Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Розділ 4. Держава і прими Укриши « роки Великої Вітчизняна війни

1. Перебудова державного мехишзму на початку війни

тивна група з керівництва евакуацією промислових підприємств Лівобережної України. До кінця 1941 р. з території України було евакуйовано понад 550 підприємств, 427 МТС, величезну кількість сільгосппродукції, близько 4 млн громадян. У листопаді 1941 р. при військових радах фронтів і армій іііиді-нно-лахідного напряму були створені оперативні групи з функціями органів державного управління і широкими повноваженнями з організації тилового забезпечення армій Керівництво групами здійснювалися заступниками голови Раднаркому, наркомами УРСР1.

З початком війни змінилися напрям діяльності й організація системи місцевих Рад України. Зросла роль виконавчо-розпорядчих органів. Значного поширення набула практика розгляду питань на спільних засіданнях виконкомів та бюро партійних комітетів і прийняття спільних постанов, що порівняно з довоєнним часом призвело до посилення процесу зрощення партійного та радянського апаратів.

Поряд із скороченням і спрощенням структури виконкомів, галузевого апарату з'являються нові структурні одиниці, діяльність яких спрямована виключно на забезпечення військових потреб. Військово-організаторська робота стала домінувати в діяльності державного апарату. Найважливішими напрямами цієї роботи були: забезпечення обов'язкового виконання мобілізаційних захо-дів, участь у формуванні частин Червоної армії, народного ополчення, винищувальних батальйонів, партизанських загонів, постачання армії, організація будівництва оборонних споруд, перебудова промисловості на випуск військової продукції, охорона громадського порядку. 23 червня 1941 р. для стратегічного керівництва збройними силами була створена Ставка Головного командування Збройних сил СРСР2. 10 липня її перейменовано у Ставку Верховного командування. 8 серпня вона перетворена в Ставку Верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним, який 1!) липня був призначений народним комісаром оборони. Надмірна концентрація влади в руках однієї людини як показала історія не могла не призвести, особливо на початковому етапі шини, до прийняття помилкових рішень, які дорого обходилися країні.

Оперативним органом Ставки був Генеральний штаб. Збройні сили СРСР складалися з сухопутних військ, військово-повітряних

1 ГШІІІІІ Украйна в годи ВелихоИ (>тсч«'ствеиной войньї 1941 —1945 // Документи її мнтермальї. — К, 1985. — Т І . — С. 121 - Советское госулирство и прано накануне и в годьі Великий ОТІ'І>> ІКОННІЙ

войньї (1936—1945 гг). — М , 1985. — С 250.

ш

сил, військово-морського флоту і військ ПГЮ країни. Керівництво військами в Україні з 10 липня 1941 р. здійснювало Головне командування иівденно-західного напряму, якому були підпорядковані Пшденно-Західний, Південний фронти та Чорноморський флот.

В умовах воєнного часу особливого значення набули організація і діяльність військових рад фронтів, армій, флотів і флотилій, які були органами воєнного і вогнно-иолітичного керівництва, і які відповідно до Указу від 22 червня 1941 р. «Про воєнний стан» користувалися всією повнотою влади на території розташування фронтів, армій, у районі дислокації і дії флотів.

До складу ради входили: командуючий (голова), два члени ради і начальник штабу. Членами ради призначались працівники центрального апарату партійних і радянських органів. Керівництво військовими ралами здійснювалось ЦК ВКП(б), ДКО. Ставкою Верховного головнокомандування, НКО СРСР. Рішення військових рад оформлювались наказами командуючого фронтом чи армії.

У перші місяці війни в Україні було мобілізовано до Чершжоі армії близько 2 млн чоловік. ІІоряд з формуванням регулярних військ почалося формування на добровільних засадах дивізій народного ополчення, які направлялись у резерв фронтів, де вони доукомплектовувались, і по суті ставали звичайними з'єднаннями Червоної армії. У частинах народного ополчення, сформованого в Україні, налічувалося 1 млн 430 тис. осіб.

Резервом армії ставали і винищувальні батальйони, створені місцевими партійними і радянськими органами. На початок липня 1 р. в 17 областях України було сформовано 657 винищувальних батальйонів з кількістю понад 150 тис. чоловік, і понад 18 тис. груп сприяння1. Всього за роки війни республіка дала армії і флоту понад 7 мільйонів воїнів. Кожен другий з них поліг на фронтах, а кожен другий з тих, хто залишився в живих, повернувся додому інвалідом.

