Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про реєстрацію. Преса видасться українською або іншою мовою. Засоби масової інформації вільні, тому забороняється створення і фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Держава гарантує економічну самостійність і забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів інформації. Громадяни, юридичні особи, державні органи, а також їхні законні представники мають право вимагати від редакцій друкованих засобів масової інформації опублікування або спростування поширених про них відомостей, які не відповідають дійсності або принижують їхню честь та гідність. Це положення закону спрямоване на забезпечення гарантування честі ■ гідності різних суб'єктів державно-правових відносин. Ступінь реалізації прав і свобод громадянином значною мірою визначається тим, в якій обстановці вони здійснюються — в нормальній чи надзвичайній. Безперечно, може виникнути така ситуація, коли держава вимушена вводити надзвичайний стан. У червні 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про надзвичайний стан». Згідно з ним, надзвичайний стан — це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово припускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб і покладає на них додаткові обов'язки. Такий правовий режим зводиться за умови виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, які загрожують життю й здоров'ю населення.

Умовою введення надзвичайного стану могли бути й соціальні чинники: масові порушення правопорядку, які супроводжуються насильством над громадянами, що обмежує їхні права і свободи; блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, які загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність органів державної влади й управління, місцевого самоврядування; спроба захоплення держанні»] ВЛАДИ або зміни конституційного ладу України насильницьким шляхом; посягання на територіальну цілісність України, яке загрожує зміною її кордонів; необхідність поновлення конституційного правопорядку і :ьності органів держлвної влади. Надзвичайний стан вводиться ки у разі наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладу, усунення якої іншими засобами неможливо.

Надзвичайний стан вводиться постановою Верховної Ради України з негайним повідомленням Президента України або ука527

І'о.нііл 9. Розбудова Української держави

зом Президента, який підлягає затвердженню Верховною Радою. На всій території України надзвичайний стан може бути введений на строк не більше ЗО діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях Верховна Рада може продовжити дію надзвичайного стану не більше ніж на ЗО діб.

На період надзвичайного стану згідно із законом можуть вживатися такі заходи: установлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування по території, де введено надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; посилення охорони громадського порядку й об'єктів, які забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства; заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, спортивних та інших масових заходів; заборона страйків. Крім цього, можуть вживатися і такі заходи, як введення комендантської години, припинення діяльності політичних партій і громадських організацій, перевірка документів, особистий огляд, огляд багажу та ін.

Протягом періоду, що вивчається, в Україні відбувався інтенсивний процес формування й удосконалення інститутів влади, правоохоронних органів, інших атрибутів суверенної держави. Активною і різноманітною була законотворча діяльність Верховної Ради України. За чотири роки з 1990 по 1995 рр. було прийнято 402 закони і 1108 постанов1, хоча, безперечно, вирішити за короткий термін всі питання, які вимагали законодавчого врегулювання, було неможливо. При цьому слід мати на увазі, що згідно з Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової чинності на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», закони колишнього СРСР діяли на території України, в тій частині, в якій вони не суперечили Конституції і

законам України Формування державності безпосередньо пов'язане зі становленням парламентаризму на

демократичних засадах. Важливе значення для діяльності українського парламенту мало прийняття Верховною Радою 17 листопада 1992 р. Закону «Про статус народного депутата України». Згідно із Законом народні депутати є повноважними та відповідальними представниками українського народу у Верховній Раді України Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функції Верховної Ради України. їхні повноваження починаються з дня відкриття першої 1 Виступ 1. Плюща на заключному пленарному засіданні дев'ятої сесії Верховної Ради // Голос України — 1994. — 11 лют.

528

§ /. Утвореним української тіцюнальноі державності (1991 — 1995 рр.)

сесії Верховної Ради України і закінчуються в день першої сесії Верховної Ради наступного скликання.

Закон наділив народного депутата України широким колом прав у Верховній Раді та її органах: обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховної Ради або її органами; правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді; ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про винесення його на загально-народне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них; вносити пропозиції та поправки до проектів законів та інших законодавчих актів, а також пропозиції щодо порядку голосування; висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України та ін. Спеціальна стаття закону присвячена депутатському запиту. Депутатський запит — це вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до підконтрольних та підзвітних їй органів та посадових осіб, дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції. Орган або посадова особа, до яких звернуто запит, зобов'язані дати офіційну письмову відповідь не пізніше як у 7-донний або інший термін, установлений Верховною Радою.

