Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Зрозуміло, націоналізація відбувалася за допомогою адмп ративно-правового регулювання, але націоналізована власність ставала об'єктом цивільно-правового регулювання.

Інший засіб примноження соціалістичної власності влада вбачала у підвищенні ефективності виробництва. Тому цивільне право багато уваги приділяло регулюванню господарсько-договірних відносин між підприємствами, господарськими організаціями. У постанові Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. про «укладання господарських договорів» засуджувалося ухилення керівників підприємств і установ від укладання таких договорів, підкреслювалася роль договору як виключно правильної форми відносин між господарськими організаціями, бо він зміцнює госпрозрахунок і підвищує матеріальну заінтересованість підприємства та його робітників в успішній, рентабельній роботі підприємства. Міністерства, центральні установи та кооперативні центри СРСР, а також Рада Міністрів УРСР зобов'язувалися забезпечити укладання господарськими організаціями договорів на 1949 р.1 Цивільно-правове регулювання також спрямовувалося на «збереження хлібних ресурсів

країни». Одна з причин їх тяжкого стану — хибна, недбала і навіть злочинна організація зберігання та транспортування зерна. У 1946 р. було розроблено та затверджено цивільно-правові заходи, які поліпшували порядок здавання виробничниками зерна державі. Було засуджено і скасовано практику приймання зерна, яке перебувало на полях і складах колгоспів та радгоспів, під розписки та видачу приймальних фіктивних квитанцій на хліб, ще не зданий державі. Передбачалися заходи щодо удосконалення організації перевезення, зберігання та охорони зерна на складах. Проте в умовах, коли селяни позбавлялися матеріальної заінтересованості у результатах своєї праці, розраховувати на відчутне збільшення виробництва сільгосппродукції було важко.

У повоєнні роки цивільне право не обходить своєю увагою и особисту власність. Так, встановлювалося правило, за яким не підлягали вилученню на покриття недоїмок громадян по податках та неподаткових платежах жилий будинок, господарські будівлі, худоба, дитячі речі тощо. Були вжиті й інші вельми своєчасні заходи щодо зміцнення права громадян на жилий будинок.

Адже нестача житла, погані житлові умови негативно відбувалися і на громадянах, і на державі. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. «Про право громадян на купівлю та бу-

1 ЗП УРСР. — 1949. — 168 388

дівництво індивідуальних жилих будинків» та постанова Ради Міністрів СРСР про порядок застосування цього Указу встановлювали єдність регулювання права громадян на жилий будинок1. Відповідно до Конституції УРСР 1937 р. кожний громадянин міг купити чи побудувати для себе у місті або селі на праві особистої власності жилий будинок в один чи два поверхи, а кількістю кімнат не більше п"яти. Загальна гранична норма такої площі у спорудженому будинку визначалась у 60 м2. Якщо забудовник порушував санітарно-технічні норми, виконком міг зобов'язати його припинити будівництво й знести усе, що було збудовано.

У порядок купівлі-продажу будинків громадян вносилися деякі обмеження, з тим щоб перешкоджати недобросовісним особам використовувати жилий будинок не за прямим призначенням, а для одержання нетрудових доходів.

Жилий будинок, що належав громадянину на праві особистої власності, міг стати об'єктом купівлі-продажу за умов, що внаслідок договору у покупця чи його дружини та неповнолітніх дітей буде не більше одного будинку, і що від імені цих осіб протягом трьох років не буде продано більше одного будинку Для цивільно-правового регулювання в УРСР велике значення мала грошова реформа,

санкціонована постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р2. Реформа скасовувала карткову систему на продовольчі та промислові товари, а також комерційну торгівлю. Натомість уводилися відкрита торгівля, продаж товарів за єдиними державними цінами. Цей порядок удосконалював правове регулювання відносин купівліпродажу, полегшував організацію державної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, забезпечував розвиток цивільного обігу. Однак не слід забувати, що реформа в тій її частині, що змінювала грошову систему, була грабіжницькою. Внаслідок реформи роздрібні ціни були іищені у середньому втричі. Але у тоталітарній державі тільки гак, мабуть, і можна було домогтися зміцнення товарно-грошових здносин.

