Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

РОІОІЛ 4. Дсртачч і прано України « роки Нсликої Вмпчи.іняшч хгиии

тримання належного порядку; в усіх домоуправліннях проводились збори жителів з питань дотримання паспортного режиму і участі їх у боротьбі з правопорушеннями. До 1 січня 1945 р. начальнику Управління НКВС пропонувалося повністю укомплектувати штати органів міліції. Такі ж заходи щодо встановлення правопорядку, відновлення діяльності органів міліції вживалися радянськими органами в усіх областях України. Охорона громадського порядку і боротьба а кримінальною злочинністю були пов'язані з великими труднощами і нерідко ускладнювались тим, що злочинці були озброєні, діяли віроломно і підступно. Все цс вимагало від працівників МІЛІЦІЇ, ЇХ численних помічників з цивільного населення пильності, мужності і відваги, готовності до самопожертви1.

4 пі І';І.<ІІІІ.ШКП націонали мтп<і/г ам на шнеришльному «типі «шми

§ (і. ПОЛІТИЧНІ організації націоналістичних сил на завершальному стані війни аиередодиі визволення території Західної України від нацистських загарбників з ініціативи Головного командування УІІЛ в червні 1944 р. в Карпатах біля Самбора від-

булися .шори представників різних течів українського національного руху. Метою зборів було створення загальнонаціонального всеукраїнського центру, який взяв би на себе «найвище політичне керівництво визвольною боротьбою за Українську самостійну Соборну Державу та репрезентував би цю боротьбу назовні»1. Після розгляду внутрішньої та міжнародної си-иі збори проголосили себе «тимчасовим українським парламен-і назвали себе Українською Головною визвольною Радою ВР)»; прийняли три документи: тимчасовий

устрій УГВР, помну платформу і декларацію принципів (Універсал). Збори обрали президію та голову президії УГВР, Генеральний секретаріат (підпільний уряд), генерального суддю та інших вищих посадових осіб.

Наприкінці літа 1944 р. Червона армія взяла під свій контроль значну частину території Західної України. Опір окремих иідроз-в УПА закінчився їх розпорошенням та зміною загальної військової тактики боротьби, переходом на диверсійно-терористичну боротьбу невеликих підрозділів, глибоку конспірацію. Більшість керівництва УГВР до жовтня 1944 р. загинула в боях або перебувала за межами України. Контакти з представниками західних країн були встановлені лише на початку 1945 р.

Обставини не дали змоги УГВР створити місцевий апарат. На місцях продовжував діяти підпільний апарат ОУН, УПА, який в результаті дій радянського державного апарату, органів державної безпеки та внутрішніх справ, військ НКВС, наприкінці війни зазнав великих людських втрат. Створення УГВР та спроби розбудови його центральних і місцевих органів як органів державної влади в ре-:.таті дій радянського державного механізму так і не набули державотворчих форм.

На осінь 1944 р. серед української політичної еміграції склалися дві основні течії: перша, яку представляла ОУН-б, домагалася

1 Михайлепко II. II., Кондратьеш Я. Ю. Історія міліції украпім у документах і матеріалах У 3 т. — К, 1997 — Т. 2 — С 354—380; К. 2000 — Т. 3. — С 553—

581

ви

• Українська Головна Визвольна Гала / Документи Нью-Йорк — Київ — Л. Iі С 35. 41; // Літопис УПА У 8 т — УГВР — Т. 1. (1944—1945) — Л., 1992.

337

Розділ 4. Держава і право Укриши в роки Великої Ьітчи.оіяної тини

визнання німецьким урядом незалежної Української держави, інші політичні угрупування були готові до співробітництва в Німеччиною проти більшовизму, навіть без умов до Німеччини стосовно визнання незалежності України. Шукаючи активних союзників серед націоналістичних сил, нацистське керівництво звільнило у вересні 1944 р. з концтаборів С. Бандеру, А. Мельника, Я. Стецька та їхніх прибічників, але їх вплив на події в Україні був дуже обмежений, до того ж відчувши на собі нацистську владу більшість українського населення не вірило в «нову» політику Німеччини стосовно українського питання.

