Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

У період перебудови велика увага стала приділятися розвитку на селі особистих підсобних господарств, колективного садівництва, створенню аграрних цехів, підприємств та організацій.

Економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Це було зумовлено, по-перше, тим, що сама модель реформи, сконструйована в центрі, об'єктивно зумовлювала розлад економічних відносин. По-друге, переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату було руйнівним для економіки. Регламентоване згори планування підштовхувало підприємства до збільшення своїх прибутків не за рахунок ефективності та якості роботи, а за рахунок підвищення цін. А це неминуче призводило до повного ігнорування інтересів споживача, неконт-рольованого зростання грошових виплат на виробництві, порушення договірних зв'язків.

Від стану економіки залежала ефективність соціальних програм. Ще на початку реформістських процесів планувалася розроблення спеціальної програми соціальної перебудови. Передбачалося інтенсивне нарощування виробництва товарів народного споживання й обсягів платних послуг населенню, перепрофілювання з цією метою багатьох підприємств важкої промисловості, воєнно-промислового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази основних товаровиробничих галузей. Велику роль у вирішенні соціальних проблем мали відіграти самі підприємства та місцеві органи влади.

Слід відзначити певні досягнення на цьому шляху. Так, темп приросту інвестицій, спрямованих на невиробниче будівництво, в Україні майже вдвічі перевищував збільшення виробничих капітальних вкладень. У результаті цього з'явилася можливість активніше здійснювати будівництво житла, шкіл, дитячих дошкільних закладів, лікарень. Переважна частина житла будувалася господарським способом. Розпочалася приватизація квартир. Здійснювались централізовані заходи щодо підвищення заробітної плати працівникам охорони здоров'я, соціального забезпечення, культури. Передбачалися додаткові пільги з оплати праці у вугільній промисловості.

Підприємства отримали можливість підвищувати заробітну плату, соціально захищати своїх працівників за рахунок власних ресурсів. Однак, як виявилося, цей процес мав і зворотний бік. Уряд СРСР після 1987 р. прийняв 11 постанов про підвищення заробітної плати, але без будь-якої компенсації в обсягах виробництва. За два роки (до літа 1989 р.) грошові доходи населення зросли на 105 млрд крб. або на 23 %, тобто приблизно на стільки ж, на скільки за попередні сім років До цього слід додати неотоварені карбованці,

492

які вже мало населення. Результатом стало те, що в Україні, наприклад, грошова маса без забезпечення товарами збільшилася на 10 млрд крб. А це викликало різке розбалансування споживчого ринку. Поряд з цим спостерігався активний вивіз товарів за межі республіки, поширювалася спекуляція, запанував «чорний ринок». Усе це болісно відбивалося на інтересах більшості споживачів, насамперед соціальне слабо захищених верств населення.

В Україні а 1 січня 1991 р. було розпочато реформу цін. Але введення нових закупівельних й оптових цін, які стосовно товарів народного споживання часто перевищували діючі роздрібні, створило для більшості промислових підприємств критичну ситуацію. Це призвело до порушення госпрозрахункових відносин при реалізації продукції, і як наслідок

— до порожніх полиць магазинів. Довелося запровадити нові державні фіксовані, регульовані й вільні роздрібні ціни. Цей вимушений, досить непопулярний серед народу захід не вирішив усіх проблем З 1 листопада 1990 р. уряд України з метою захисту споживчого ринку республіки,

посилення боротьби зі спекуляцією, тіньовою економікою був змушений тимчасово запровадити (до насичення ринку товарами) продаж продовольчих і непродовольчих товарів, а також продукції виробничо-технічного призначення з використанням картки споживача з купонами. Однак цей захід очікуваних результатів не дав.

Помітно загострилися в Україні й проблеми екології. Це було викликано насамперед тим, що на її території, а вона становила лише 2,7% загальної території СРСР, різко зросли техногенні навантаження, бо в республіці було зосереджено майже чверть загальносоюзного промислового й аграрного потенціалу1. Однією з головних проблем України був і залишається Чорнобиль.

Слід, однак, зазначити, що окремі несприятливі тенденції в «оології вдалося послабити, а деякі й подолати. Зокрема, незважаючи на постійне зростання виробництва, на 3 млрд мЗ було скоро-чеяо забір свіжої води. В умовах маловодної держави, а саме такою с Україна, це чимало. Проводилися роботи ;> рекультивації поруше-2ях у процесі господарської діяльності земель. Зменшились обсяги ■щдливих викидів в атмосферу, але ситуація у багатьох містах усе х залишалася досить складною.

У березні 1990 р Верховна Рада України прийняла постанову Про екологічну обстановку в республіці та заходи щодо її докорін-

■ого поліпшення», якою передбачалося припинити нове промислове '■парія України: курс лекцій. XX століття — К. 1992. — С 432—439.

493

Розділ 8. Держава і право України а період перебудови (1986—1991 рр.)

