Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2
.pdfРозділ 7. Держала і прало України у 60-х — 80-х роках
4. Основні риси права
Згодом зміни і доповнення внесено і до цивільного законодавства України.
Особливе значення у цивільному законодавстві надавалося регулюванню зобов'язальних відносин, суть яких полягала у забезпеченні найсуворішої планової та договірної дисципліни, підвищенню ролі прямих договорів з метою стимулювання господарської ініціативи підприємств. Зокрема, на це спрямовувалося Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство, затверджене Радою Міністрів СРСР у 1965 р. Підвищені вимоги до договору поставки знайшли своє відображення в Положенні про поставки виробничо-технічного призначення і Положенні про поставки товарів народного споживання, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 10 лютого 1981 р. Житлове законодавство. На початку 80-х років було кодифіковано житлове законодавство. У 1981 р. прийняті Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а у 1983 р. — житлові кодекси союзних республік. В УРСР такий Кодекс був прийнятий ЗО червня 1983 р. У житловому законодавстві визначалися порядок надання громадянам жилої площі, підстави для поліпшення житлових умов (забезпеченість жилою площею на одного члена сім'ї нижче встановленого для даної місцевості рівня, невідповідність жилого приміщення санітарним і технічним вимогам та ін.). У законодавстві також передбачалися категорії громадян, які мали право на першочергове і позачергове одержання житла. Законодавство приділяло увагу питанням збереження житлового фонду, його експлуатації та ремонту. В Основах і ЖК УРСР передбачалась відповідальність службових осіб і громадян за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства.
Сімейне законодавство. Радянське сімейне законодавство про шлюб і сім'ю декларувало зміцнення сім'ї, охорону інтересів матері та дитини, здоров'я молодого покоління. Про ці та інші завдання йшлося в Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю, прийнятих 27 червня 1968 р., а також у виданому відповідно до них 20 червня 1969 р. Кодексі про шлюб та сім'ю УРСР1. Увага зміцненню сім'ї приділялась і в Конституції УРСР 1978 р. Шлюбно-сімейне законодавство визнавало законним тільки шлюб, укладений в органах ЗАГСу. Лише такий шлюб породжував права і обов'язки подружжя. Релігійний обряд одруження не мав юридичної сили. Виходячи з цілей шлюбу, законодавство чітко ви-
1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1969. — № 26. — Ст. 204. 478
значало умови вступу до шлюбу (взаємна згода, досягнення шлюбного віку, неперебування в іншому шлюбі, дієздатність, відсутність близької спорідненості), а також порядок укладання шлюбу (спільна письмова заява, пред'явлення документів, які посвідчують особу, перебіг відповідного строку після подачі заяви з метою перевірки серйозності намірів тих, хто вступає до шлюбу, урочистість укладання шлюбу тощо). КпШС УРСР встановлював, що шлюб громадян України з іноземними особами, а також шлюб іноземних осіб поміж собою в УРСР має укладатися на загальних підставах. КпШС УРСР допускав припинення шлюбу шляхом розлучення, передбачаючи розірвання шлюбу в судовому порядку. Водночас у випадках, передбачених в законодавстві, допускалось розірвання шлюбу в органах ЗАГСу.
КпШС УРСР визначав також особисті та майнові права подружжя. Підтверджувалась спільність майна, надбаного подружжям під час шлюбу. Вони мали рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя також користувалися рівними правами на майно в тому разі, якщо один із подружжя був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
КпШС УРСР визначав і основні обов'язки батьків щодо виховання дітей, особисті та майнові права батьків і дітей, порядок усиновлення (удочеріння), опіки і піклування. Трудове законодавство. У період, що розглядається, трудові відносини регулювали передусім прийняті 15 липня 1970 р. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. Вони містили не тільки загальні принципи, які були вихідним положеним для наступного законодавства СРСР і союзних республік, а й норми, що безпосередньо регулювали певну групу трудових відносин. Питання праці робітників і службовців, не передбачені Основами, могли регулюватися законодавством СРСР і союзних республік у межах їх компетенції. Відповідно до Основ Верховна Рада УРСР 10 грудня 1971 р. прийняла Кодекс законів про працю УРСР, введе-ЇИЙ у дію з 1 червня 1972 р.
