Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

4.Рух опору проти іагарбникія

§4. Рух опору проти загарбників

х опору на захопленій вермахтом території України розпочався з перших днів становлення окупаційного режиму. Загроза розгортання широкомасштабної народної війни у гилу серйозно збентежила загарбників. 16 вересня 1941 р. начальник штабу Верховного головнокомандування вермахту В. Кейтель видав наказ про вживання крайніх заходів проти опору. Восени 1941 р. на окупованій території з розрізненої боротьби з загарбниками оточених підрозділів Червоної армії, наспіх сформованих партизанських загонів, організацій радянського

підпілля та інших патріотичних формувань почав поступово зростати та організовуватися антинацистський фронт боротьби1.

Першими на шлях збройної боротьби із загарбниками на окупованій території України стали бійці і командири Червоної армії, партизани і підпільники радянського руху опору. Організаційні основи радянського руху опору були закладені вже в перших держа-вно- партійиих документах вищого керівництва СРСР початку війни. 7 липня 1941 р. опубліковано звернення Президії Верховної Ради, Раднаркому та ЦК КП(б)У «До українського народу», в якому «.формульовані основні завдання громадян республіки щодо організації всенародної боротьби з агресором, у тому числі і на тимчасово окупованій території.

20 червня 1942 р. рішенням ЦК КН(б)У було створено спеціальний військовий орган для керівництва партизанським рухом— Український штаб партизанського руху на чолі з Т. А. Стро-качем. Дещо пізніше були створені обласні штаби, які розгорнули роботу безпосередньо на окупованій території України2. 2 жовтня 1942 р. почав діяти підпільний ЦК КП(б)У, який через мережу підпільних обкомів і райкомів партії взяв на себе функцію політичного керівництва як партизанським, так і підпільним рухами.

З кінця 1942 р., коли радянський рух опору набув масового характеру на всій тимчасово окупованій території України, у важ-кодоступних районах Київської, Чернігівської, Сумської, Житомирської, Рівненської, Волинської областей, контрольованих радянсь-

342

1 Народная война в тилу фашистских оккупантов м Украине 1941—1944 В 2 кк. — К. 1985 : Курис И. Ф., Кентіш А. В. Штаб непокоренних (УкраинскиЙ штаб партизанского дамжгния в тодьі Великий Отечественной войньї). — К, 198Н. Строкач А. В. Наш вюзивнкй — свобода. — К., 1979.

343

' -І Дсржом ' >ір<і«о України л роки Великої Ь'ітчилс.члоі війни

4 І | прогай мнарбпикі*

КИМИ партизанами, утворювались партизанські краї та зони, в яких у тій чи іншій мірі і формі почали відновлюватися та діяти органи радянської влади. Особливістю їх організації га .пильності був надзвичайний характер режиму — воєнного стану окупованої ворогом території. Тому функції органів радянської влади виконували як депутати Рад і партійно-радянські активісти, організовані у виконавчі комітети місцевих Рад, так і командування партизанських з'єднань, загонів, які згідно з Указом «Про воєнний стан», брали на • і деякі функції місцевих органів радянської влади. Крім воєнної, адміністративно-господарської функцій, органи радянської влади здійснювали й судові повноваження.

Радянські партизани і підпільники, використовуючи тактику активних бойових дій, рейкової війни, диверсій, саботажу, зробили вагомий внесок у розгром загарбників, ліквідацію окупаційної адміністрації та її прибічників, у визволення разом з частинами Червоної армії значної кількості міст і сіл України У період 1941— 1944 рр. на території України діяло понад 3 тис. иартійно-радянсь-ких підпільних груп та організацій чисельністю майже 100 тис. осіб. У радянському партизанському русі України діяло 46 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів та диверсійно-розвідувальних груп, в яких нараховувалось майже 500 тис. бійців та командирів1.

Після невдалої спроби відновити Українську державу в черв-ні-серпнІ 1941 р. провід ОУН-б у вересні 1941 р. прийняв рішення перебудувати свою організацію, перевести основну частину кадрів на нелегальне становище і нелегальні форми роботи; у відкритий конфлікт а окупаційною владою не вступати; готувати кадри для майбутньої боротьби. Невдало закінчилась і спроба співпраці з окупантами «Української Повстанської армії — Поліської Січі» Буль-би-Боровця У середині листопада 1941 р. вона була розпущена2. Тільки з весни 1942 р. у інформаціих окупаційних властей починають висвітлюватися події, пов'язані з активізацією діяльності українського націоналістичного руху опору, основними течіями якого стали Українська повстанська армія (Бульби-Боровця), бандерівські організації, радикальні елементи мельниківської ОУ1!