будівництво у великих містах і районах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середовища, вивести з експлуатації Чорнобильську АЕС, повністю припинити до 2000 р. скидання у водо-йоми забруднених стоків, широко застосовувати біологічні засоби захисту сільськогосподарських культур та ін.

Отже, в період, що вивчасться, в Україні, хоча й з прорахун-ками і помилками, але йшли пошуки нових шляхів і методів господарювання. В промисловості, сільському господарстві та соціальній сфері відбулися певні позитивні зрушення. Для розвитку економіки були характерними її подальша соціальна переорієнтація, відповідна перебудова її структури, використання досягнень науково-технічного прогресу.

Поряд з цим у процесі перебудови в економіці посилилися деякі негативні тенденції. Так, середньорічні темпи приросту національного доходу знизилися до 3 % проти 3,4 % в кожній з двох попередніх п'ятирічок. У 1990 р. промислове виробництво зросло менш ніж на 1 % при плані на рік 3,6 %. Не вдалося припинити роз-балансування економіки і споживчого ринку, необгрунтоване зростання цін, невиправдане збільшення грошових доходів населення. На порядку денному, як і раніше, стояли гострі проблеми забезпечення народу продовольством і житлом. Низькими залишалися трудова дисципліна, персональна й колективна відповідальність за результати праці. Підвищувався рівень злочинності.

З метою виходу з кризового становища, забезпечення підвищення життєвого рівня народу України Верховна Рада республіки прийняла 3 серпня 1990 р. Закон «Про економічну самостійність Української РСР»1, де визначалися зміст, мета і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки й соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи.

Такими були основні риси суспільно-економічного життя України в період перебудови. Ініціатори перебудови спочатку розглядали її лише як метод прискорення соціальноекономічного розвитку країни. Але вже скоро стало очевидним, що успіх економічних перетворень без серйозної реформи політичної системи неможливий. Для проведення такої реформи створювалися сприятливі умови, зокрема гласність, що набирали сили.

Нова політика — гласність була проголошена в січні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС. Спочатку нерішуче, а згодом дедалі сміливіше в пресі, інших засобах масової інформації стали лунати кри-

1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990 — X» 34 — Ст. 499. 494

1. Соціольно-ехономічна і політична ситуація

іні мотиви. У цей час лейтмотивом стало повернення «до ленінських норм» — надміфологізованої, ідеальної моделі соціалізму.

Рішенням політбюро ЦК КПРС було створено комісію з додаткового вивчення матеріалів, пов'язаних з репресіями, що мали місце в період ЗО—40-х і на початку 50-х років. Ця комісія у лютому 1988 р. дійшла висновку про фальсифікацію справ щодо М. Буха-ріна, О. Рикова та інших з так званого «правотроцькистського блоку». Пізніше були реабілітовані учасники «московських процесів» Г.Зінов'єв, Л. Каменєв та ін. Аналогічні комісії з реабілітації незаконно засуджених діячів науки і культури, військових керівників та рядових робітників і селян були створені в Києві та інших регіонах України.

Уцей час багатьом людям довелося з великими зусиллями переборювати стереотипи у сприйнятті історії та сучасності. В Україні, як і в інших республіках СРСР, після 1985 р. зажевріла надія на скгтаточний злам тоталітарного устрою, виникла можливість націомльного відродження.

Творча енергія мас після початку перебудови активізувалася. Повсюдно зростали рівень громадської свідомості людей, прагнення до пошуку нових шляхів розв'язання найрізноманітніших політичних проблем. Керівники партійних і радянських органів, які не виправдовували довір'я людей, потрапляли під вогонь критики. Саме тиском невдоволення мас у ряді областей республіки були змушені піти у відставку перші секретарі обкомів партії, керівники деяких державних установ і великих підприємств.

Учервні 1988 р. відбулася XIX Всесоюзна конференція КІІРС, де виникла пропозиція щодо можливості поєднання посад перших секретарів партійних комітетів (районних, міських тощо) зі створюваними посадами голів Рад. Вважалося, що це сприятиме активіза-:лі діяльності народного представництва. Таким чином, перед-імалося пропустити місцевих партійних вождів через вибори, і перспективі альтернативних. Номенклатурний партапарат, який "■голився з цим рішенням, незабаром усвідомив, чим це йому загрожує, і домігся його скасування. Там же, на конференції, був ого-•яошений проект виборчої реформи, яка містила елементи альтер-штмвності, але водноча віддавала третину місць представникам від «громадських організацій», фактично забезпечивши депутатські шкіхя вищим партійним сановникам.

Одним з основних напряків демократизації суспільства було ■■шано принципове поліпшення діяльності Рад народних депутате, які поєднували в собі функції законодавства, управління і конт-Найважливішими етапами цього процесу стали вибори на-

«Я

Розділ 8. Держава і право України « період перебудови (1986—1991 рр.>

1 Соціально-економічна і політична ситуація

родних депутатів СРСР, Верховних Рад союзних республік та місцевих Рад народних депутатів.

