Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

І'омііл 7. Держала і право України у СО-х - 80-х роках

3. Державний апарат

19 грудня 1978 р. був прийнятий Закон «Про Раду Міністрів Української РСР», який докладно регламентував правове становище уряду України1. Так, в ст. 2 цього Закону перелічувались основні напрямки діяльності Ради Міністрів УРСР. Розділ II докладно визначав компетенцію Ради Міністрів, тобто основні повноваження уряду в таких галузях: розвитку економіки; соціального розвитку і культури, планування економічного і соціального розвитку; фінансів, кредиту і цін; науки і техніки; забезпечення законності, безпеки і обороноздатності країни; зовнішньополітичної діяльності.

Рада Міністрів УРСР утворювалася Верховною Радою УРСР у складі голови Ради Міністрів, його перших заступників і заступників, міністрів УРСР, голів державних комітетів УРСР. За поданням голови Ради Міністрів УРСР Верховна Рада УРСР могла включити до складу уряду УРСР керівників інших органів і організацій УРСР. Для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням керівництва народним господарством, та інших питань державного управління як постійний орган Ради Міністрів УРСР діяла Президія Ради Міністрів УРСР у складі голови Ради Міністрів, його перших заступників і заступників, а також інших членів уряду. Відповідно до Закону про Раду Міністрів Української РСР від 19 грудня 1978 р. Рада Міністрів УРСР мала право видавати постанови і розпорядження, які були обов'язковими на всій території УРСР.

За Конституцією УРСР центральними органами державного управління виступали союзно-республіканські та республіканські міністерства і державні комітети УРСР, інші органи, підвідомчі Раді Міністрів УРСР. Перелік зазначених органів державного управління містився у Законі про Раду Міністрів Української РСР. Союзно-республіканські міністерства і державні комітети були покликані керувати дорученими їм галузями управління, підлягаючи як Раді Міністрів УРСР, так і відповідному союзнореспубліканському міністерству або державному комітету СРСР. Республіканські міністерства і державні комітети повинні були керувати дорученими їм галузями управління або здійснювати міжгалузеве управління, підлягаючи Раді Міністрів УРСР. Місцевими органами влади у період, що розглядається, були обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради депутатів трудящих (а за Конституцією УРСР 1978 р. — Ради народних депутатів). У 1960—1970 рр. було прийнято низку правових актів союзного і республіканського рівнів, що повинні були удосконалити роботу окремих ланок системи місцевих органів державної 1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1979. — Ж І. — Ст. 7. 464

влади і управління, наприклад укази Президії Верховної Ради СРСР про основні права і обов'язки сільських і селищних, районних, міських районних у містах і обласних Рад1, а також закони УРСР про ці Ради. Так, 2 липня 1968 р. на третій сесії Верховної Ради УРСР сьомого скликання було прийнято закони про сільські і селищні Ради депутатів трудящих. 15 липня 1971 р. Верховна Рада УРСР прийняла закони про районні, міські, районні в містах Ради депутатів трудящих. У цих законах розглядалися всі основні питання утворення і діяльності Рад, їхні права й обов'язки в різних галузях господарського, соціально-культурного і державного будівництва, послідовне розмежування компетенції між різними ланками Рад. Ставлячи собі за мету зміцнення авторитету і посилення активності депутатів, їх відповідальності перед виборцями, Верховна Рада СРСР 20 вересня 1972 р. прийняла Закон «Про статус депутатів Рад депутатів трудящих в СРСР». Основоположні начала організації та діяльності місцевих Рад містила Конституція УРСР 1978 р. У главі 9 «Система і принципи діяльності Рад народних депутатів», зокрема, визначалось, що строк повноважень Рад — п'ять років. Місцеві Ради обирали голів Рад, формували свої президії, а також утворювали постійні комісії, створювали виконавчі і розпорядчі, а також інші підзвітні їм органи (ст. 80), Ради утворювали органи народного контролю (ст. 81). Демократичні засади передбачала ст. 83 Конституції, де говорилося, що «діяльність Рад народних депутатів будується на основі колективного, вільного, ділового обговорення і вирішення питань, гласності, регулярної звітності виконавчих і розпорядчих органів, інших створюваних Радами органів перед ними та населенням, широкого залучення громадян до участі в їх роботі». Вибори делегатів місцевих Рад проводилися на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Конституція УРСР містила спеціальний розділ VI «Місцеві органи державної влади і управління в Українській РСР» з двома главами: «Місцеві Ради народних депутатів» і «Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів». Конституція передусім визначала систему місцевих Рад (ст. 124), а також основні напрямки їх діяльності. Місцеві Ради були покликані керувати на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджувати плани економічного і соціального розвитку, місцевий бюджет і звіти про їх виконання; здійснювати керівництво підпорядкованими їм державними органами, підприємствами, установами та організаціями; забезпечувати

; В*домости Верховного Совета СССР. — 1968. — X» 16. — Ст 131; 1971. — № 12 — Ст

132—133.