Велике значення в підготовці резервів для поповнення частин і з'єднань Червоної армії мала постанова ДКО від 17 вересня 1941 р. «Про загальне обов'язкове навчання військовій справі громадян СРСР». Військове навчання було запроваджено з 1 жовтня 1941 р. для всіх громадин чоловічої статі від 16 до 50 років.

5 липня 1У41 р. Радиарком УРСР прийняв постанову «Про отовку населення до протиповітряної і протихімічної оборони», відповідно до якої у всіх містах і селах України створювалися групи самозахисту при підрозділах місцевої протиповітряної оборони.

1 Билемко С. В. На охране тьіла странм. Истребнтельмьіе батальоньї и полки в Велика Огечественной войме 1941 — 1945 гг — М . 1988 — С 25—26 329

Розділ 4, Держала і право України в роки Великої Вітчизняної війни

Важливою частиною військового будівництва стало формування партизанських загонів і керівництво опором на окупованій території України. 5 липня 1941 р. постановою ЦК КП(б)У було створено республіканське Управління з організації і керівництва партизанськими загонами, диверсійними групами і винищувальними батальйонами на чолі з Т. Строкачем — заступником наркома внутрішніх справ, начальником управління прикордонних військ НКВС УРСР. Управління надавало допомогу місцевим партійним і радянським органам у створенні, озброєнні і матеріально-технічному забезпеченні військових формувань, керувало їх бойовою діяльністю. 1 листопада 1941 р. постановою військовою ради Південно-Західного фронту створено оперативну групу а керівництва партизанським рухом.

ЗО травня 1942 р. постановою ДКО створюється Центральний штаб партизанського руху, а також Український штаб партизанського руху (УШПР) при військовій раді південнозахідного напряму. 29 червня 1942 р. УШИР був підпорядкований безпосередньо Ставці Верховного головнокомандування.

УШПР до 1 серпня 1942 р. сформував широку мережу оперативних груп при військових радах Південно-Західного і Південного фронтів і армій що розгорнули роботу з формування радянського партизанського руху й підпілля.

Надзвичайні умови воєнного часу вимагали перебудови організації і діяльності судової та правоохоронної систем.

У перший же день війни, 22 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і и районах воєнних дій, яким встановлювався порядок організації, комплектування і розгляду справ військовими трибуналами. Військові трибунали Червоної армії і ВійськовоМорського флоту створювались в округах, флотах, арміях, корпусах і дивізіях1 Лінійні суди залізничного і водного транспорту були також реорганізовані у військові трибунали. Військові трибунали військ НКВС будувались за територіальними ознаками

— окружні й обласні військові трибунали військ НКВС. Штати військових трибуналів затверджувались спільними наказами НКЮ, НКО чи НК ВМФ СРСР. Діяльність трибуналів мала значною мірою репресивний характер.

1 Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 2. — С. 395—398. 330

1. Перебудова державною механізму на початку війни

Аж до окупації території України функціонувала і загальна судова система УРСР. В її підсудності зберігалась частина кримінальних справ, а також основна маса цивільних справ.

У перший період війни деякі обласні суди України, які опинилися у прифронтовій смузі,

діяли і як військові трибунали, і як загальні суди, залишаючись у підпорядкуванні НКЮ УРСР1.

Із введенням воєнного стану на території України значно розширилася мережа військової прокуратури. Наказом НКЮ СРСР і Прокурора СРСР від 24 червня 1941 р. установлювався порядок здійснення прокурорського нагляду, участі у діяльністі військових трибуналів.

Обласні та районні прокуратури прифронтової смуги були воєнізовані, а згодом на воєнний стан переведено практично всі ланки прокуратури республіки. Прокурори, що працювали в прифронтовій смузі, залишались у підпорядкуванні Прокурора УРСР, але здійснювали свою діяльність у тісному взаємозв'язку з військовою прокуратурою. Наказом Прокурора СРСР від 27 серпня 1942 р. апарат прокуратури республіки реорганізовано в оперативну групу Прокуратури УРСР. Надалі частина працівників прокуратури була призвана до лав Червоної армії, евакуйована і продовжувала свою роботу в органах Прокуратури РРФСР та інших республік.

