Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

$ 2, Розроблення і прийняття нової Конституції України 1996 р.

і непослідовно. Тому Президент України виступив з ініціативою щодо необхідності проведення на сучасному етапі конституційної реформи і виніс 6 березня 2003 р. на всенародне обговорення проект Закону «Про внесення змін до Конституції України»1. Головна, концептуальна ідея, закладена в законопроекті, — це перехід від президентськопарламентської до парламентсько-президентської форми правління2. 20 червня 2003 р Президент України на підставі врахування підсумків всенародного обговорення змін до Основного закону країни подав до Верховної Ради скоригований проект Закону «Про внесення змін до Конституції України»3. Як, коли і які будуть внесені зміни до Конституції України 1996 р. покаже час.

1 Урядовий кур"ер — 2003 р. — 7 береа. — № 44—45 - К<інституці£іііо-іі|. ..ш станоалніня українсько) державності / В Я. Тацій,

Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян та ін.; За рея, акад. НАН України В Я Тація, акад. АПрН України Ю М Тодикі — X.. 2003. — С 2ИВ.

* Урядовий кур'єр. — 2003 р — 21 черв. — Л'« 11&

353

Розділ 9. Розбудова Української держави

♦ * *

Таким чином, розбудова Української незалежної держави, створення її розгалуженої правової системи були складним і тривалим процесом, який вимагав напружених зусиль з боку як державних структур, так і громадськості. Вже багато зроблено. Зрушено з місця і розпочато здійснення економічних реформ. Чималими с здобутки утвердження демократії. Україна стала повноправним членом світового співтовариства. Найважливішим кроком у майбутнє є входження її до Ради Європи. Водночас у процесі державно-правового будівництва існує чимало проблем, наприклад, ускладнення у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади. Не менш проблемним виявилось і питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що істотно відбулося на темпах формування правової держави. Відчувалася нагальна потреба у посиленні контролю з боку судової влади за реалізацією чинного законодавства Велику роль у розбудові Української правової держави відіграє Конституція 1996 р. Вона

посідає одне з головних місць у новітній історії нашої держави, яка віднині міцно стоятиме на грунті демократії і парламентаризму. Отже, український народ будує суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, в якій людина. її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Але саме життя вказало на необхідність подальшого удосконалення Основного Закону України У непростій ситуації Україні вдалося вийти на європейську модель поведінки у державно-

політичному і суспільному житті. У її основі — толерантність і компроміс, політичний та ідеологічний плюралізм, свобода світогляду і віросповідання, слова та інформації, різноманітність у духовній сфері, які прийшли на зміну диктату, цензурі та монополії однієї партії.

554

Висновок

ВИСНОВОК

Період історії держави і права України, який розпочався з перемоги Лютневої революції і має продовження в сьогоденні, — це період багаторічної героїчної, складної і водночас трагічної боротьби українського народу за створення демократичної суверенної Української держави.

Історія боротьби за державне відродження України свідчить, що успіх у цій справі міг бути досягнутий у період 1917—1920 рр. тільки в умовах з гуртова ності українського народу, його солідарності. На жаль, цього не сталося. Протистояння соціальних, національних та політичних верств, груп та партій, які виступали за державне відродження України на тому чи іншому ота пі боротьби, набувало таких гострих форм, що істотно гальмувало будівництво української державності й, зрештою, призвело до її фатальної кризи.

Лише опора на власні сили могла сприяти перемозі, а вона, у свою чергу, потребувала злагоди в Україні. Зрозуміло, мріяти про якусь ідеальну загальну злагоду в умовах громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції було б утопією, але демократам, прибічникам державного відродження України для її досягнення слід було, очевидно, докладати більше зусиль, передусім у сфері соціально-економічної політики. Як свідчить історія, деяким лідерам партій не завадило б менше думати про задоволення власних амбіцій. На жаль це стосується і деяких сьогоднішніх партійних керівників.

Іншим чинником, який породив труднощі, була переоцінка значення допомоги іноземних сил у боротьбі за незалежність України. Усі іноземні сили, які залучалися до справи побудови самостійної України у 1918—1920 рр., мали на меті задоволення власних інтересів, нерідко протилежних інтересам народу України. «Захід» довів, що Україна цікавить його виключно як сировинний придаток, джерело вмілих та дешевих робочих рук й інтелекту.

Зазначені прорахунки націонал-демократів, а також активна допомога більшовикам України :\ Гюку більшовиків Росії (останнє є вирішальним чинником) полегшили приход до влади у північ-

555

Висновок

(!.« ■іт.и.ч

но-східній частині України в грудні 1917 р. більшовицького уряду та встановлення радянської влади на більшій частині України.

