованої території ворогами України. '

Строк повноважень Верховної Ради Української РСР першого скликання закінчувався у червні 1942 р. Але у зв'язку з обставинами воєнного часу Указами Президії Верховної Ради УРСР від 26 червня 1942 р„ 29 червня 1943 р. та 2(і червня 1944 р. вибори до Верховної Ради УРСР відкладалися і продовжувався строк повноважень депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання Війна призвела до серйозних змін у депутатському складі Верховної Ради Української

РСР. Багато депутатів загинуло на фронтах, внаслідок терору на тимчасово окупованій території республіки. На кінець 1943 р. ще багато депутатів Верховної Ради республіки знаходилось у лавах Червоної армії, у евакуації в східних областях СРСР. Деякі депутати ще перебували на тимчасово окупованій території України, Орали участь у партизанській та підпільній боротьбі з агресором. На 1 травня 1945 р. з 390 депутатів у Верховній Раді УРСР залишилося тільки 289 осіб, або 74 % довоєнного складу, що значно ускладнювало сесійну форму роботи1.

У зв'язку з війною значно зменшився апарат Президії Верховної Ради УРСР. На початку 1942 р. він налічував лише 10 осіб. Тільки наприкінці війни вдалося майже повністю відновити штат апарату Президії Верховної Ради УРСР. Він налічував 122 особи Шоста сесія Верховної Ради Української РСР першого скликання відбулася 1—4 березня 1944 р. у Києві. Верховна Рада УРСР схвалила діяльність уряду Української РСР, затвердила державний бюджет Української РСР на 1944 р., утворення союзно-респуб-

ліканських народних комісаріатів оборони та закордонних справ УРСР і внесла необхідні

.чміни до Конституції республіки.

До кінця війни Президія Верховної Ради УРСР зосереджувала увагу насамперед на розгляді питань, пов'язаних з воєнними діями, діяльністю Раднаркому УРСР щодо забезпечення Червоної армії всім необхідним для завершення війни.

Верховна Рада Української РСР та її Президія багато уваги приділили вдосконаленню державного апарату УРСР, зокрема найвищих органів державного управління, що виявилося в утворенні нових наркоматів, комітетів і управлінь.

В умовах воєнного часу і особливо у відбудовчий період значна увага приділялася діяльності уряду УРСР (5 лютого 1944 р. М. С. Хрущова було затверджено Головою Раднаркому УРСР).

1 Украимская ССР в Великой Огечсствеїгаой войме Советского Союаа 1841—1945 гг

— К, 1975. — Т. 3. — С. 172.

348

§ я. Відновлення радянської влади в Україні

Виходячи з міркувань зовнішньополітичних інтересів керівництва СРСР, згідно з законом, прийнятим на X сесії Верховної Ра-СРСР, союзні республіки отримали право утворювати союзно-республіканські наркомати закордонних справ та оборони. Українська РСР як республіка, яка робила значний внесок у розгром загарбників і зазнала дуже великих втрат, була в числі тих держав, які Пули найбільш заінтересовані в охороні своєї безпеки.

5 лютого 1944 р. був утворений Народний Комісаріат Закор-них Справ УРСР на чолі з О. Є. Корнійчуком. У структурі НКЗС ередньо передбачалося створити більш як 10 відділів, але фак-іно працювало лише три, в яких до червня 1944 р. працювало 40 дипломатів, які виконували окремі доручення союзного НКЗС та уряду республіки. 12 липня 1944 р посаду наркома зайняв Д. 3. Ма-вуїльський1. Робота цього наркомату значною мірою була обмежена, а після вирішення питання про вступ України в ООН робота наркомату закордонних справ стала майже фікцією.

