Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

'чібудова Української держави

/. Утворення української національної державності (1991—1995 рр.)

7—8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі керівники України, Росії, Білорусі підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Цей документ пук відкритий для підписання усіма республіками колишнього СРСР. 10 грудня Верховна Рада України прийняла постанову *Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав». 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Азербайджану, Білорусі, Вірмени, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану. Туркменистану, Узбекистану, України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав. Це означало, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права,і геополітична реальність перестав існувати.

Співдружність Незалежних Держав — це не держава, оскільки не передбачалося жодного центру з вертикальними управлінськими структурами та президентом, єдиної економічної, правоти і фінансової системи. На цьому ще раз було наголошено на зустрічі керівників держав-учасниць СНД 20 березня 1992 р. в Києві.

Почалася розбудова незалежної держави України. Розгорнулася робота щодо підготовки Конституції республіки, була введена нова державна символіка. У січні 1992 р. Верховна Рада затвердила новий гімн «Ще не вмерла Україна» (автори тексту II Чубинськяй, музики

— М. Вербицький). З 18 вересня 1991 р. Україна мас си-ньо-жоптий Державний прапор. Малий герб держави затверджено у вигляді тризуба.

З 1992 р. на території України була введена тимчасова власна валюта — купонокарпованці. Україну визнали, встановивши а нею в тій чи іншій формі дипломатичні відносини, понад 130 країн світу1.

Однак молода суверенна Українська держава вже з перших місяців свого існування зіткнулася з низкою складних проблем. Розрив господарських зв'язків що раніше існував у межах СРСР, боляче ударив по Україні, оскільки 80 % її торгового обігу припало на Росію. Необхідність платити за енергоносії за світовими цінами призвела, разом з іншими чинниками, до гіперінфляції, різкого зниження рівня життя народу. Гострою проблемою у відносинах з Росією стали питання Криму та Чорноморського флоту. У червні 1992 р. Київ визнав автономний статус Криму.

У процесі розбудови України як демократичної держави велике значення має нідповідне визначення правового статусу особи Головним елементом цього статусу є громадянство. Громадянст- 1 Історія України. Нове бачення. — Т. 2. — С. 428-520

зо— один з державно-правових інститутів, норми якого закріплюють насамперед найважливіші взаємні права й обов'язки Української держави і громадянина (правовідносини громадянства). Крім того, ці норми регулюють відносини щодо набуття громадянства, виходу з нього і його втрати1.

Основні проблеми громадянства були врегульовані Українською державою дуже швидко: вже 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Згідно з ним гром.< дянство України одержали: 1) особи, які на момент набрання цим Законом чинності проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України; 2) особи, які працюють за державним направленням, проходять військову службу або навчаються за межами України, за умови, що вони народилися чи довели, своє постійне проживання на п території, не перебувають у громадянстві інших держав і не пізніш як через два роки після набрання чинності цим Законом виявили бажання стати падинами України; 3) особи, які набули громадянство України відповідно до цього Закону. Встановлювалися такі підстави набуття громадянства України: а) за народженням, б) за походженням, в) через прийняття громадянства України; г) через поновлення у громадянстві України; д) за іншими підставами, передбаченими Законом про громадянство України; є) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України Законодавство України про громадянство грунтувалося, крім загальних політико-

правових засад (повновладдя українського народу, демократизм, інтернаціоналізм та ін), на таких специфічних правових засадах: єдиний порядок набуття громадянства України; поєднання «принципу грунту» і «принципу крові», невизнання автоматичної втрати громадянства України; єдність громадянства вів сім'ї, невизнання подвійного громадянства; дозвільний иоря-виходу з громадянства, принцип невидачі громадян України и державі; свобода і добровільність вибору громадянства; збереження громадянства України за особами, які проживають за кордоном2.

Важливу роль у визначенні основ правового статусу особи відіграв Закон України «Про національні меншини в Україні», прий-

1Тодика Ю. М-. Ольго«сі>кий Б. І. Громадянство України -- X. 199 І

2Мелещенко В Принципи громадянства України // Право України — 1992. —

С 12—14.

І'озділ 9. Розбудова Української держави

§ 1 Утворення української національної державності (}У91-І995 рр.)

нятий Верховною Радою 25 червня 1992 р. У ньому проголошувалося, що Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості і самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. Цей закон має велике значення для забезпечення міжнаціональної злагоди в нашій державі.

Десятиліттями громадяни України, як і всього СРСР. були обмежені у праві виїзду за кордон. З ліквідацією «залізної завіси» суверенна Україна вирішила це питання на рівні вимог сучасної світової практики. Так, 21 січня 1994 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». У ньому проголошувалося, що «громадянин України має арам виїхати а України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну». При цьому за громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їхніх цивільних, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Зазначений Закон був важливим кроком нашої держави на шляху до відкритого суспільства, входження України у світову спільноту, відбиває її орієнтацію на світові моделі забезпечення прав людини.

Стаття б Закону містить вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон. Громадянинові України, який вже мас паспорт може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон у разі, якщо: 1)він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю,— до закінчення встановленого терміну; 2) діють неврегульова-ні аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання — до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення обов'язків заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; 3) проти нього порушено кримінальну справу — до закінчення провадження у справі; 4) він засуджений за вчинення злочину

— до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов'язань; 6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості — до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей; 7) він підлягає призову на строкову військову службу — до вирішення питання про відстрочку від призову; 8) до нього подано цивільний позов до суду — до закінчення

522

провадження у справі; 9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває* під адміністративним наглядом міліції — до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду.

Виходячи з демократичних стандартів, Україна закріпила демократичних правовий статус іноземців, які в Україні мають ті ж самі права й обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією і законодавчими актами України, міжнародними договорами України. Згідно з Законом України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. іноземцями вважаються особи, які належать до громадян іноземних держав і не є громадянами України, або особи без громадянства, тобто ті, хто не є громадянами будь-якої держави.

В основі правового статусу іноземців, як і статусу громадян України, лежить принцип рівності. Він означає, що іноземці рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам іі громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Відповідно іноземці мусять поважати й дотримуватися Конституції і законів України, поважати традиції та звичаї народу України.

Водночас законодавство встановлює деякі обмеження щодо іноземців, оскільки вони не можуть бути членами політичних партій України, обиратись і бути обраними до органів державної влади сцевого самоврядування, брати участь у референдумах. Вони звільнені від проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених згідно із законодавством України Законом чітко регламентується порядок в'їзду в Україну і виїзду іноземців з України.

Зокрема, виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо щодо нього провадиться дізнання чи попереднє слідство або розглядається судом кримінальна справа (до закінчення провадження у справі); у випадку засудження за вчинення злочину (до відбуття покарання або звільнення від покарання); коли виїзд суперечить інтересам гарантування безпеки України (до при-• ння обставин, які перешкоджають виїзду). Іноземці, які скоїли злочини, адміністративні чи інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

Положення Закону «Про правовий статус іноземців» не зачіпають установлені законодавством України і міжнародними дого-

523