Аналіз державного ладу і правової системи радянської України в період а кінця 1917 р. та до кінця 1920 р. свідчить про те, що внаслідок установлення радянської влади, громадянської війни та воєнної інтервенції тут утвердилась воєнно-пролетарська диктатура, точніше воснно-більшовицька партійна диктатура, був ліквідований політичний плюралізм у державній сфері.

Нова економічна політика і деяка тимчасова демократизація державно-правового життя були зумовлені кризою, викликаною «воєнним комунізмом». На жаль, ця політика тривала недовго. Запекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшовицької партії та держави після смерті Леніна, закінчилась у 1927 р. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремістсько налаштованої партійної верхівки призвів до згортання непу і демократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість міцніла командно-адміиістративна система управління, яка створювала найсприятливіші умови для зростання бюрократизму і посилення позицій його носіїв — партійно-державної номенклатури — своєрідного каркасу всього соціально-економічного і політичного ладу республіки.

Наслідком таких процесів став тоталітаризм, або просто сталінізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі й Україна.

Суттєві зміни у політичному розвитку України були викликані в цей період утворенням у 1922 р. СРСР, який надто швидко, не змінюючи своєї форми «союзу республік», перетворився в жорстко централізовану державу. Уже з моменту підписання союзного договору розпочався процес дедалі більшого обмеження, а потім — і ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х років було проведено кодифікацію права, покликану передусім забезпечити ефективне здійснення непу. Проте в міру зміцнення комаидно-адміністративної системи управління дедалі більше стала переважати тенденція до посилення примушування як основного методу регулювання суспільних відносин.

30-ті роки історії держави і права України стали періодом зміцнення сталінського тоталітарно-репресивного режиму, який, використовуючи державний механізм, здійснює абсолютний контроль над усіма сферами суспільного життя, віддаючи перевагу репресивним методам та формам забезпечення практичної реалізації своєї політики.

|М

Основний прояв такої організації — репресивність політичних інститутів, заснованих на моноідеологізації, монополізації влади та інформації, постійному посиленню напруженості, мілітаризації суспільного життя та застосуванні терору.

В Україні в цей час відбувався процес створення розгалуженого бюрократичного апарату, зрощення партійного апарату з державним, воєнним, господарським, з верхівкою громадських, наукових, творчих організацій і засобів масової інформації. У підсумку в державні структури було інтегровано партійний номенклатурний апарат. Сформувалася система вождизму, при якій державний апарат різного рівня було фактично підпорядковано відповідним партійним лідерам і передусім генсеку-диктатору Сталіну. «Чистки» аж до фізичного знищення представників номенклатурних кіл були засобом підтримання відданості номенклатури диктатору. Усе це значною мірою маскувалося соціальною і політичною демагогією, прийняттям таких порівняно демократичних за формою конституцій, як Конституція СРСР 1936 р. та Конституція УРСР 1937 р. Жорсткість економічного і політичного режиму давала змогу форсованими темпами вирішувати деякі пріоритетні економічні проблеми, спрямовані насамперед на будівництво «соціалізму». Це був сталінський «великий стрибок». Проте високі темпи розвитку економіки досягалася за рахунок невирішених соціальних проблем, низького життєвого рівня народу, насильницької колективізації на селі, форсування індустріалізації, режиму найсуворішоі економії, скорочення споживання, масового використання праці ув'язнених. Право надавало обов'язкової сили більшовицьким партійним рішенням, пов'язаним з «соціалістичним будівництвом», що, як правило, передували прийняттю того чи іншого правового акта.

1941—1945 рр. — період Великої Вітчизняної війни. Великої— за колосальними випробуваннями, що випали на долю кожної радянської людини, сім'ї, нації. Вітчизняної

— тому, що кожний громадянин захищав передусім своє особисте право на життя, сім'ю, народ, націю. Український народ, відстоюючи це право, зазнав величезних втрат. Війна забрала життя, за різними даними, від 8 до 10 мільйонів громадян України. Мужність і стійкість народів врятувала людство від фашизму.

Велика Вітчизняна війна потребувала глибокої, різнобічної перебудови держави і права України відповідно до умов воєнного стану. Ця перебудова здійснювалась у руслі суспільних воєнно-по-літичних заходів СРСР, спрямованих на розгром ворокі Доктринальні пріоритети — комунізм, класова солідарність — відійшли на задній план як неефективні. У масованому ідеологічно-

557