Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Висновок

Нисповок

му потоці посилилося звучання національних, громадських, сус пільних і державних мотивів. Були визнані й залучені де» справи оборони країни і руху опору церкі ІК І комітети, фонди, на-

родна ініціатива, патріотично налаштоване зарубіжжя. На жаль, украіні і її роки війни не припинялися незаконні репресії.

Боротьба із зовнішнім агресором н Україні ускладнювалась протистоянням між прибічниками радянської влади й українськими націоналістами.

Важливі політичні підсумки Великої Вітчизняної війни для українського народу — міжнародне впавшим УРСР як фундатора ООН, возз!еднанмя усіх українських етнічних земель у складі єдиної республіки, що стало можливим завдяки внеску в Перемогу усіх тих, хто реально боровся з фашизмом, незалежно від кольору їх прапорів.

Проте у повоєнні роки не виправдалося сподівання нашого народу на демократ: !.ч,щію суспільно-політичного ладу країни. Звели-кими труднощами завойована перемога над фашизмом була використана правлячими колами радянської держави у своїх, вузькономенклатурних інтересах Посилилися адміністративно-командні методи управління промисловістю, сільським господарством, соціально-культурною сферою, почастішали масові репресії як метод збереження тоталітарного режиму, номенклатури, особистої влади Сталіна.

Період десталінізаціі був досить суперечливим у розвитку держави і права України. З одного боку, під впливом рішень XX з'їзду КІ1РС, який засудив культ особи Сталіна, розпочався процес демократизації державно-правового життя, намітилася тенденція до поліпшення життя людей, розширення їхніх прав, а з іншого — консервативні уявлення, які тривалий час зберігалися у керівництві країни, а також волюнтаризм у прийнятті рішень неминуче призводили до хиб і прорахунків.

Демократизація радянської держави здійснювалася повільно, непослідовно і пі.' пула завершена. Державний апарат, виплеканий Сталіним, змінився лише частково Влада, що залишилася в руках иартійно-державної номенклатури, так і не перейшла до Рад. Бюрократичні, волюнтаристські методи управління виявилися досить живучими. Країна і після викриття культу особи Сталіна продовжувала будувати позаринковий,

казар-мений, мілітаристський «соціалізм . який не відповідав потребам продуктивних сил суспільства, об'єктивним законам його розвитку.

Оптимістичний висновок третьої програми партії про переростання з другої половини 50-х років диктатури пролетаріату у все-

558

народну державу видавав бажане за дійсне Реальна демократи ція суспільного життя як невід'ємна риса всенародно] держави не була забезпечена. А втім, диктатури пролетаріату теж не існувало. В умовах культу особи Сталіна склалася диктатура партійної бюрократії, яка була опорою цього культу.

Удругій половині 60-х — на початку 80-х років політичне життя України йшло під знаком половинчастості, непослідовності та суперечливості, відставання у вирішенні об'єктивно назрілих проблем. Значною мірою це зумоплювалося тим, що бюрократична партійно-держапна правляча верхівка СРСР намагалася зберегти командноадміністративниіі метод управління. Його лише «підчистили» під час «хрущовської відлиги», і то не повністю, робилися навіть спроби повернутися до сталінізму. Тоталітарний лад вступив у своєрідну стадію свого функціонування, що являла собою «золотий вік» партократії.

УРСР у складі Союзу РСР, незважаючи на проголошену і закріплену Конституцією суверенність, залишалася економічно, політично та ідеологічно залежною від сваволі союзного бюрократичного центру. Український народ був позбавлений гідних сучасної цивілізації умов життя. Щонайменший вияв ного національної свідомості негайно таврувався як прояв так званого буржуазного націоналізму і жорстоко придушувався. Панування бюрократичних сил призводило до порушень владою прав і свобод громадян.

Усередині 80-х років особливо помітною стала економічна, соціальна та політична криза.

Усуспільстві визріла ідея оновлення економічних, правових і соціальних інститутів Па першому етапі таким оновленням стала перебудова соціально-економічного і політичного життя. Але вона не виправдала покладених на неї надій.

16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 21 серпня 1991 р. — Акт проголошення не-України, чим відкрилися широкі можливості для демократичного розвитку України.

Головна особливість нинішнього політичного життя України— це надто повільний і досить складний процес визрівання громадянського суспільства незалежної правової держави. Як і в усіх посттоталі гарних державах, в Україні ще не склалося таке суспільство в його традиційному розумінні.

Завершується важливий етап перехідного періоду. Україна вступає в якісно нову добу власної історії. Ми стаємо країною вільних людей. Але для цього потрібне подальше удосконалення Конституції України.

Хронологія мимліі.аі-лияішмх подій в історії держави і /ірчяа України

Хронологія пайлажлимших подій в історії держали і прала України

1918,

9 лютого

1918, лютий—

191Н.

2 бере.тя

1918,

початок

березня

І ! ) I X .

б березня

1918.

12 березня

1918,

16 квітня

1918,

29 квітня

1918,

29 квітня

1918,

20травня

1918,

21травня

1918. 1 липня

1918, 8 липня 1918, 9 липня

191Н,

24липня

1918,

1серпня