Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Розділ 8, Держава і право України в пергоО пері-буОови (1986—1991 рр )

3. Зміни в законодавстві

«Про кримінальну відповідальність за державні злочини», обумовили прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. «Про захист честі і гідності Президента СРСР», від 23 жовтня 1990 р. «Про кримінальну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту». 2 липня 1991 р. Верховна Рада і ТСР прийняла Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік1.

Реформаторськими началами позначено й процесуальне законодавство. Так, ЗО червня 1У87 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права громадян», який за формою і змістом відповідав принципам демократизації суспільного життя^. Цей закон запрацював і в УРСР. Так, згідно з цим актом про процедуру судового оскарження протиправних і таких, що порушують права громадян, дій офіційних осіб в Україні тільки у першій ПОЛОВИШ 1988 р. розглядалось 187 позовів3.

Таким чином, законодавство у перебудоіічніі період зазнавало певних змін У ньому став проявлятися новий для радянської правової системи принцип центрального становища інституту прав і свобод особи. Він за своїм змістом ставав більш демократичним і гуманним. Проте правові акти як союзного, так і республіканського (втому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом і подолати кризові явища. Комплексний підхід до законодавства був явно недосконалим.

Зміна напрямів і конкретній цілей, непослідовність і неповнота рішень негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися «білі плями», застарілі норми, виникали роз'єднаність норм, їх суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Негативну роль відіграло захоплення «валом» за рахунок якості законів. Так, Верховна Рада СРСР тільки у 1989— 1991 рр. прийняла понад 100 законів. У правових актах було багато декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і правовим механізмом реалізам В умовах невпинного ослаблення влади союзних структур розгорнулася справжня «війна» союзних і республіканських зако-

1Ведомпсти С-ь*зда народних депутаток СССР и Верховного Совета СССР. 1991. — №30. — Ст 802.

2Совершенсп» ні.д.ітельства СССР и сокмнмх ріхнуГшик. — Минск, 1990, —

С. 299.

1 Стефанюк В. Судовий контроль за діяльністю органів держаши.і влади // Право України — 1998. — № 3. — С. 4. 4 Топорник К. Н. Ризделение властей и государствгшіая оргаіш.іация — С. 24.

512

нів. яка набула особливого напруження після проголошення республіками декларацій про їх державний суверенітет. Ситуація не поліпшилась й після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990 р. «Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів законодавства Союзу РСР»1, де, зокрема, передбачалось, що закони, укази Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки проігнорували це розпорядження. Більше того, у гой самий день, 24 жовтня, Верховна Рада УРСР прийняла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР2. Тепер у ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що «на території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки». Отже, такі протилежні підходи до дії законодавства у просторі дестабілізували сферу правового регулювання, поглибили кризові явища у законодавстві.

Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. на території України могли застосовуватися акти законодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодавством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України ! Ведомостм Сгсзда народних делутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1990. — М44 — Ст. 918 : Відомості Верхоиної Ради УРСР. — 1990. — № 45. — Ст 606 1 Відомості Верховної Ради

Украіни. — 1991 — М 46. — Ст. П21. ■>»..•

513

І'оіділ Н. Держава і прано України и період перебудови (1986— 1991 рр.)

1. Зміни в статусі УРСІ3 як союзної республіки

§ 4. Зміни в статусі УРСІ' як союзної республіки

,■

к уже зазначалось, у 1985—1991 рр. УРСР входила до 'складу Союзу РСР, який вважався, згідно з конституцій-і* І ШІМ закон°ДаіїСТНОМ' федеративною державою.

Насправді " ж на початку перебудови це була ще величезна централізована держава, яку характеризувало надмірне зосередження державної влади, функцій і повноважень у союзних органах, що знецінювало у багатьох відношеннях національпп-державний устрій, демократичні принципи федерації. Україна фа-

ктично була додатком до неї». Союз РСР як суверенна держава мав цілісну систему союзних державних органів, систему союзник, конодавства, територію, громадянство, грошову і кредитну системи, бюджет, збройні сили, державну символіку. Водночас ставала оче видною необхідність заміни сталінської моделі союзної держави на дійсно федеративну державу.

Деякі заходи щодо розширення повноважень республіканських органів влади були накреслені в рішення XIX всесоюзної конференції КГІРС, у прийнятій вересневим (1989 р.) пленумом ЦК К1ІРС програмі «Національна політика партії в сучасних умовах», а також в постанові з'їзду народних депутатів СРСР «Про основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики СРСР». У згаданих документах одним з основних напрямів удосконалення національно-державного устрою вважалось забезпечення більш доцільного розмежування, перерозподілу функцій і повноважень союзних і республіканських державних органів. На розвиток цього положення Верховна Рада СРСР ввела у дію з 26 квітня 1990 р. Закон СРСР «Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федерації»1. В ст. 1 цього Закону давалось таке визначення СРСР: «Союз Радянських Соціалістичних Республік с суверенною соціалістичною державою». Наводилось також і визначення союзних республік: «Союзні республіки — суверенні радянські соціалістичні держави, які добровільно, на основі вільного самовизначення народів і рівноправності об'єдналися в Союз Радянських Соціалістичних Республік». В статтях 2—4 даного Закону визначалися права союзних республік. Так, за кожною з них зберігалося право вільного виходу з СРСР. Вказувалося, що порядок вирішення питань, пов'язаних

1 Ведомости Оьеада народних депутате» СССР и Верховного Совета СССР — 1990. — М19.

— Ст. 229.

514

з виходом союзної республіки з СРСР, визначається спеціальним законом.

Аналіз змісту цього Закону свідчить, що для виходу союзної республіки із складу СРСР їй треба було виконати дуже багато складних умов, які практично робили вихід республіки зі складу союзної держави неможливим1. У ст. б Закону СРСР від 26 квітня 1990 р. називались предмети виключного відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади й управління. Сюди входило широке коло питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Крім того, цілий блок подібних питань перебував, згідно зі ст. 8 цього Закону, у сфері спільного відання Союзу РСР і союзних республік. Причому за найвищими органами влади і управління СРСР збереглося право встановлення загальних засад і основ як державного, так і господарського, соціально-культурного будівництва. Так, згідно з п. З ст. 8 коментованого Закону, найвищі органи влади Союзу РСР встановлювали основи цивільного, земельного, лісового, водного, гірничого, кримінального, фінансового, трудового законодавства, законодавства про соціальне забезпечення, про народну освіту, про охорону здоров'я, про охорону навколишнього середовища, про адміністративні правопорушення, про судоустрій і судочинство. Союзні республіки мали приймати відповідні кодекси, які дублювали союзне законодавство. Отже, помітної трансформації СРСР із понадцентралізованої у дійсно федеративну державу даний Закон не забезпечував. Водночас в умовах загальної демократизації радянського суспільства союзні республіки зробили рішучий крок у напрямку забезпечення реального суверенітету. Першою його проголосила Росія. Так, 12 червня 1990 р. була прийнята Декларація про суверенітет Російської Федерації. Цей документ «фактично сформулював політико-правові передумови для будівництва нової російської державності»2. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення3. Декларація проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на Ведомоста С-ьезда народних депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1990. —

Ь — Ст 252. ■ Рябо* А. В. О некоторьіх особливостях развертьіваимя политического процесе* России (1990—1994) // Вестник МГУ. Сер. 12. Соїіиально-политические иселедова-

■хл. 1994. -М5.-С. 71—72 : Лдв докладініше: Георгица А. 3. Сучасний парламентарем проблеми теорії т,і

практика. — Чернівці. 1998. — С 134—135

— _ 515