Вибори народних депутатів СРСР відбувалися в умовах загострення політичної боротьби. Перед виборами демократам вдалося випести із складу ЦК КІІРС за станом здоров'я, у зв'язку з досягненням пенсійного віку кілька десятків брежнсвських ветеранів. Після цього були проведені вибори кандидатів до Верховної Ради від громадських організацій, в тому числі 100 осіб від КІІРС, дещо менше — від комсомолу, профспілок, творчих спілок, ветеранських організацій та ін. Своєрідним фільтром для «ненадійних» кандидатів мали стати окружні збори (проміжний етап у висуванні кандидатів у народні депутати), на яких більшість становили люди, підібрані партапаратом. Слід, однак, зауважити, що при загальному консервативному характері складу народних депутатів СРСР серед них виявилося чимало політиків, які виступали за радикалізацію реформ.

На І з'їзді народних депутатів СРСР, який розпочав свою роботу 25 травня 1989 р., розгорнулася запекла боротьба думок, не раз виникали протистояння, емоційні вибухи, давалася взнаки відсутність парламентських традицій. На з'їзді були сформульовані різні підходи щодо характеру, темпів і цілей «перебудовчого» процесу, виникли перші ознаки майбутньої багатопартійності. У своїх виступах учасники з'їзду ставили найгостріші питання, в якими зіткнулося суспільство: політичні, економічні, соціальні, екологічні, духовні. Уже з самого початку роботи з'їзду стали створюватися депутатські групи, які з багатьох проблем дотримувалися протилежних позицій. Першою заявила про себе міжрегіональна депутатська група, яка виступала з позицій радикального прискорення політичних і економічних реформ. Діяльність групи, критична спрямованість виступів її лідерів поставили її в становище фактичної парламентської опозиції.

У Верховній Раді СРСР формувалися й інші групи, що об'єднали депутатів за політичними або професійними інтересами. Най-чисельніша з них — група «Союз», в центрі діяльності якої була підтримка єдності всіх республік СРСР. Нри цьому «союзники» для забезпечення такої єдності не виключали введення надзвичайного стану, заборону нових політичних партій, використання збройних сил в деяких районах країни.

Спочатку М. Горбачов був обраний Головою президії Верховної Ради СРСР — органу, до складу якого увійшли переважно депутати помірковано-консервативних поглядів. На початковому етапі демократизації, ліквідації пережитків тоталітаризму найважли-

496

вішим завданням був реальний розподіл партійних і державних органів. Під час роботи І з'їзду народних депутатів СРСР виявилося, що від колишньої одностайності не залишилося й сліду. На з'їздах народних депутатів, сесіях Верховної Ради СРСР її Голова був змушений дедалі більше виконувати функції спікера (тобто ведучого), який виявляє позиції депутатських груп, узгоджує їх. Це значною мірою обмежувало можливість його самостійних дій. Але оскільки М. Горбачов був одночасно генсеком ЦК КІІРС, він неминуче був змушений рахуватися зі значною частиною партійного апарату, який не сприймав нововведень останніх років.

Слід було зміцнити інститути державної влади. В засобах масової інформації почала обговорюватися ідея про введення посади президента. Проте у 1989 р. ця пропозиція ще не сприймалася як така, що може бути здійсненою найближчим часом. На думку частини членів політбюро ЦК КГІРС, більшості народних депутатів, президентство несумісне з принципом організації держави на базі Рад, з їх поєднанням законодавчої і виконавчої влади та принципом колективного керівництва. Але після того, як М. Горбачов підтримав ідею президентства, його вчорашні опоненти зняли свої пропозиції. Значною мірою це пояснювалося тим, що були вирішені два питання: про спосіб обрання президента і про кандидатуру на цей пост. В країнах з президентською формою правління президент традиційно обирається громадянами, які мають право голосу. Саме такий порядок спочатку і був запропонований для включення в Конституцію СРСР. Однак напередодні III з'їзду народних депутатів СРСР (березень 1990 р.) була підготовлена пропозиція, щоб саме з'їзд, здійснивши зміни в Конституції, зробив виняток для першого президента і обрав його безпосередньо на з'їзді. Тоді будь-яких сумнівів щодо персональної кандидатури (М. Горбачова) не було.

Проти такої схеми виборів президента виступали, з одного боку, радикальні демократи, котрі вважали, що М. Горбачов сконцентрував у своїх руках занадто велику владу, а з іншого — старі партійно-комуністичні структури, які цю владу втрачали, тим більше, що вибори в органи влади союзних республік у ряді випадків уже не дали цим структурам «контрольного пакету».

Політичні процеси, які відбувалися в центрі, неминуче впливали й на політичний розвиток України. В реформі політичної системи велику роль відіграв політичний плюралізм, який набув розвитку ще до заборони компартії.

З метою активізації реформістських демократичних процесів в Україні у вересні 1989 р. за ініціативою Київської організації Стлки письменників та Інституту літератури АН УРСР утворено