Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

3. Державний шкіриш

розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах здійснюється колегіально; в суді першої інстанції — з участю народних засідателів. Народні засідателі при здійсненні правосуддя користувалися всіма правами суддів. Зміцненню законності покликана була служити ст. 153 Конституції, де зазначалося, що «судді і народні засідателі є незалежними і підкоряються тільки законові. Суддям і народним засідателям забезпечуються умови для безперешкодного і ефективного здійснення їх прав та обов'язків. Будь-яке втручання в діяльність судів і народних засідателів по здійсненню правосуддя є неприпустимим і тягне за собою відповідальність за законом». Конституція наголошувала, що організація і порядок діяльності судів Української РСР визначаються законами Союзу РСР і Української РСР. І такі акти були прийняті. Так, ЗО листопада 1979 р. прийняли Закон СРСР «Про Верховний Суд РСР». Законом СРСР від 25 червня 1980 р. затверджувалася нова редакція Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій в СРСР1. На їх основі в У РСР у 1981 р. були прийняті закони про судоустрій УРСР, про вибори районних (міських) народних суддів УРСР, а також про порядок відкликання народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів УРСР.

Вирішення господарських спорів між підприємствами, установами, організаціями здійснювалось органами державного арбітражу. У січні 1974 р, з метою підвищення ролі органів держарбітражу в забезпеченні правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні господарських спорів, посилення впливу цих органів на підприємства, установи, організації у справі дотримання державної дисципліни, виконання планових завдань і договірних зобов'язань, а також підвищення рівня керівництва органами держарбітражу Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР було перетворено в союзно-республіканський орган. Рада Міністрів СРСР затвердила нове Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР2. Було також затверджено Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР3. ЗО листопада 1979 р. прийнято Закон СРСР «Про державний арбітраж СРСР»4, де визначались завдання органів держарбітражу, їх система, положення, що

1Ведомости Верховного Совета СССР — 1980. — № 27. — Ст. 545 Докладніше

про це див.: Агеева Г Н. Законодательство о судоустройстве в СССР. — М., — 1983.

2СП СССР. — 1974. -Мі- Ст. 119.

3ЗП УРСР. — 1974. -М6.- Ст 40

4Ведомости Верховного Совета СССР. — 1979. — М 49. — Ст. 844.

468

регулювало організацію, порядок діяльності та компетенцію органів держарбітражу. Однією з ланок правоохоронної системи УРСР була республіканська прокуратура. На початку періоду, що розглядається, вона будувалась і діяла на підставі Положення про прокурорський нагляд в СРСР, затвердженого указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1955 р. Основні положення про організацію і діяльність прокурорських органів сформульовані в Конституції СРСР 1977 р., яка визначала зміст, цілі та завдання прокурорського нагляду, принципи побудови і діяльності прокурорської системи, структуру органів прокуратури, строки повноважень і порядок призначення прокурорів від вищої до нижчої ланки, відповідальність і підзвітність Генерального прокурора СРСР. Конституція встановлювала, що прокуратура являє собою систему єдиних централізованих органів, підпорядкованих тільки центру в особі Генерального прокурора СРСР. Про прокуратуру йшлося і в главі 19 Конституції УРСР 1978 р., де визначалось, що найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території України здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчими прокурорами (ст. 162). Прокурор УРСР і прокурори областей призначалися Генеральним прокурором СРСР. Районні та міські прокурори призначалися Прокурором УРСР і затверджувалися Генеральним прокурором СРСР. Строк повноважень Прокурора УРСР і всіх нижчих прокурорів — п"ять років.

На підставі і відповідно до Конституції СРСР ЗО листопада 1979 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про прокуратуру СРСР, де визначались завдання, основні напрямки, принципи організації та діяльності органів прокуратури, а також система цих органів1. Згідно з Законом прокуратура являла собою виключно централізовану систему з широкими повноваженнями Генерального прокурора СРСР. Інакше за умов функціонування командно-ад-міністративної системи управління і не могло бути.

У період, що розглядається, було здійснено ряд заходів щодо подальшого удосконалення організації та діяльності органів внут-

: Баско* В. И. Прокурорский надзор в СССР — М., 1991, Семенов В. М. Правоохраюггельиьіе органи в СССР. — М, 1990; Организация суда и прокуратури в СССР / Под ред Н. А. Баженова — М , 1988.