На початку 1943 р. провід ОУН-б під впливом подій на Східному фронті взяв курс на прискорення підготовки власних збройних формувань як найважливішого чинника у боротьбі за ідею Української самостійної соборної держави. Спочатку базою для розгортан- і.овський А. С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941 —11)44 рр мовою

документів, очи.м.і історика). — К. 1994. — С. 244—2з2. 2 Бульба-Боровець Т. Армін бот держаки, — Л. І

344

ня збройних відділів ОУН обох напрямів стала Волинь, Полісся, згодом — значна частина Західної України. Пірни антинімецькі збройні виступи відбулися у березні 1943 р. З квітня 1943 р. збройні формування ОУН-б беруть нову назву — Українська повстанська армія (УПА). Наказом ОУН-б командувачем новоствореною У1ІА признак но К. Савура. Бульба-Боровець 20 липня 1У43 р. перейменовує свої збройні загони в Українську Народно-революційну армію (УНРА).

На початку травня 1943 р. була створена Головна команда УПА, яка оголосила себе найвищою владою на підконтрольній [Я території України. Дії УПА поширилися з Волині-Полісся на Східну Галичину та деякі Правобережні райони України. Одночасно робилися спроби створення адміністрації, підконтрольної ОУН-б. На Волині та Поліссі в деяких містечках і селах були створені своєрідні «Повстанські республіки». За розпорядженням К. Савура як представника «найвищої й одиноко суверенної влади на звільнених землях України» була започаткована земельна реформа1. Влітку 1943 р. розпочалися мобілізаційні акції в УПА.

В серпні 1943 р. командування УПА шляхом примусу підпорядкувало собі всі націоналістичні збройні формування. Одночасно Головний військовий штаб було відокремлено від Центрального проводу ОУН-б, хоча призначений Головнокомандувачем всіма військами УПА Р. Шухевнч продовжував виконувати функції голови ОУН-б. З метою чіткішого керівництва військами за територіальними ознаками були утворені три крайові командування, яким підпорядковувались військові округи, що поділялися на загони і курені. Функції політичної контррозвідки виконувала служба безпеки (СБ) ОУН-б на чолі з М. Лебедем2.

З початку осені 1943 р. УПА, виконуючи вказівки центрального проводу ОУН-б і постанови III надзвичайного великого збору ОУН (серпень 1943 р.), зосередилася на збройній протидії фронтовим з'єднанням Червоної армії та радянським партизанам. На час приходу Червоної армії в західноукраїнський регіон УПА налічувала близько 60—80 тис. осіб. На щойно визволеній від нацистських загарбників українській землі розгорнулася справжня партизанська війна з елементами громадянської війни. Метою УІІА було створення під контролем ОУН-б нелегальної національно-державної структури, яка могла б протистояти органам радянської влади. В деяких районах фактично склалося двовладдя.

ОУН і УПА в лругій світовій НІШІ) Документ* і матеріали // УІЖ. — 1994 — М 4. — 'пій А. В. Українська повстанська армія в Ш42—1943 рр. — К.. 1!»99.

ш

§5. Відновлення радянської «лади в Україні

§5. Відновлення радянської влади в Україні

Розділ 4. Держава і право України в роки Великої Ьітчи.тяши війни

На початку 1944 р. відбулися перші контакти представників керівництва ОУН, УПА з німецькими епецслужбами, які тривали до літа того самого року. їхнім наслідком було укладення своєрідних «бартерних угод»: за надання розвідувальних даних про Червону

починаючи з лютого 1944 р. було проведено 26685 бойових операцій проти ОУН, УПА, у свою чергу, повстанці здійснили 6128 операцій2. В боях загинуло близько 100 тис. повстанців, з радянського боку — близько 10 тис. осіб. Для проведення так званих чекістськовійськових операцій залучались не тільки внутрішні війська НКВС, підрозділи Львівського військового округу, а й винищувальні батальйони, групи сприяння, сформовані з місцевого населення, що надавало боротьбі з ОУН, УПА характеру громадянської війни3.

У 1945 р. за вказівкою Центрального проводу великі підрозділи УПА переформовуються у дрібніші. Створюється широка мережа підпільних «боївок», спрямованих на здійснення диверсій і терористичних актів. За офіційними даними, оунівцями у 1944— 1945 рр.

було вчинено 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, під час яких загинули не менше як ЗО тис. осіб, зокрема майже 4 . представників органів радянської влади.

1Коваль М. В. ОУИ-УПА: ніж «третім рейхом* і сталінським титалітирішмом // Укр. іст жури. — 1994. — М 2—3. — С. 97; Воетга-исторический журнал (Москва).

—

1991. -М1-С 52—61; М 4. — С 53—62; № 5. — С. 45—57.

2Сергійчук В ОУИ-УПА в роки війни Нові документи і матеріали. — К..

1996, —

С 171 (ЬЧШ<»,МІІІ С ОУН-УПА: спраиа в істині, а не в ПОЛІТИЧНІЙ МНШІІШ-ИІІ на минуле //

Україна Іпсокпііа. — К, 2002. — С 322—326