Широким був і перелік прав народного депутата у виборчому окрузі та за його межами. Закон установлював обов'язки народного депутата України: бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їхні доручення, додержуватися Регламенту Верховної Ради України та інших нормативних актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та її органів; брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів; підтримувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про роботу Верховної Ради та її органів, виконання їхніх рішень, а також про реалізацію своєї передвиборної програми (платформи); вивчати громадську думку, потреби і запити населення, у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду та її органи, вносити пропозиції і вживати інших заходів щодо їх урахування і задоволення; вести регулярний прийом виборців.

мі

Стаття 27 Закону була присвячена недоторканності народного депутата України: «Народний депутат України не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладається в су-

ні т

Розділ 9. Розбудова УК;МІ>ІГЬКОІ держави

довому порядку, без згоди Верховної Ради, а в період між сесіями Верховної Ради України — Президії Верховної Ради України за скоєння тяжких злочинів з наступним затвердженням Верховною Радою України. Не допускаються обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а також порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів та застосування інших заходів, що обмежують свободу депутата. Кримінальну справу щодо народного депутата України може бути порушено тільки Генеральним прокурором України. Така, справа підлягає розгляду Верховним Судом України».

Прагнення забезпечити оперативне вирішення питань, пов'язаних із запровадженням ринкової реформи, і зосередити їхнє законодавче вирішення в одних руках зумовило розширення повноважень Кабінету Міністрів України Спочатку, 18 листопада 1992 р., Верховна Рада прийняла Закон, яким тимчасово (строком на шість місяців) зупинялася дія п. 13 ст. 97 Конституції України 1978 р. (повноваження Верховної Ради) в частині здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики і ціноутворення, а також дія п. 74 ст. 114і Конституції України (повноваження Президента). Здійснення цих повноважень покладалося на Кабінет Міністрів. Через місяць, ^грудня 1992 р., Верховна Рада доповнила Конституцію України 1978 р. статтею 97 і та внесла зміни і доповнення до низки інших статей1 Згідно зі статтею 97і, Верховна Рада може як виняток, двома третинами голосів від загальної кількості народних депутатів може делегувати Кабінету Міністрів України на визначений термін повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань, про які йшлося вище. Для реалізації делегованих повноважень Кабінет Міністрів ухвалює декрети, які мають силу закону. Декрет після його підписання Прем'єр-міністром України передається до Верховної Ради і набуває чинності, якщо протягом десяти днів з дня одержання декрету Верховна Рада не наклала на нього вето. У період здійснення Кабінетом Міністрів делегованих повноважень Верховна Рада може законом скасувати декрети Кабінету Міністрів або їх окремі положення, якщо вони суперечать Конституції України. Того ж, дня Верховна Рада спеціальним законом 1 Історія Украінгі.кмі Конституції / Упоряд: А Слюсарснко, М. Томенхо. — К., 1997. — С.

306—359.

530

§ І. Утворення української національної державності (1991—1995 рр.)

постановила делегувати тимчасово, строком до 21 травня 1993 р.. Кабінету Міністрів згадані повноваження.

У березні 1994 р. були проведені нові вибори у Верховну Раду України. У результаті виборів значну частину депутатських мандатів тримали комуністи та соціалісти. Суттєво впливало на це тяжко соціально-економічне становище країни, погіршення рівня життя населення, віра багатьох у те, що можна швидко повернути дешевизну товарів, взагалі доперебудовний рівень життя. Цьому також сприяло розчарування певної частини громадян у результаті діяльності суверенної держави, дехто, вважав, що у всіх бідах винувата незалежність. Головою Верховної Ради було обрано О. О. Мороза.

На президентських виборах у червні—липні 1994 р. основна боротьба розгорнулася між Л. Д. Кучмою та Л. М. Кравчуком. У другому турі переміг Л. Д. Кучма, який і став Президентом України. У його програмі передбачалося поглиблення реформ шляхом прискорення приватизації, зміцнення власної валюти, поліпшення відносин з Росією та іншими країнами СНД.

Між президентом і керівником Верховної Ради виникли певні розбіжності, що торкалися передусім системи влади, зокрема ролі місцевих Рад Крім того, ліві виступили проти приватизації землі, вважаючи її найбільшим багатством України, яким не можна торгувати.

Наприкінці 1994 р. — на початку 1995 р. знову склалися досить напружені відносини між Верховною Радою та Президентом України, передусім з питань організації державної влади. Політична криза була розв'язана у червні 1995 р. укладенням Конституційного Договору між Президентом України та Верховною Радою України про основи організації і функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України1. На основі доброї волі сторони пішли на взаємні поступки і компроміси.

