Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

У1958—1964 рр. посаду голови Ради Міністрів СРСР обіймав М. Хрущов. Президія ЦК КПРС настояла на тому, щоб він поєднував цей пост з посадою першого секретаря ЦК КПРС. Це поєднання, а також сама особа лідера мали надати значного авторитету посаді голови Раді Міністрів і Раді Міністрів у цілому. Але це також сприяло посиленню виконавчої влади, зрощувало її з партійним керівництвом, створювало можливість єдиноначального управління, аза певних умов — і зловживання владою.

І справді, поступово М. Хрущов зосередив у своїх руках усю повноту державної влади, все частіше діяв єдиновладно, авторитарно. Виникла небезпека нового культу — культу М. Хрущова.

14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС звільнив його від обов'язків першого секретаря ЦК КПРС, члена президії ЦК КПРС, голови Ради Міністрів СРСР через помилки, яких він допустився. Але у постанові пленуму було записано, що М. Хрущов йде у відставку «у зв'язку із похилим віком і погіршенням стану здоров'я». Багато учасників пленуму вважали, що відставка М. Хрущова необхідна для поліпшення управління державою. Насправді ж, як тепер встановлено, супротивники Хрущова боялися подальших демократичних перетворень, особливо обов'язкової ротації складу партійного і державного керівництва (М. Хрущов домігся на XXI з'їзді партії внесення цього положення в програму КПРС), самі намагалися зайняти вищі пости в партії та державі. Уся процедура зміщення М Хрущова — поспішне скликання пленуму, відсутність обговорення на ньому, пелена таємничості над цим усуненням — переконує, що це була змова проти нього, проти продовження курсу на десталінізацію, свого роду двірцевий переворот. Відразу ж після цього розпочались атаки на курс XX з'їзду, країну повертали на шлях ресталінізації. Пленум автоматично підтвердив рішення Президії ЦК.

Натхненником і організатором зміщення Хрущова був секретар ЦК партії з ідеології М. Суслов. Він же і виступив на Пленумі з доповіддю, в якій висунув звинувачення проти Хрущова. Активну роль у змові відіграв тодішній голова КДБ СРСР Семичастніш Секретар ЦК КПУ Шелест на Пленумі також викривав помилки Хрущова. Пізніше, після перебігу багатьох років з дня Пленуму, Шелест повинився. Він сказав, що помилки Хрущова не переважали його заслуг, і не було нагальної потреби відправляти Хрущова у відставку, ще й на таких умовах. Адже його, по суті, безпідставно усунули від суспільного життя.

Унауці висловлено безліч різних, інколи діаметральних, думок про Хрущова як керівника партії і держави. Об'єктивністю і

417

Розділ 6. Держала і право України в період десталінізаціі

§ 4, Державний лад

стриманістю виділяється погляд істориків І. П. Кожукало і Ю. І. Ша-иовала1. Вони відзначають енергію Хрущова, добре знання ним життя людей. Нагадують, що він багато зробив для відродження України у повоєнні роки, проте вважають, що Хрущов був породженням адміністративно-командної системи і не зміг від неї відмовитися. У цьому його трагедія.

Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС прийняв також рішення не допускати надалі поєднання в одній особі посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР.

В Україні не було поєднання постів секретаря ЦК КПУ і голови Ради Міністрів, але також вживалися заходи до урегулювання роботи Ради Міністрів. У спеціальній постанові «Про організацію роботи в Раді Міністрів Української РСР» засуджувалися недоліки в діяльності цього органу і передбачалися заходи щодо їх усунення2. Протягом кількох років Раду Міністрів очолював М. Кальченко, у 1962 р. на цю посаду був призначений В. Щербицький, а в червні 1963 р. — І. П. Казанець3.

Міністерства. У процесі удосконалення апарату управління в УРСР підвищилась роль Ради Міністрів як органу загальної компетенції, міністерств та відомств — як органів галузевої компетенції Тривали пошуки системи міністерств та інших центральних відомств. Залежно від конкретних потреб управління одні міністерства об'єднувалися, інші

— розукрупнилися. Багато комітетів при Раді Міністрів були перетворені в міністерства. Кількість міністерств в СРСР та союзних республіках то зменшувалась, то збільшувалась. При цьому зменшувалась кількість загальносоюзних міністерств і збільшувалась кількість союзно-республіканських. Так, у 1956 р. було скасовано Міністерство юстиції СРСР, у зв'язку з чим Міністерство юстиції УРСР стало республіканським4. У другій половині 50-х років в Україні діяло 26 союзно-республіканських і 6 республіканських міністерств. Скасовувалися зайві та паралельно діючі установи й організації. У 1955— 1956 рр. в Україні було ліквідовано 4867 структурних підрозділів організацій та установ. А протягом 1954—1955 рр. в міністерствах і на підприємствах України було скорочено понад 61 тис. осіб, а у 1956 р. ліквідовано ще 31 555 управ-

1Кожукало І. 17., Шаповал Ю. І І ті тяжкі повоєнні роки. У км Про минуле заради майбутнього. — 1989. — С 145.