Проте у 1952 р. в ім'я ідеї «стрибка у комунізм» Сталін в • Економічних проблемах соціалізму в СРСР» поставив завдання переходу до прямого продуктообміну і скасування оплати за товари та послуги, обмеження, а потім і ліквідації товарно-грошових відно-

■ежяюсти Верховного Совета СССР. — 1948. — Мв 36; СП СССР — 1948 — № 16. - Хрестоматія 8 історії держави і права України. — Т 2 — С 484—488 389

Розділ 5. Держава і право України у перші повоєнні роки

§ 3. Основні риси права

Трудове право. На початку періоду, що розглядається, з правового регулювання трудових відносин усуваються обмеження, введені у зв'язку з воєнним часом. Вже з 1 липня 1945 р. відновлюються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача грошової компенсації трудящим за відпустки, які не були використані у війну. Скасовувалися щоденні понаднормові роботи. Держава відмовилася від трудових мобілізацій та трудової повинності. У 1945— 1952 рр. розвиваються трудові гарантії. Постанова Секретаріату ВЦРПС від 21 липня 1947 р. зобов'язала ФЗМК установити суворий контроль за додержанням адміністрацією підприємств і установ чинного законодавства про робочий час, час відпусток, про роботу жінок і підлітків; вимагала від ФЗМК більшої обачливості при дачі дозволу на понадурочні роботи, проведення яких допускалося законом; пропонувала обкомам профспілок перевіряти, чи була необхідність у проведенні понадурочних робіт, і вживати заходів до усунення причин, які викликали цю необхідність.

Постанова також зобов'язувала фабзавкоми не допускати понадурочних робіт підлітків, вагітних жінок (з п'ятого місяця вагітності), матерів, які годують дітей, а також осіб, хворих на відкриту форму туберкульозу.

Проте зберігав чинність Указ від 26 липня 1940 р., який не давав радянському трудівнику права самостійно змінювати місце роботи. Тільки у травні 1949 р. право переходу на іншу роботу за місцем проживання із збереженням безперервного трудового стажу було надано вагітним жінкам і матерям, які мають дітей у віці до 1 року1.

Важливими джерелами робочої сили стали організований набір робітників за договорами господарських організацій з колгоспами та колгоспниками і державні трудові резерви. За Указом Верховної Ради СРСР від 19 липня 1947 р. збільшився контингент осіб, які призивалися для навчання у системі державних трудових резервів. З цією метою у порядок призову були внесені такі зміни: 1) зростало число віку молоді чоловічої статі, яка підлягала призову; 2) вперше для навчання у системі державних трудових резервів призивалися жінки.

Як бачимо, це була форма примусового залучення до праці. Не випадково, поряд з терміном «призов» застосовувався однозначний термін «мобілізація»2.

1Ведомости ВС СССР. — 1949. — М 26.

2Щоправда, дехто з авторів, суперечачи самому собі, вважає .залучення до праці че рез призов ненасильницькою формою поповнення робочої сили (Катрин В, П.

Украйна в послеаоенньїе годьі — С. 9).

Вік осіб, які призивалися за Указом від 19 липня 1947 р., був вищим віку молоді, яка призивалася до шкіл ФЗУ у війну.

Було ще одне джерело, досить цінне, але короткочасне — особи, демобілізовані з лав Радянської Армії у зв'язку з переходом їх до мирної праці. їм при працевлаштуванні надавалося соціальні гарантії.

Радянські люди і в мирні дні працювали по-фронтовому. Перемога створила атмосферу загального піднесення, великої цілеспрямованості. Закон передбачав деякі матеріальні та моральні стимули до праці. На деяких виробництвах уводився новий вид заохочування — виплата додаткової винагороди за вислугу років і бездоганну трудову діяльність. Сумлінна праця та вислуга у важливих галузях промисловості стали підставою для нагородження робітників орденами і медалями.

За постановою Ради Міністрів СРСР від 4 лютого 1947 р. поновилося укладання колективних договорів між адміністрацією підприємств і установ, з одного боку, та ФЗМК — з іншого. Головний зміст цих договорів полягав у взаємних зобов'язаннях сторін щодо виконання планів і поліпшення матеріально-побутових умов працівників, їхнього культурного обслуговування.

Проте тоталітарний режим продовжував застосовувати примусову дармову працю ув'язнених у таборах, і чисельність таких в'язнів і таборів зростала.

Колгоспне право. В основу колгоспного права була покладена і, що сільгоспартіль — єдина правильна форма господарства і соціалістичного суспільства. Тому головна увага приділялася правовому регулюванню організації та діяльності цих артілей. Ком-ксна програма відбудови і розвитку сільського господарства у повоєнний період визначила головне завдання колгоспного будівни-а — подальше господарсько-організаційне зміцнення сільськогосподарської артілі, примноження її власності.

Правове регулювання колгоспного будівництва спиралося на неухильне додержання Статуту сільгоспартілі та інших актів, при-Яшггих для його розвитку, зокрема, на постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКІІ(б) від 19 вересня 1946 р. «Про заходи по ліквідації ■орушень Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах»1. (Ця яостанова розвивала далі положення постанови РНК СРСР і ЦК ВКЛіп) від 27 травня 1939 р. Вина ж передбачала створення Ради у оравах колгоспів при Раді Міністрів СРСР).

1СП СССР. — 1946 — № 18. — Ст 149. 3*1

Розділ 5. Держави і право України у перші повоенш роки

§ 3. Основні риси права