Установлювалося, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і захищає інтереси своїх громадян. В Україні діє принцип верховенства права. Вся повнота влади належить народові. Народ є єдиним джерелом влади і здійснює її як безпосередньо — шляхом референдумів, так і через систему державних органів та органів місцевого самоврядування. Закон установив, що державна влада в Україні будується на засадах її поділу на законодавчу, ви- ' Мироненко О. М. Історія Конституції Укрпіни — К, 1997. — С. 51

531

Розділ 9. Розбудова Української держави

і. Утворення української національної державності (1991 — 199$ рр.>

конавчу і судову. В Законі визначений правовий статус Верховної Ради України, Президента України, Уряду України — Кабінету Міністрів України, судів, прокуратури, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Установлено, що законодавство України діє в тій частині, що не суперечить нормам цього Закону (ст. 61).

Розвиток демократичних процесів на місцях значною мірою зумовлюється правовим статусом органів місцевої влади. Виходячи з цього. Законом України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад • (1994 р.) визначено правовий статус і структуру органів місцевого самоврядування. Вони наділялися власною компетенцією, в межах якої діяли самостійно. На голів вказаних вище Рад та очолювані ними виконкоми законодавство покладало здійснення делегованих їм повноважень державної виконавчої влади. Голови сільської, селищної, міської, районної та обласної Рад обиралися безпосередньо населенням. Голова Ради за посадою очолював виконком відповідної Ради. Голови Рад і виконкоми підзвітні і підконтрольні Радам. З питань здійснення делегованих їм повноважень державної виконавчої влади вони підзвітні Кабінету Міністрів України, а також голові виконкому Ради вищого рівня.

Законодавство зобов'язувало місцеві Ради забезпечувати комплексний соціальноекономічний розвиток на своїй території, керівництва підприємствами й об'єднаннями, організаціями та установами, які перебувають у комунальній власності. Стосунки місцевих Рад з підприємствами й організаціями, які не належать до комунальної власності, будуються на податковій і договірній основі в інтересах задоволення потреб населення і забезпечення соціально-економічного розвитку території.

Установлювалося, що місцеві Ради народних депутатів України повинні діяти на основі таких засад: народовладдя; законності; самостійності і незалежності Рад у межах своєї території; захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, соціальної справедливості; виборності Рад, органів територіальної самоорганізації громадян, їх підконтрольності, підзвітності і відповідальності перед населенням; колегіальності та ін. Це досить демократичні засади, які відіграють важливу роль у становленні демократичних процесів на місцях.

Велике значення для становлення суверенної України мала розбудова власних Збройних Сил. У преамбулі Закону «Про Збройні Сили України», прийнятого Верховною Радою б грудня 1991 р., зазначалося: «Україна як незалежна держава і суб'єкт міжнарод-

532

ного права, виходячи а того, що оборона країни є справою всього народу України, проголошує про створення власних Збройних Сил». Збройні Сили України призначені для захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України. Визначне значення мала ст. 2 Закону, яка наголошувала, що використання Збройних Сил України для виконання завдань, не пов'язаних з обороною держави, вирішується виключно Верховною Радою України.

Стаття 3 наголошувала, що Збройні Сили України будуються і здійснюють свою діяльність на таких засадах: демократії гуманізму; верховенства закону; підзвітності конституційним органам законодавчої і виконавчої влади; єдиноначальності й колегіального вироблення рішень; загального військового обов'язку громадян України, добровільності вступу на кадрову військову службу; дотримання військової дисципліни; гласності в діяльності Збройних Сил України та збереження державної і військової таємниці, поза-партійності; гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців.

Згідно з ст. 5, загальне керівництво Збройними Силами України здійснював Президент України як Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради оборони України. Безпосереднє керівництво Збройними Силами Закон покладалося на Міністерство оборони України.

Уже в перші місяці існування України як незалежної держави в країні була створена Національна гвардія. Закон України від 4 листопада 1991 р. визначав Національну гвардію України як державний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ, покликаний захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя та особисту гідність громадян, їхні конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромадських дій. Діяльність цієї державної інституції будувалася на принципах законності і гуманізму та поваги до особи, її прав і свобод. Закон визначав такі основні завдання Національної гвардії: захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змінити її насильницьким шляхом; участь у підтриманні режиму надзвичайного стану в порядку, передбаченому законодавством України; участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха; охорона й оборона найважливіших державних об'єктів; подання допомоги Прикордонним військам у затриманні порушників державного кордону України силами частин, дислокованих у прикордонних районах; участь у бойових діях з відбиття нападу ззовні та захисту безпеки України; охорона дипломатичних і консульських представництв іноземних держав на території України.

533