Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Правове регулювання колгоспного будшшщтиа у повоєнні роки велося за такими напрямами: поновлення колгоспного виробництва у тих районах країни, де воно було зруйноване; колективізація у західних землях; удосконалення організації і діяльності колгоспів.

Відбудова колгоспів на звільненій від ворога території розпочалася ще в роки війни Головною умовою цієї відбудови була допомога держави колгоспам УРСР сільськогосподарськими машинами, худобою, насінням, фуражем, а також допомога колгоспів інших районів країни, які не постраждали у війні. Відбудованим господарствам надавалися пільги з поставок сільгоспиродуктів. Допомога надавалася також у відбудові громадських будівель і будинків колгоспників. Значною допомогою стало врегулювання колгоспного землекористування — основи громадського господарства сільгоспартілі, збільшення валової товарної продукції. Проте в роки війни площа земель колгоспів зменшилася, ця тенденція зберігалася і після війни. Тому вживалися всілякі заходи, щоб покінчити з масовим розкраданням і рюбааарювашцщ колгоспних земель, відновити і збільшити колгоспне землекористування. Було скасовано п. 2 постанови РНК СРСР і ЦК ВКІІ(б) від 7 квітня 1942 р., який дозволяв тимчасово засівати невикористані землі колгоспів за згодою останніх. Землі, тимчасово передані за цією постановою, підлягали поверненню колгоспам до 15 листопада 1946 р. Усі організації і ію-садові особи зобов'язувалися також повернути колгоспам незаконно вилучене у них майно.

Узахідних областях уперше було здійснено земельну реформу, за якою безземельних і малоземельних селян наділяли землею та інвентарем. Заможні селяни обкладалися великими податками Проте невдовзі тут приступили до повсюдної організації сільгоспартілей (1947—1948 рр.). Незважаючи на багатий досвід, не вдалося уникнути порушень темпів колективізації та принципу добровільності.

Безпосередньо керівництво колективізацією покладалося на політвідділи при МТС. У 1949—1950 рр. масова колективізація у західних областях УРСР завершилася, було створено 4,6 тис. колгоспів та радгоспів замість 1,5 млн одноосібних господарств.

Уповоєнний період з'являється нова форма «удосконалення» організації колгоспів — їх укрупнення. Ініціатором цього руху став Хрущов. В Україні влітку 1949 р. розпочався широкий рух за об'єднання дрібних колгоспів у великі. Постанова ЦК ВКП(б) від 30 тра-

вня 1950 р. «Про укрупнення дрібних колгоспів і завдання партійних організацій у цій справі»1, пропонувала об'єднувати артілі тіль-

1 ЗП УССР — 1950. — № 14 — Ст. 38, 39.

т

ки у разі доцільності: об'єднувати лише ті колгоспи, які мали суміжне землекористування, з тим щоб земельні угіддя укрупненого господарства перетворювалися у єдиний земельний масив. Об'єднання повинно було здійснюватися на основі добровільності і взаємної згоди. Не менше 2/3 загального числа членів кожної з об'єднуваних артілей на загальних зборах мали проголосують за об'єднання.

На ділі ці положення порушувалися. На початку 1952 р. в Україні існувало 33 тис. колгоспів, а вже наприкінці того ж року — ледве понад 16 тис.1 Вже наприкінці 1950 р. в УРСР було 19 295 колгоспів, тобто на 42 % менше, ніж на початку того самого року.

Процес об'єднання штучно форсувався. В основному він завершився у 1953 р. Але далеко не в усіх випадках вдалося створити багатогалузеві, високомеханізовані господарства, як планувалося, не завжди нові колгоспи ставали ефективніше колишніх. Нерідко рентабельні господарства занепадали. Багато хто з учених справедливо розглядають укрупнення колгоспів як новий різновид «розсе-лянствування».

Не досягли бажаної мети і заходи з регулювання організації колгоспного виробництва. У пошуках виходу з такого становища вдавалися до сумнівних рішень. 19 квітня 1948 р з'явилася розгорнута постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про заходи щодо поліпшення організації, підвищення продуктивності та упорядкування оплати праці в колгоспах. Вона встановлювала основну форму артільної праці — бригаду. Досі нею була ланка. Бригада складалася з кількох ланок, була, звичайно, сильнішим колективом. За постановою, за бригадою закріплювалися її постійний персональний склад, а також земельні ділянки, худоба, сільгоспмашини, будівлі на строк повної сівозміни. Усі ці заходи мали на меті підви-ги відповідальність кожного члена бригади у цілому, сприяти зростанню продуктивності їхньої праці. Насправді ж ішлося про те, щоб пов'язати колгоспників системою кругової поруки, посилити елементи примушення колгоспників до праці. А це прирікало на невдачу завдання, сформульоване у постанові, — ліквідувати низькі норми оплати за трудодні, зрівнялівку в нарахуванні трудоднів, марне їх витрачання (наприклад, на утримання управлінського апарату).

Водночас зберігалися умови, які ускладнювали становище колгоспників, робили його нерівним порівняно з іншими групами населення. Так. колгоспники, як і раніше, не мали паспортів, і це

Історія України Нове бачення — Т. 2. — С. 334.

