Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2
.pdfРозділ б. Держава і право Укрити в період дчсталтііацн
§ 5. Основні риси права
Проте з кінця 50-х років, точніше а 1959 р. в управлінні сільським господарством знову поширюються і зміцнюються адмініст-ративно-командні методи. Це явище має низку причин. Головна з них полягала в тому, що ад.мшістративно-командна система в умовах десталінізації зберігалася.
Безперечно, іншою причиною став волюнтаризм Хрущова, який заявив ще у 1958 р. про намір Радянського Союзу наздогнати Америку з виробництва м'яса, масла й молока на душу населення. Об'єктивний стан сільського господарства Союзу, також України, у той час не міг гарантувати виконання цих планів. Ось і довелося властям, як і завжди у таких ситуаціях, звертатися до випробуваних адміністративно-командних методів. Розпочалося обмеження розвитку індивідуального господарства. З'явилися необгрунтовані, вольові розпорядження про скорочення розмірів присадибних ділянок, а в деяких місцях і про повну їх ліквідацію; про обов'язковий продаж м'ясної худоби колгоспників у громадське стадо. Цей захід ударив не тільки по індивідуальному господарству колгоспників. Він означав утрату важливого джерела забезпечення країни м'ясом і молоком. Стає жорсткішою регламентація праці колгоспників у суспільному та індивідуальному виробництві. Розумні положення колгоспного статуту залишаються на папері.
Водночас посилюється бюрократичне керівництво колгоспами з боку партійних і радянських органів, зростає їх безпосереднє втручання в діяльність колгоспів. Вже після вересневого (1953 р.) Пленуму в кожному райкомі партії організовувалися спеціальні інструкторські групи. Кожна група вела партійно-політичну роботу безпосередньо в МТС і зоні колгоспників, які обслуговувала. Очолював групу секретар райкому. Загальне керівництво групами покладалося на першого секретаря. Голови сільгоспартілів та інші керівники колгоспів були виключені до номенклатури партапаратом.
Усі ці нововведення зводили нанівець самостійність колгоспів, знищували у колгоспів, а також і в колгоспників почуття господаря. В основі відносин колгоспу і держави, як і раніше, була покладена ідея иродрозкладки.
Після обнадійливих успіхів сільського господарства у другій половині 50-х років — на початку 60-х років розпочинається його спад, внаслідок чого у 1963 р. держава була змушена імпортувати хліб.
Кримінальне право. Демократичні зміни торкнулися також і цієї галузі права. Вже в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1953 р. «Про амністію» зазначалася необхідність пере-
440
глянути кримінальне законодавство Союзу і республік і були намічені конкретні напрями цього перегляду. Головними джерелами кримінального права стали Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини та Закон про кримінальну відповідальність за військові злочини, а також прийнятий 28 грудня 1960 р. на розвиток цих актів Кримінальний кодекс УРСР (набув чинності з 1 квітня 1961 року)1.
Враховуючи глибокі зміни в суспільно економічному і політичному житті країни, ці джерела, а також ті нормативні акти, які приймалися на їх розвиток, розширювали демократичні засади радянського кримінального права. Вони звужували сфери кримінальної відповідальності, пом'якшували відповідальність за злочини, які не становили великої суспільної небезпечності, посилювали відповідальність за найтяжчі злочини проти життя та здоров'я громадян, боротьбу з небезпечними злочинцями — рецидивістами.
Головне завдання кримінального права полягало в охороні суспільного і державного ладу, соціалістичної власності, особи і прав громадян та всього правопорядку від злочинних посягань, у боротьбі з ними. З особливою силою підкреслювалось завдання попередження злочинності.
Злочином вважалися дія або бездіяльність, які прямо передбачені законом, чинним у момент вчинення злочину. Законодавець рішуче відмовився від принципу аналогії у кримінальному праві.
Проголошувалося і послідовно дотримувалося положення, що підставою кримінальної відповідальності с тільки вина, без вини немає й не може бути кримінальної відповідальності. Об'єктивне ставлення за провину таким чином повністю виключалося. Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. Лише за тяжкі злочини до кримінальної відповідальності винних притягали з 14 років.
Закону, що усував або пом'якшував караність діяння, надава-н зворотна сила, тобто він поширювався і на діяння, вчинені до •ого видання. Закон, який встановлював караність діяння або посилював її, зворотної сили не мав.
