Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2
.pdfРозділ У. Роібудчті Українськії і/«,;і.«гави
І. Утворення украпим. юдьмо! державності (1991 — 149а рр.)
йорами України привілеїв та імунітетів, які надаються співробітникам дипломатичних представництв і працівникам консульських установ іноземних держав в Україні, а також іншим особам.
Після розпаду СРСР на території колишнього Радянсь: Союзу ускладнилися міжнаціональні відносини, з'явились біженці. Тому Україна як демократична держава врегулювала статус цих осіб в Законі України «Про біженців» від 24 грудня 1093 р. У ньому під терміном «біженець» розумівся іноземець, який внаслідок обгрунтованих побоювань переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушеним залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого прийнято рішення про надання йому статусу біженця.
Особа, яка набула статусу біженця, мала право на вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пункті» і пересування на території країни за умов дотримання правил, установлених для іноземців; працю за наймом або підприємницьку діяльність; охорону здоров'я та відпочинок; одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення; користування житлом, наданим у місці тимчасового прожинання; навчання; користування надбаннями культури; свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів, недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень та ін. Водночас біженець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.
Законом заборонялася висилка або примусове повернення біженця до держави, де ще існують умови, на підставі яких він набув статусу біженця. Україна співпрацює з іншими державами, міжнародними організаціями з метою усунення причин виникнення проблеми біженців, поліпшення їх матеріального стану і вдосконалення правового статусу, а також повернення біженців у країну їх постійного проживання1 Становлення України як демократичної держави пов'язане з регулюванням відносин у
політико-правовій сфері. Згідно із Загальною Декларацією прав людини право громадян на об'єднання
1 Тодика Ю. Н.. Ришняк II. Л. Правової} ст. іще» в У край-
нє—X. 1997.
.ЇМ
є невід'ємним правом людини. З цього іі виходить Закон України ■«Про об'єднання громадян», прийнятий Верховною Радою 16 червня 1992 р. Об'єднанням громадян с добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Серед об'єднань громадян закон розрізняє політичні партії і громадські організації Політичною партією є таке об'єднання громадян, яке діс у межах відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку і головною своєю і по ставить участь у розробленні державної політики, формуванні органів державної
влади, місцевого самоврядування і передбачає представництво в їх складі. Громадською організацією вва-жасться об'єднання громадян, що створено для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Для того щоб об'єднання громадян діяло законно, воно мас бути легалізованим, тобто офіційно визнаним державою. Легалізація • чнань громадян є обов'язковою і здійснюється через їх реєстрацію або повідомлення про створення. Політичні партії і міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України Водночас держава не може допустити створення і функціону
вання на своїй території об'єднань громадян екстремістського типу. Останні не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єд нань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їх метою є: а) насильницька зміна конституційного ладу або територіальної цілісності України; б) підрив безпеки держави у формі діяльності на користь іноземних держав; в) пропаганда війни, насильства, жорстокості, фашизму і неофашизму; г) розпалювання національ ної та релігійної ворожнечі; д) створення незаконних воєнізованих формувань; є) обмеження загальновизнаних прав людини. Заборо няється створення та діяльність політичних партій, в яких керівні органи або структурні підрозділи пребуваї" ежами України,
■кож будь-яких структурних підрозділів політичних партій в органах виконавчої та судової влади. Збройних Силах і Прикордонних військах, правоохоронних органах, на державних підприємствах, в установах та організаціях, державних навчальних закладах. Реалізація громадянами своїх прав великою мірою визначається їх шформоваиістю про процеси, що відбуваються суспільстві. Прано на об'єктивну, своєчасну інформацію є одним з найважливіших прав людини. В умовах становлення ідеологічного, політичного й економічного плюралізму, структур правової держави і громадянського суспільства, ново] правової системи істотно зросла
525
Розділ 9. Розбудова Української держави
І. Утворення української національної державності (1991 — 1995 рр)
роль засобів масової інформації. Держава визначає інформаційну політику в нормативних актах, які регламентують правовий статус засобів масової інформації- В Україні були прийняті закони «Про інформацію» від 2 жовтня 1!)і)2 р. і «Про друковані засоби масової інформації» від 16 листопада 1992 р., які сприяли інформаційному суверенітету республіки, визначили форми міжнародного співробітництва нашої держави у сфері інформації Законодавством визначені загальні юридичні основи отримання, використання, поширення і збереження інформації, закріплено право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, визначено систему інформації, ії джерела, статус учасників інформаційних зв'язків. У законах також регламентуються види інформації, порядок доступу до неї, забезпечений її охорони, захисту особи і суспільства від неправдивої інформації.
Інформаційні підносини в Україні будуються на таких принципах, як гарантованість права на інформацію, п відкритість, доступність і свобода обміну, об'єктивність, достовірність, законність отримання, використання, поширення і збереження інформації. До основних видів інформації належать статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади і органів місцевого самоврядування; правова; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація.
Право на інформацію охороняється законом. Відповідно держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин (громадянам України, юридичним особам, самій державі) рівні права і можливості доступу до інформації. Законодавством забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних або політичних міркувань. Інформація не може використовуватись для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права та свободи людини. Забороняється розголошення відомостей, що становлять державну або іншу, передбачену законодавством, таємницю. Забезпеченню особистих прав громадян України слугує положення про те, що не підлягають розголошенню відомості щодо лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення, листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом Під друкованими засобами масової інформації закон розуміє періодичні видання і
видання, які виходять під постійною назвою з
до