У лютому 1945 р. німецьке командування в стані розпачу и пошуках нових союзників, а особливо додаткових людських ресурсів на фронті, взяло курс на створення на основі Українського національного комітету (Краківського) так званого загальноукраїнського політичного центру. 12 березня 1945 р. було створено Український національний комітет (УНК), головою якого став II. Шандрук, заступниками голови В. Кутійонич та О. Симененко — українські коіраціоністи які активно співпрацювали з окупаційною адміністрацією. В той же день

німецький уряд визнав УНК як український представницький орган, який «мас право своє настановлення до майбутнього України заступати та у відозвах і маніфестах проголошувати». 17 березня була ухвалена декларація про створення Української Національної Армії (УНА) та призначення її командувача — генерал-иоручника П. Шандрука. Створення УНА підтримав голова УНР в екзилі А. Лівицький1.

Наказом П. Шандрука дивізія СС «Галичина» була підпорядиіа під його командування і отримала назву «Перша Українська дивізія», почалось

формування другої дивізії. Таким чином, виникли маріонетковий «уряд» та «армія» що так і не були серйозно сприйняті, ні нацистським керівництвом, ні військовим командуванням вермахту.

З падінням Третього рейху припинив свос існування і Український національний комітет, а решта військових формувань разом з «комітетом» здалася англоамериканським військам і були інтерновані в місті Ріміні (Італія).

1 Янимоаии І>. Збройні Сили України Нарис історії. — Л. ІОІЛі. — С 210 338

7.Основні риси право

§7. Основні ріпи права

сновні зміни в правовій системі Української РСР здійснювались головним чином відповідно до змін і доповнень у загальносоюзному законодавстві, що обумовлювалися надзвичайними обставинами режиму воєнного стану, які вимагали максимальної централізації всього державного механізму з метою перетворення всієї країни в єдиний воєнний табір. Централізація обумовлювалася також процесом формування ще у довоєнний період адміністративно-командної державної системи, за якою встановлення основ законодавства, а по суті всього

законодавства про судоустрій та судочинство, цивільного та кримінального права перебувало у віданні Союзу РСР. Крім норм, що були прийняті на основі загальносоюзного законодавства законодавчими та виконавчо-розиорядчими органами Української РСР, в період війни набули чинності також деякі нормативні акти роепуканського значення, які певним чином впливали на законодавства вове життя У РСР. Перебудова правової системи Української РСР здіііснювалась на основі правової доктрини, принципів, що склалися у довоєнний час і відповідали особливостям правового режиму сталінізму, тота-іризму.

Найбільш істотні зміни і доповнення, крім законодавства в га-конституційного (державного) і адміністративного права, від-іся в галузях цивільного, трудового, земельного і колгоспного лконодавства, кримінального права та процесу.

Адміністративне право. У надзвичайних умовах воєнного стану і, особливо, стану облоги важливого значення набуває адміністративне право, характерними рисами якого були: поширення адміністративної влади надзвичайних (воєнних) органів, розширення предмета правового регулювання, підвищення санкцій за невиконання розпоряджень та ін. В умовах сталінською режиму норми ністративного законодавства мали репресивний, конфіскацій-шнй характер, що в умовах війни набуло більш виразного значення. Стан облоги, як і подібний до нього стан прифронтової смуги, впроваджувався як додатковий до воєнного стану, застосовувався ша всій території України і відмінявся у процесі пересування фронту. В умовах стану облоги деякі функції державної влади належали воєнним органам в особі військового коменданта. Повік авенни воєнних властен порівняно а посиним ставом збільшилися, :■■•!

Розділ 4. Держава і прала України я роки Великої Вітчизняної шини

для чого » розпорядженні ВІЙСЬКОВОГО коменданта були війська внутрішньої охорони НКВС, міліція й добровільні мілітарні формування. При облозі дозволялося застосовувати до порушників порядку крайні міри, аж до розстрілу на місці злочину.

Деякі заходи адміністративного порядку (зокрема, виселення населення з 25километрової прифронтової смуги) часто мали відкрито репресивний характер і навіть забарвлення геноциду. Постановами ДКО СРСР від 12 травня та 2 червня 1944 р. з Криму було депортовано у Середню Азію понад 200 тис. кримських татар. У1944—1945 рр. з Західної України було депортовано до Сибіру понад ЗО тис. громадян.