469

Розділ 7. Держава і прано України у 60-х — 80-х роках

3. Державний апарат

рішніх справ. Так, з метою забезпечення єдиного оперативного управління діяльністю органів охорони громадського порядку у боротьбі зі злочинністю було створене союзнореспубліканське міністерство охорони громадського порядку СРСР1. 25 листопада 1968 р. його перейменовано у Міністерство внутрішніх справ СРСР. Відповідно були перейменовані Міністерства охорони громадського порядку республік і управління (відділи) виконкомів2. Головними завданнями МВС СРСР були: забезпечення громадського порядку, своєчасне попередження і припинення злочинів, їх викриття і розслідування; виправлення і перевиховування засуджених у дусі сумлінного ставлення до праці, суворого дотримання законів, організація роботи щодо забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів народного господарства; забезпечення безпеки дорожнього руху; широке використання досягнень науки і техніки в роботі з охорони порядку й у боротьбі зі злочинністю.

Органи внутрішніх справ складалися з підрозділів міліції, виправно-трудових закладів, пожежної охорони, слідства, штабних та інших служб. Міліція підрозділялась на територіальну і транспортну. Перша — забезпечувала охорону порядку в містах та інших населених пунктах і на автомобільних дорогах, які зв'язували ці пункти; друга — виконувала аналогічні завдання на залізничному, водному і повітряному транспорті. До складу міліцейської служби входили карний розшук, служба боротьби з рознроданням соціалістичної власності, адміністративна (зовнішня) служба, ДАІ, підрозділи відомчої міліції. Удосконаленню діяльності міліції сприяли прийняті в період, що розглядається, нормативні акти. Так, певну роль у підвищенні рівня роботи міліції відіграла постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 19 листо-пада 1968 р. «Про заходи по зміцненню міліції»3. Важливе значення для подальшого удосконалення правового регулювання діяльності міліції мав указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 червня 1973 р. «Про основні обов'язки і права радянської міліції по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю», в якому визначались завдання, принципи діяльності, основні права і обов'язки радянської міліції. Було також прийнято нове Положення про радянську міліцію.

Керівництво судами і органами державного нотаріату в УРСР з березня 1963 р. по серпень 1970 р. покладалося на Верховний Суд республіки, а на місцях — на обласні суди. Вирішення деяких пи-

1 Ведомости Верховного Соеета СССР. — 19вб. — *А ЗО — Ст. 594. г Відомості Верховної Ради УРСР. — 1968. — М 51. — Ст 346.

3 Коржихина Т. П. История государственньїх учреждений СССР. — М., 1986. —

С.352

470

тань по керівництву юстицією було віднесено до компетенції Юридичної комісії при Раді Міністрів СРСР та юридичних комісій при Радах Міністрів союзних республік. З метою підвищення рівня державного керівництва судами та іншими установами юстиції, поліпшення правової роботи в народному господарстві, подальшого удосконалення законодавства у 1970 р. було створено союзно-республіканське Міністерство юстиції СРСР, на яке покладалося організаційне керівництво судами, сприяння підвищенню рівня їх діяльності. Його важливіші функції полягали у систематизації й підготовці пропозицій по кодифікації законодавства. Крім того, на Міністерство покладалися функції по керівництву адвокатурою, нотаріатом, органами ЗАГСу. В УРСР Міністерство юстиції та відділи юстиції облвиконкомів були утворені 6 жовтня 1970 р. Компетенція, організація і діяльність Мінюсту УРСР визначались у Положенні про Міністерство юстиції Української РСР1.

У період, що розглядається, дальший розвиток одержала адвокатура. 15 червня 1965 р. до Положення про адвокатуру УРСР 1962 р. були внесені зміни2. Положення встановлювало, що обласні колегії адвокатів діють з метою здійснення захисту на попередньому слідстві та в суді, представництва з цивільних справ у суді та арбітражі, а також для надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам, організаціям і колгоспам. Колегії адвокатів були добровільними об'єднаннями осіб, які займаються адвокатською діяльністю. У Положенні визначались завдання і склад колегій, їхніх органів, права і обов'язки адвокатів, а також форми керівництва державних органів колегіями. 30 листопада 1979 р. прийнято Закон «Про адвокатуру СРСР»3, де зазначалось, що адвокатура сприяє охороні прав і законних інтересів громадян та організацій, здійсненню правосуддя, вихованню громадян у дусі дотримання трудової дисципліни, поваги до прав, честі та гідності інших осіб.

Колегія адвокатів утворювалась за заявою групи засновників. Вищим органом колегії були загальні збори (конференція) членів колегії, виконавчим органом — її президія. Загальне керівництво колегіями адвокатів здійснювали Ради народних депутатів. Міністерства юстиції СРСР і УРСР контролювали дотримання колегіями адвокатів законодавства, яке регулювало діяльність адвокатури, встановлювали порядок оплати юридичної допомоги і оплати праці адвокатів. Для організації роботи адвокатів по наданню правової

:ЗП УРСР. — 1972. — М 9. — Ст. 85

:Відомості Верховної Ради УРСР. — 1965. — М 26. — Ст. 428.

1 В*домости Верховного Совета СССР. — 1979. — М 49. — Ст 846

471