І (і 5 и »м

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

§ 3. Державний апарат

додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян; сприяти зміцненню обороноздатності країни. Місцеві Ради приймали рішення в межах повноважень, наданих їм законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад були виконкоми, які обиралися ними. Виконкоми скликали сесії Рад, організовували підготовку і проведення виборів до Рад, здійснювали іншу організаторську діяльність. Виконкоми мали право вирішувати усі питання, віднесені до відання Рад, за винятком питань, які вирішувалися тільки сесією Ради. Вони координували діяльність постійних комісій, сприяли депутатам у виконанні їх повноважень. Докладно компетенція виконкомів визначалась законами про місцеві Ради народних депутатів УРСР.

Досить розгалуженою ланкою в апараті управління місцевих Рад були відділи та управління виконкомів, створення яких належало до компетенції самих Рад. Відділи та управління створювалися усіма місцевими Радами, за винятком сільських, селищних і районних в містах. У своїй діяльності вони підпорядковувались Раді, її виконкому та вищому органу державного управління. Перелік відділів та управлінь виконкоми! місцевих Рад і порядок їх утворення встановлювались законодавством СРСР і УРСР.

У зв'язку з прийняттям Конституції СРСР і конституцій союзних республік в 1977—1984 рр. було прийнято ряд нормативних актів про внесення змін та доповнень в основні права і обов'язки Рад народних депутатів. На підставі загальносоюзних нормативних актів вносилися відповідні зміни та доповнення в акти УРСР, які регулювали організацію і діяльність місцевих Рад. Наприклад, у 1978 р. були розширені та конкретизовані права і обов'язки сільських і селищних Рад1. У 1979 р. в УРСР було прийнято в новій редакції закони: про порядок відкликання депутата обласної, районної, міської, районної в місті, селищної і сільської Ради народних депутатів, про районну Раду народних, депутатів УРСР, про міську, районну в місті Раду народних депутатів УРСР, про селищну Раду народних депутатів УРСР, про сільську Раду народних депутатів УРСР. У 1980 р. прийнято закони про обласну Раду народних депутатів УРСР. Покращити діяльність місцевих Рад по обліку, розгляду і виконанню наказів виборців було покликано Положення про організацію роботи з наказами виборців в Українській РСР, затверджене указом Президії Верховної Ради УРСР від ЗО вересня 1981 р.

1 Ведомости Верховного Совета СССР. — 1978. — М 49. — Ст. 797. 466

Судові і правоохоронні органи. У період, що розглядається, було прийнято чимало нормативних актів, спрямованих на удосконалення організації органів правосуддя, прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, що були покликані своєю діяльністю забезпечити охорону прав і свобод громадян, інтересів держави і суспільства, боротись за всебічне зміцнення правопорядку, суворе дотримання законності. Усю систему правоохоронних органів пронизували цен-тралістські начала.

Судова система УРСР на початку даного періоду функціонувала на підставі Закону про судоустрій УРСР, прийнятого ЗО червня 1960 р., з внесеними до нього в наступні роки змінами. Заходи щодо подальшого поліпшення роботи судів були намічені в постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від ЗО липня 1970 р. «Про заходи щодо поліпшення роботи судових і прокурорських органів». Виявивши суттєві недоліки в діяльності судів, постанова визначила шляхи їх подолання і найважливіші завдання судових органів. У ній підкреслювалось, що діяльність судів мас грунтуватися на дотриманні соціалістичної законності і здійснюватися в обстановці високої відповідальності за доручену справу, бездоганного виконання службового обов'язку. Були також накреслені заходи щодо поліпшення роботи з кадрами, перед якими стояли відповідальні завдання по відправленню правосуддя. Отже, і судова система була об'єктом пильної уваги партійних органів.

Основоположні начала судової системи республіки визначила Конституція УРСР 1978 р., в ст. 149 якої зазначалось, що «правосуддя в Українській РСР здійснюється тільки судом». Судами ж в УРСР визнавалися Верховний Суд УРСР, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. В Конституції зазначалось, що всі суди УРСР утворюються на засадах виборності суддів і народних засідателів. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися відповідно обласними, Київською міською Радами народних депутатів. Судді Верховного Суду УРСР, а також обласних судів, Київського міського суду обиралися Верховною Радою УРСР. Народні засідателі районних (міських) народних судів обиралися на зборах громадян за місцем їх проживання або роботи відкритим голосуванням, а народні засідателі вищих судів — відпо-з:дними Радами народних депутатів.

Згідно з Конституцією Верховний Суд УРСР був найвищим судовим органом УРСР і здійснював нагляд за судовою діяльністю в республіки. Він складався з голови Верховного Суду УРСР, його заступників, членів і народних засідателів (ст. 151). Демократичний характер мала ст. 152 Конституції, в якій зазначалося, що

11.7

«тим