2ЗП УРСР. — 1955. — М 11—12. — С. 58

3Відомості Верховної Ради УРСР — 1962. — № 11 — С. 143, 144

* Там само — 1956. -Мв,- Ст. 97

418

лінських посад'. Більшість скорочених перейшли в інші сфери виробництва. Одночасно були заощаджені кошти, які витрачалися на утримання апарату.

Водночас створювалися нові підрозділи та посади. Так, для ліпшого вивчення і запровадження у народне господарство досвіду і досягнень передової вітчизняної та зарубіжної техніки у міністерствах уводилася посада заступника міністра з питань нової техніки із покладенням на нього обов'язків голови технічної ради міністерства. Відповідно Рада Міністрів УРСР 15 квітня 1955 р. прийняла постанову, яка забороняла будь-яке розширення штату апаратів державних, господарських, кооперативних і громадських організацій. Заборонялось також створювати нові посади або здійснювати реорганізацію управлінського і державного апаратів, змінювати посадові оклади без дозволу державної штатної комісії при Раді Міністрів УРСР2.

Одночасно уточнювалась компетенція міністерств у зв'язку з ускладненням їх діяльності, появою нових обов'язків. Йшло розмежування компетенції між союзнореспубліканськими міністерствами і міністерствами союзних республік. Союзнореспубліканські міністерства здійснювали загальне керівництво, визначали планові завдання і контролювали їх виконання в союзних республіках, а також постачання устаткуванням, фінансування капіталовкладень.

У цій складній роботі не обходилося й без непродуманих рішень. Не всі перетворення були необхідними і справджували себе, нерідко були просто хибними. А все ж таки стан державного управління вже у другій половині 50-х років значно поліпшився.

В управлінні народним господарством, особливо промисловістю, все ще зберігалися надмірна централізація, відірваність центрального апарату від місць. Це сприяло відомчості, бюрократизму, послаблювало і порушувало нормальні територіальні зв'язки між підприємствами різних галузей промисловості, розташованими в одному економічному районі, заважало оперативності на місцях, якнайскорішій ліквідації вад як у виробництві, так і в управлінні ним, перешкоджало спеціалізації і кооперуванню виробництва, ускладнювало комплексний розвиток господарства економічних районів. Як наслідок, величезна виробнича потужність підприємств та ініціатива управлінських органів і керівників на місцях залишалися •є використаними.

Баран В. К. Україна після Сталіна. — С 34, Історія Українсько! РСР — Т. 9. — СЗО4 : ЗП УРСР. — 1955 — № 17. — Ст 134.

411

Розділ б. Держача і праио України м період

4. Державний лад

З метою усунення цих недоліків створювалися нові органі.ча-ційні форми упрашйння промисловістю. У травні 1957 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про подальше удосконалення організації управління промисловістю і будівництвом1. Галузевий принцип управління промисловістю анулювався. Частина союзних і союзно-республіканських міністерств, які відали народним господарством, скасовувалась. В Україні за реформою 1957 р. було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств Брав гору територіальний принцип управління. Відповідно будувалася й структура управління промисловістю та будівництвом. Верховні Ради союзних республік мали створювати економічні адміністративні райони. У кожному з них Рада Міністрів республіки утворювала раднаргоспи. В Україні було створено 11 таких районів. Найбільшими раднаргос-пами були Київський, Львівський та Харківський. Під управління раднаргоспів України перейшло приблизно 2,8 тис. підприємств (у 1953 р. у віданні України перебувало лише 34?о підприємств)2.

Спочатку ця нова система управління відіграла позитивну роль в розвитку народного господарства. Успішно здійснювалися спеціалізація і кооперування низки споріднених підприємств і виробництв у межах районів. Утворювалися заводи з ремонту устаткування, виробництва заготовок та інструменту для обслуговування підприємств різних галузей промисловості. В Україні, як і в інших союзних республіках, з'явилися об'єктивні передумови розвитку економічної самостійності. Але самостійність ця була примарною. Як показують дослідження, Україна так і не здобула права розпоряджатися своїми економічними досягненнями. У 1959—1961 рр., наприклад, вона перерахувала до загальносоюзного бюджету 14 % свого національного доходу, що нічим не було відшкодовано3.

Згодом стали виявлятися й негативні наслідки нової системи управління. Послабилося централізоване керівництво. Реформа 1957 р. усунула бар'єри на шляху виробничої кооперації усередині економічного району, але спорудила їх на його кордонах. Кожна галузь промисловості це технічна і виробнича єдність. Нова ж система підривала цю єдність, оскільки управління галуззю було роздрібнено між багатьма економічними районами. Усталені виробничі відносини між підприємствами різних економічних районів почали руйнуватися. Порушена була також єдина економічна політика, оперативність керівництва слабшала, створювалася обстановка безвідповідальності, виникали місницькі настрої на шкоду загальнодержавним інтересам.

1Ведомости ВС СССР. 1957. № 11. Ст 275. Відомості ВР УРСР 1957. № 9 Ст.109; Хрестоматія а історії держави і права Укриши — Т. 2. — С. 511—518.

2Субтельний О. Україна: Історія.— С. 438.

3Історія України: нове бачення. — Т. 2. — 1996. — С Звб.

420