393

Розділ 5. Держала і право України у перші повоєнні роки

3. Основні риси права

закріплювало їх за колгоспом, надавало їхній праці у колгоспі примусового характеру. За свою нелегку працю вони не одержували еквівалентної винагороди. Низькі заготівельні та закупівельні ціни на продукцію колгоспів установлювалися волюнтаристським шляхом, вони не покривали витрат на виробництво. 16 лютого 1952 р. Рада Міністрів СРСР установила, що розподіл натуральних і грошових прибутків колгоспників слід здійснювати в останню чергу. При цьому зберігали чинність норми про кримінальну відповідальність за невиконання обов'язкового мінімуму трудоднів, хоча надзвичайні обставини, що викликали цю норму до життя, давно минули.

Проте й цього, з погляду властей, було недостатньо. За ініціативою уряду України і ЦК КП(б)У Президія ВР СРСР у лютому 1948 р. прийняла Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя»1. Указ цей не було оприлюднено. Рішення, або «громадський вирок» до виселення могли приймати загальні колгоспні збори. Підставою для такого рішення було обвинувачення у підриві колгоспного виробництва. Насамперед під дію Указу підпадали особи, які не виконали мінімуму трудоднів. Жодні пом'якшувальні обставини не враховувалися. Виконання рішення покладалося на органи МВС.

У 1948—1950 рр. було винесено до 12 тис. таких рішень. Щоправда, понад 200 були скасовані за необґрунтованістю. Виселення у таких випадках замінялося попередженням про виселення.

М. Хрущов, очевидно пишався ініціативою України. У квітні 1948 р. він надіслав Сталіну листа, в якому виклав зміст Указу і практику його застосування і пропонував ввести подібний Указ в інших союзних республіках2.

Видання цього антигуманного Указу було безглуздим, якщо враховувати ті заходи примусу щодо селян, які вже були у розпорядженні держави. Поява Указу лише свідчила про неспроможність колгоспної системи, безсилля властей, їхнє зневажливе ставлення до власного народу.

Зважаючи на безрезультатність Указу, власті відмовилися від його застосування. Ці явища сприяли збереженню налагодженої системи пограбування села. І при тому Сталін наполягав на підвищенні податків на селян ще на 40 млрд крб. А це була сума, яку се-

' Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 2 — С. 489—«90, 2 Див детальніше про Указ: Кожукало І. П., Шаповал Ю. 1. У ті важкі повпснмі

роки // Про минуле заради майбутнього. — К., 1989 — С. 145—147; Шаповал Ю. і. Україна 20—50-х років: сторінки ненаписаної історії — К., 1993. — С. 273

394

ляни ніколи не одержували за всю продукцію, яку вони віддавали державі. Чимало постанов партії та держави засуджували практику порушень колгоспної

демократії як шкідливу для ленінізму, одна, ці порушення стали загальним правилом. Залежність колгоспів від МТС істотно підривала їхню самостійність і демократичні устої організації. Сталін був рішучим супротивником передавання машин колгоспам від МТС, тому значна частина допомоги держави колгоспам йшла через МТС. Лютневий (1947 р.) пленум ЦК ВКІІ(б) визначив основні завдання МТС — підвищення врожайності у колгоспах, що обслуговуються, подальше поліпшення використання машиннотракторного парку, підвищення якості тракторних робіт і виконання їх у агротехнічні строки, своєчасне збирання врожаю і виконання планів натуроплати за роботи МТС.

З метою виконання директив Пленуму в МТС засновувалася посада заступника директора з иолітчастини. Він повинен був поліпшувати роботу партійної організації МТС і роботу МТС в цілому, забезпечувати правильні взаємовідносини між колгоспами і МТС, виконання ними укладених договорів.

Рада Міністрів СРСР 27 січня 1948 р. затвердила новий типовий договір МТС з колгоспами. У ньому уточнювалися госпрозрахункові відносини сторін. Лютневий (1947 р.) Пленум ЦК ВКП(б) поклав на райкоми партії повну відповідальність за стан і розвиток колгоспів, вони мали активніше впливати на всі деталі колгоспного життя. 8 жовтня 1946 р. постановою РМ СРСР і ЦК ВКП(б) при РМ СРСР була організована Рада у справах колгоспів. Вона засновувалася для встановлення суворого контролю за додержанням Статуту сільгоспартілі, запобігання спробам колгоспів порушити Статут, для вирішення питань колгоспного будівництва. У республіках, краях і областях Рада мала своїх представників. Вони діяли як контролери від центру і тому були незалежними від місцевої влади, тобто Рад.

Ця особливість організації і діяльність Ради у справах колгоспів порушувала засади демократичного централізму і надавала їй характер надзвичайного органу. Проте (можливо саме внаслідок цього) на початку 50-х років розвиток сільського господарства затримався, намітилося відставання усіх його галузей. І однією з причин цього явища була, безумовно, відірваність правового регулювання організації та діяльності колгоспів від об'єктивних законів економічного розвитку, нехтування принципом матеріальної заінтересованості виробника у результатах його праці.

395

Розділ 5. Держава і право України у перші повоєнні роки

3. Основні риси права