Одночасно з наркоматом закордонних справ створювався наркомат оборони (НКО) УРСР. Наркомом оборони України було при-звачено генерал-лейтенанта В. II. Гсрасименка, який за активній лп М. С. Хрущова розробив структуру НКО. Ця структура була викладена у постанові РНК УРСР »Про формування апарату народною комісаріату оборону УРСР». Передбачалося створення Генерального штабу Червоної армії УРСР з 8-ма управліннями та &-ма відділами. Але НКО УРСР отримав з Головного Управління формування та укомплектування НКО СРСР Положення про народні комісаріати оборони в союзних республіках від 23 червня : р., згідно з яким республіканські наркомати не отримали най-івнішого — права керувати шйськами, вони ставали проміжною ланкою між округами та НКО СРСР. Неодноразові спроби українського керівництва змінити це положення успіху не мили. Справжні республіканські наркомати оборони і республіканські військові формування керівництву СРСР були непотрібні. Тому коли остаточно увалось питання про вступ України в ООИ гру *в розширення ірав союзних республік у галузі оборони» було закінчено, і наркомат оборони УРСР фактично ліквідовано2.

Табачмик Д. В Україна на шляху у світ. Керівники мовнішньополітичних відомств України в 1917—1996 рр. (Біографічні нариси, документи і матеріали). — К. 1996. — С 245—255. Хрестоматія а І | саии і права України. — Т. 2, — С. 436—437,

.'оингвііч В Військове будівництво в Радянській Україні (кінець 30-х — 80-ті роки XX от) В книзі Історія Українського війська 1917—1995. — Л . 1996. — С 430—447 349

Розділ 4. Держава і право України в роки Великої Вітчизняної війни У період 1943—1945 рр. значна увага уряду УРСР приділялася оперативному

керівництву відбудовою та організацією діяльності народногосподарського комплексу республіки. Особливо важливими були питання житлового будівництва. У зв'язку з цим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 серпня 1943 р. утворювався республіканський наркомат житлово-цивільного будівництва. Для затвердження проектів забудови міст та інших населених пунктів і здійснення державного архітектурнобудівельного контролю постановою Раднаркому УРСР від 15 грудня 1943 р. було організовано Управління у справах архітектури при Раднаркомі УРСР, а у квітні 1945 р.

— Управління у справах сільського і колгоспного будівництва.

Для керівництва культурно-освітньою і видавничою справами в республіці указами Президії Верховної Ради УРСР у вересні 1943 р. при Раднаркомі УРСР було утворено Управління у справах поліграфії і видавництв, а в січні 1945 р. — Управління у справах кінематографії, Комітет у справах мистецтв і Комітет у справах культурно-освітніх установ.

Раднарком УРСР уже з перших днів визволення українських земель розгорнув відбудовні роботи в усіх галузях народного господарства республіки, приділивши особливу увагу відродженню кам'яновугільної промисловості Донбасу. Раднарком УРСР і ЦК КП(Б)У в постановах від 15 лютого 1943 р. «Про організацію видобутку вугілля і відбудову шахт Донбасу» і від 15 серпня 1944 р. «Про дальші заходи по відбудові вугільної промисловості Донбасу для забезпечення вугіллям чорної металургії, залізничного транспорту і воєнної промисловості Півдня» накреслити план відбудови промисловості України.

Передбачалися невідкладні заходи з відбудови конкретних підприємств. Так, в постанові ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР від ЗО вересня 1943 р. «Про відбудову НовоКраматорського заводу і Старо-Краматорського заводу» зазначалося, що відродження цих заводів є головним воєнно-політичним і господарським завданням партійних і радянських органів Сталінської області.

Раднарком УРСР розробив низку заходів, спрямованих на відбудову енергетичного господарства, залізничного транспорту і підприємств зв'язку. Значна увага була приділена розвитку промисловості, що виробляла предмети споживання.

З метою найшвидшого відродження сільського господарства оживалися заходи щодо відновлення МТС, радгоспів та електрифікація сіл.

350

§ 5. Вгдноляення радянської «лади в Україні Поряд з великою організацією відбудови народного господарства велика увага

приділялася відбудові культурно-освітніх закладів. 27 лютого 1943 р. Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову «Про відновлення роботи шкіл в районах Української РСР, визволених від фашистських окупантів».

Приділялась увага відновленню і розвитку господарства західних областей України. Відновлення місцевих органів державної влади — Рад депутатів трудящих Української РСР відбувалось у надзвичайно важких умовах. Значна кількість депутатів Рад, службовців державного апарату перебували в лавах Червоної армії, багато їх загинуло на фронтах та окупованій території. В цілому склад депутатів місцевих Рад скоротився в східних областях на 60, а у західних — на 80 %. Умови воєнного часу не давали можливості проводити нові вибори або довибори депутатів місцевих Рад. Тому на підставі указів Президії Верховної Ради УРСР про відкладення виборів до Ради депутатів трудящих повноваження депутатів, обраних у 1939— 1940 рр., було продовжено до кінця війни.