КЗпП УРСР містив норми, які визначали завдання і загальні яоложення трудового законодавства, а також норми про колектив-ижя договір, що укладався органами профспілки від імені колективу робітників і службовців з адміністрацією підприємства, організа-зіі, про трудовий договір між працівниками і підприємством, організацією; про робочий час; час відпочинку; нормування праці; «•робітну плату; гарантії та компенсації для службовців, обраних яв виборні посади, при переведенні на роботу в іншу місцевість,
479
Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках
і. Основні риси прана
при направленні на підвищення кваліфікації та в інших випадках, гарантії при покладанні на робітників і службовців матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, організації; трудову дисципліну; охорону праці; працю жінок; працю молоді; пільги для робітників і службовців, які суміщають роботу з навчанням; трудові спори; профспілки і участь робітників та службовців в управлінні виробництвом; державне соціальне страхування; нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.
Про основні права й обов'язки робітників та службовців йшла мова в Конституції УРСР 1978 р. Так, вона визначала зміст права на працю, включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи згідно з покликанням, здібностями, професійною підготовкою, освітою і з урахуванням суспільних потреб. Закріплювалось право робітників і службовців на відпочинок, охорону здоров'я, здорові та безпечні умови праці, об'єднання в профспілки, участь в управлінні виробництвом, матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби, а також втрати працездатності, годувальника. Разом з тим Конституція УРСР до основних обов'язків громадян відносила обов'язок кожного одатного до праці громадянина УРСР сумлінно працювати в обраній ним галузі суспільно корисної діяльності, суворо дотримуватися трудової та виробничої дисципліни.
Зрозуміло, вимога дотримання трудової та виробничої дисципліни не мас нічого гідного осуду (хоча дисципліна сама по собі не забезпечує продуктивної праці і без відповідних матеріальних та організаційних умов перетворюється у пустий ритуал). Проте в умовах панування командно-адміністративної системи управління вирішення зазначеного завдання здійснювалося значною мірою примусовими заходами. Про це свідчить, наприклад, зміст постанов ЦК КІІРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРІІС «Про посилення роботи по зміцненню соціалістичної дисципліни праці», «Про додаткові заходи щодо зміцнення трудової дисципліни» (1983 р.), а також указ Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1983 р. про внесення змін до трудового законодавства. Ці акти посилювали боротьбу з прогульниками та іншими злісними порушниками трудової дисципліни. До них застосовувалися такі види стягнень, як зменшення чергової відпустки на число днів прогулу, переведення на іншу нижчеоплачувану роботу на певний строк та ін.
Було підвищено і відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству при виконанні ними трудових обов'язків, у тому числі й за випуск бракованої продукції. З метою охорони інтересів підприємств, попередження уходів з роботи і скорочення плинності кадрів встановлювалося, що робітники
480
і службовці в разі розірвання трудового договору за власним бажанням без поважних причин мали письмово за д»4 місяці попередити про це адміністрацію, а а поважних причин — за один місяць.
ІІрироднорссурсове законодавство. У період, що розглядається, було прийнято чимало правових актів, які регулювали охорону і раціональне використання землі, її надр, вод та інших об'єктів природи.
Особлива увага приділялась охороні землі. 13 грудня 1969 р. Верховна Рада СРСР прийняла Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік. На підставі цього загальносоюзного акта 8 липня 1970 р. був прийнятий Земельний кодекс УРСР1, який набрав чинності з 1 січня 1972 р. ЗК УРСР складався з 11 розділів: загальні положення (право користування, порядок надання земель у користування, права і обов'язки землекористувачів, охорона земель і підвищення родючості грунту, підстави припинення права землекористування, вилучення земель для державних і громадських потреб, використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт, відшкодування збитків землекористувачам, заподіяних вилученням землі або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, державний контроль за використанням землі, компетенція місцевих органів державної влади і управління в галузі регулювання земельних відносин), землі сільськогосподарського призначення (землекористування колгоспів, колгоспного двору, сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, робітників і службовців, які проживають у сільській місцевості); землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів), землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; землі державного лісового фонду; землі державного водного фонду; землі державного запасу; державний земельний кадастр державне землевпорядкування; вирішення земельних спорів; відповідальність за порушення земельного законодавства.
Земельне законодавство встановлювало виключне право власності держави на землю, яка здійснювала повноваження власника щодо усіх земель, незалежно від того, у чиєму користуванні вони перебували. Монопольне право власності держави на землю обумовлювало відсутність справжнього господаря на землі, призводило до погіршення якості цього багатства суспільства.
У грудні 1970 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи водного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які набули чинності з 1 вересня 1971 р. Відповідно до них 9 червня 1972 р., був
Відомості Верховної Ради УРСР — 1970. — М* 29. — Ст. 205.
пут
481