Цивільне право. Правове регулювання питань власності напередодні війни характеризувалося встановленням абсолютного панування державної власності на засоби та знаряддя виробництва Умови воєнного часу не внесли нічого суттєво нового в побудову інституту соціалістичної власності.

Війна поставила на порядок денний також питання захисту права особистої власності. У процесі бойових дій багато власників тимчасово не могли володіти своїм майном. Повернення власників на звільнену територію надало їм можливість розшукувати і повертати своє майно. Спори про повернення майна стали однією з основних категорій цивільних справ у судах. На вирішення цих проблем були спрямовані директивний лист Раднаркому УРСР від 20 серпня 1943 р. «Про повернення власникам худоби та іншого майна в місцевостях, визволених від німецько-фашистської окупації» та постанова пленуму Верховного Суду СРСР від 7 жовтня 1943 р.

В умовах війни відповідно до принципу єдності державної власності, основні знаряддя виробництва могли переходити від одного державного органу до іншого лише в порядку передачі, що ґрунтувалося на розпорядженні відповідних дрржавних та господарських органів. Водночас були дещо розширені права господарських наркоматів та спрощено порядок передачі майна між державними підприємствами та організаціями.

Принцип єдності державної власності в деяких випадках надав можливість використовувати державне майно не тим органам, за якими воно було закріплене, а тим, що включили його на законних засадах у свою промислову базу1. Згідно з правилами Наркомату фінансів СРСР при інвентаризації на баланс відбудованого підприємства заносились всі матеріальні цінності, які перебували на його території, незалежно від того, чи були вони на його балансі ра-

1 Советское право а лериод Воликой ОТЄЧРСТВ^ННОЙ войньї — М, 1948. — Ч. 1. — С

З

7. Основні риси права

ніше. Цс положення було розвинуто в постанові Раднаркому УРСР від 28 вересня 1943 р. «Про порядок обліку і використання націоналізованого, конфіскованого, виморочного і безгосподарного майна».

Незмінним залишився правовий механізм передачі продукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах. Система планового розподілу, створена ще напередодні війни, відповідала потребам воєнного часу.

Якщо взяти до уваги той факт, що колгоспно-кооперативна власність була прирівнена до державної, то така примусова форма відчуження власності, як реквізиція, відігравала незначну роль. У порядку загальнодержавних заході» було видано невелику кількість актів про реквізицію окремих об'єктів власності.

Умови воєнного стану внесли аміни у цивільне законодавство, яке стосувалось як майнових, так і немайнових прав громадян. Так, були припинені усі справи про виселення з жилих приміщень військовослужбовців та їхніх сімей, цій категорії громадян були надані широкі пільги щодо державного житла. Війна внесла корективи і в порядок визнання безвісно відсутніми і померлими осіб, що не повернулися з фронту. Наркомюст СРСР у лютому 1943 р. спеціально роз'яснив, що повідомлення військових органів про безвісну пропажу особи є підставою для визнання особи померлою. Для . випадків встановлювався обов'язковий судовий порядок розгляду справ. Були розширені права успадкування. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. коло спадкоємців за законом було розширене: спадкоємцями стали вважатися і батьки спадкодавця, незалежно від того, були вони на його утриманні чи ні, а також його рідні брати і сестри. Крім того, в разі від-ності спадкоємців за законом громадяни діставали право заповідати своє майно на користь сторонніх осіб.

В цілому інститут права власності в радянській державі, як і все цивільне законодавство, виявився достатньо пристосованим до надзвичайних умов воєнного часу, що дало :шогу швидко перебудувати весь господарський механізм держави на воєнний лад.

Сімейне право. Війна забрала життя десятків мільйонів громадян України. Сирітство, удівство, зруйновані сім'і — все це вимагало вжиття серйозні заходи з охорони материнства, допомоги дітям і зміцнення сім'ї.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. •Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодіт-юш і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання «Мати-героїня» і заснуван-«* ордена «Материнська слава» та медалі «Медаль материнства»

МІ