Надзвичайні обставини першого етапу війни призвели до ще більшої централізації керівництва всіма службами державної безпеки і охорони громадського порядку. Постановою ДКО від 17 липня 1941 р., Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1941 р. НКВС і НКДБ СРСР об'єднано в Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР. На початку серпня були об'єднані наркомати внутрішніх справ і державної безпеки УРСР.

Одним з найважливіших завдань органів внутрішніх справ та державної безпеки стала охорона тилу радянських військ. Постановою Раднаркому СРСР від 25 червня 1941 р. «Про начальників охорони військового типу» запроваджується інститут фронтових і армійських начальників охорони військового тилу. 26 червня 1941 р. наказом НКВС СРСР були призначені начальники військ з охорони тилу фронтів, у тому числі і на території України. їм підпорядковувалися прикордонні, оперативні, конвойні війська, війська НКВС з охорони залізничних споруд і особливо важливих підприємств промисловості, розміщених на території Української республіки.

Сусло Д. С. Історія суду Радянської України (1917 —1967 рр). — К, 1968. — С

180—183

331

§2. Спроби підноялення української ішцюшммни державності

§2. Спроби иідиок и-ііия української національної державності

Розділ 4. Держала і право України в роки великої Вітчизняної війни

ДЛЯ формування, озброєння і навчання винищувальних батальйонів при НК13С УРСР. обласних, міських і районних управліннях та відділах були організовані оперативні групи.

Основні завдання органів НКВС з розгортання в тилу ворога збройного опору сформульовано директивою НКВС УРСР від 14 серпня 1941 р. З липня 1941 р. до червня 1942 р. тільки органами НКВС УРСР було сформовано, підготовлено, озброєно і закинуто в тил ворога 778 партизанських загонів, 662 диверсійні групи, які налічували близько ЗО тис. чоловік, а також 505 розвідників, кур'срів, зв'язкових.

Відповідно до Указу «Про воєнний стан» значно розширились обов'язки органів міліції Низкою наказів, директив НКВС СРСР і УРСР конкретизовано завдання органів міліції в умовах воєнного часу. З початку війни структура міліції не зазнала особливих змін, змінилась сама організація роботи, з'явилися нові напрями діяльності, наприклад боротьба а організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї в населення. У прифронтових районах всі працівники міліції були переведені на казармений стан. При наближенні фронту багато представників міліції зі зброєю в руках стримували наступ військ противника.

>* колах української політичної еміграції до початку Вели кої Вітчизняної війни панувах. ^нтопана думка, що у воєнному зіткненні двох держав може з'явитися перс пектива відновлення Української Народної Республіки або Української держави часів гетьмана II. Скоропад ського1.

Найрадикальніша частина організованої еміграції — організація українських націоналістів (ОУН-революційна) під керівництвом С. Бандери на початку 1941 р. установила контакти з представниками військового керівництва нацистської Німеччини. У квітні було укладено обмежену угоду про співпрацю. Німці погодились підготувати близько 700 бойовиків, які були поділені на два батальйони: «Нахтігаль» і «Роланд» для використання іх на Східному фронті з диверсійно-розвідувальною метою. Рух, очолюваний Бандерою, дістав назву ОУН-б.

Поміркована частина партії ОУН-м на чолі з А. Мельником напередодні війни створила товариство українських вояків, плануючи зайнятися організацією української армії, а також направила певну кількість перекладачів на службу у німецькі частини.

Проте німецьке політичне керівництво ніколи не розглядало ОУН як надійного союзника в поході на Схід і відводило їй роль допоміжної сили. Цілям нацистського керівництва суперечили прагнення українських націоналістів — скористатися війною між Німеччиною і СРСР і домогтися створення незалежної Української держави.

Цілі ОУН-м у разі війни між Німеччиною і СРСР були сформульовані в меморандумі А. Мельника від 14 квітня 1941 р., в якому передбачалась можливість тісного співробітництва з нацистською Німеччиною, говорилось, що мета цій організації — відновлення незалежної і суверенної Української держави. У цей же день з'явився відозва до всіх українців, яку підписали 116 політичних, громадських, військових діячів із різних політичних середовищ, які мешкали в еміграції, в якій наголошувалось на необхідності віднов-жння Української суверенної держави.