За час існування Радянської держави багато злочинів вдалося повністю викоренити (збройні повстання, контрреволюційний саботаж, марнотратство орендаторам наданого йому за договором державного, кооперативного або громадського майна тощо). Інші дії, які раніше вважалися злочинними, втратили свою суспільну небезпеч-
Хрестоматія з історії держави і права. — Т. 2. — С. 518—523. III
І'оівіл в. Держава і право Укриши • період десталінізаци
§ 5. Основні риси права
ність внаслідок ЗМІНИ соціально-політичних умов. Саме тому було скасовано Указ про заборону продажу, обміну і відпускання на бік обладнання й матеріалів та про відповідальність по суду за ці незаконні дії, усунута кримінальна відповідальність за самовільне залишення роботи, кримінальна відповідальність жінок за здійснення аборту. Суспільна небезпечність ще однієї групи діянь знизилася настільки, що для боротьби з ними досить було заходів адміністративного, дисциплінарного або громадського впливу (необережне заподіяння легкого тілесного ушкоджений, порушення правил торгівлі, неодноразовий прогул тощо). В особливих випадках закон визнавав правомірними діяння, які формально підпадали під поняття суспільно небезпечних. Так, дії громадян, спрямовані на припинення злочинних посягань і затримання злочинця, вважалися правомірними і такими, що не підлягають кримінальній або інші відповідальності навіть у тому разі, якщо ці дії вимушено спричинили шкоду злочинцю.
Число суспільно небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочини, помітно зменшилося. Так, КК УРСР 1960 р. відмовився від понад 70 складів злочинів, передбачених кодексом 1927 р.
Менше стало в кримінальному праві і видів покарань. Відмовилися від таких покарань, як проголошення ворогом народу з вигнанням з СРСР назавжди, висилання з СРСР на певний строк, поразка в політичних правах по суду, в тому числі і позбавлення виборчих прав. Поняття «ворог народу» виключається з юридичної термінології. Його ввів Сталін як засіб розправи з невинуватими людьми. Це було тавро, «печатка», які знімали зі слідства і суду обов'язок шукати докази вини людини. Сам закон, використовуючи це тавро, заздалегідь визнавав певну особу винною — ворогом народу.
Смертна кара — розстріл — проголошувалася виключним видом покарання. її застосування допускалося лише за певні, зазначені в Законі, найтяжкі і небезпечні для радянської держави злочини.
Різко була знижена максимальна межа позбавлення волі — з 25 до 15 років. З 1959 р. широко практикується умовне засудження. Воно відоме радянському
кримінальному праву з 1918 р., однак з середини 30-х років застосовувалося рідко. Успіхи у сфері боротьби зі злочинністю і в попередженні злочинів підготували можливість правильного застосування засудження. Головне призначення цього інституту — перевиховати винного, піддавши його моральному осу-
442
ду з боку суспільства, і передусім його трудового колективу. Умов-ве засудження пропонувало обов'язкове залучення громадськості до перевиховання умовно засудженого, особливо тоді, коли вона клопотала перед судом про пом'якшення вироку шляхом умовного засудження.
Спочатку, в 1959 р. — 1960 р., умовне засудження застосовувалося і до злісних злочинців, були випадки застосування його навіть до небезпечних рецидивістів. Але після спеціальної постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 4 березня 1961 р., яка спеціально роз'яснила, що умовне засудження не застосовується до осіб, які вчинили тяжкі злочини, ці помилки почали усуватися.
У зв'язку зі зниженням злочинності передбачалися зміни в порядку звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це звільнення здійснює суд. Підставою була зміна обстановки з часу розслідування або розгляду справи в суді, внаслідок якої шя втрачає характер суспільно-небезпечного, або суб'єкт перестає бути соціальнонебезпечним. Іншою підставою могло бути ви-заання, що завдяки наступній бездоганній поведінки і чесному ставленню до праці особа на час розгляду справи в суді не може вважатися суспільно небезпечною.
Водночас гуманізм вимагає суворо карати злочинців, які заїдають істотної шкоди суспільству і державі, громадянам. Тому су-юра кримінальна репресія аж ніяк не виключалася. Вона застосовується на невелике число суспільно небезпечних діянь до незначного числа осіб, які важко або зовсім не піддаються виправленню ,ао шпигунів, диверсантів та інших ворожих елементів, які засилаються до нашої країни ззовні, а також до рецидивістів).
З 1959 р. були посилені покарання за такі злочини, як вигото-вагння і збут підроблених грошей або цінних паперів і порушення арааил про валютні операції, розкрадання державного і громадсь-вого майна в особливо великих розмірах, умисне тяжке тілесне ушкодження, зґвалтування, хабарництво, посягання на життя практика міліції і народного дружинника у зв'язку з їх діяльністю щвло охорони громадського порядку. Покарання призначалося тільки за вироком суду. Послідовно .■втримувався принцип індивідуалізації покарань.
Гуманізм кримінального права відбився у новому порядку уаажио-дострокового звільнення від покарання і заміни покарання •швші м'яким. Якщо мета покарання — виправлення, перевихованая злочинця досягнута, засуджений до позбавлення волі, виправ-а»-трудових робіт, заслання, висилки або направлення до дисцип-яяарного батальйону і довів зразковою поведінкою і чесним став-
443