Для оперативного керівництва процесом відновлення місцевого державного апарату наприкінці 1942 р. Раднарком розпочав формування спеціальних оперативних груп з числа керівних пра-шків партійних, радянських, господарських органів, які перебували в евакуації, у частинах Червоної армії. Разом з передовими частинами Червоної армії ці групи при підтримці населення відновлювали місцеві органи влади, налагоджували політичне, суспільне, господарське життя. У відбудовчий період було сформовано 24 обласних, 13 окружних, 77 міських, 825 районних оперативних груп, в яких працювали понад 9 тис. працівників керівного складу. Названі групи фактично були короткочасною формою безпосереднього об'єднання партійного і радянського керівництва політичним життям на звільненій території України.

Активну участь у відновленні місцевих державних органів брали політоргани Червоної армії, керівники радянського підпільного та партизанського руху.

Узагальнюючи практику відновлення місцевих Рад, Політбю-ро ЦК КП(б)У 1 квітня 1944 р. прийняло постанову «Про керівні органи місцевих Рад депутатів трудящих», в якій викладався порядок відновлення місцевих Рад, їхніх виконкомів, а також давалися рекомендації щодо поліпшення діяльності Рад1. У деяких районах За- 1 Советская Украйна в годьі Великой Отечественной войиьі 1941—1945 // Документи и катериальї. — К., 1985. — Т 3. — С. 290—291.

351

Розділ 4. Держава і право України « роки Великої Вітчизняної війни

5. Нідпсмлсння радянської аміди в Україні

хідної України поряд з Радами створювалися традиційні органи сільського самоврядування — сільські громади, які виконували функції допоміжних органів Рад. Відновлення місцевих Рад депутатів трудящих на всій території України було завершено до кінця 1944 р. 1 червня 1945 р. відновили свою роботу майже в повному обсязі всі місцеві Ради УРСР: 24 обласних, 253 міських, 824 районні, 16005 сільських та 453 селищні Ради депутатів трудящих.

До кінця війни характерною рисою у взаєминах між місцевими органами влади і управління та надзвичайними і військовими органами була їх взаємодія при певному пріоритеті останніх.

Тенденція централізації управління, підвищення ролі виконавчо-розпорядчих, вузькоколегіальних органів, окремих посадових осіб зберігалась до кінця війни. Через відсутність більшої частини депутатів місцевих Рад — кадрових працівників радянського державного апарату — до роботи у виконавчих комітетах широко залучався партійний актив. На початок 1945 р. склади виконкомів місцевих Рад Української РСР були укомплектовані на 85%, при цьому кількість депутатів минулого скликання становила лише близько ЗО %.

Про роботу виконкомів у відбудовчий період можна судити а діяльності Київського облвиконкому, яким протягом двох місяців після визволення Києва було розглянуто 137 питань: організаційних — 81, про відновлення народного господарства — 38, про забезпечення населення товарами першої необхідності — 14, інших — 41.

З початком відновлення діяльності місцевих Рад насамперед відновлювались управління і відділи, робота яких була безпосередньо пов'язана із забезпеченням населення, відбудовою народного господарства і вирішенням питань оборонного характеру.

Крім того, при виконкомах були відновлені чи утворені спеціальні відділи, управління та комісії, робота яких була безпосередньо пов'язана з умовами воєнного часу (відділи державного забезпечення, бюро з обліку та розподілу робочої сили, карткові бюро та низка інших спеціальних органів). Повсюдно при обласних, міських та районних виконавчих комітетах Рад депутатів трудящих створювалися комісії, на які покладалися завдання збирання та перевірки документів і матеріалів про злочини гітлерівців та їх посібників. Відновилась також одна з форм роботи Рад — проведення сесій місцевих Рад депутатів трудящих. Умови воєнного часу, безперечно, суттєво вплинули на організаційно-правові форми сесійної роботи, що було зумовлено як малою кількістю депутатів, так і необхідністю в умовах війни приймати особливо термінові рішення з

352