Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

2. Правовий статус УИСР як союзної республіки

В Конституції СРСР 1977 р., а також в конституціях республік велика увага приділялась проблемам правового статусу союзної республіки.

Конституції декларували широкі права республік, що знайшло своє вираження передусім в констатуванні наявності у союзної республіки суверенітету. В ст. 76 Конституції СРСР зазначалось: «Союзна республіка — суверенна радянська соціалістична держава, яка об'єдналася з іншими радянськими республіками в Союз Радянських Соціалістичних Республік». Сутність суверенітету союзної республіки визначалась у її верховенстві, повновладді, незалежності і самостійності щодо інших держав і суспільних інститутів внутрішнього та зовнішнього характеру. За республікою як суверенною державою закріплювалось право мати свою конституцію, розроблену і прийняту Верховною Радою республіки. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори і обмінюватися дипломатичними та консульськими представниками, брати участь у міжнародних організаціях (ст. 80). Головною гарантією суверенітету союзної республіки було закріплення за нею права вільного виходу із складу Союзу РСР. Як суверенна держава союзна республіка, поза можами, зазначеними в ст. 73 Конституції СРСР, самостійно здійснювала державну владу на своїй території.

Конституція СРСР, заявляючи про сутріпт-т союзної республіки, водночас багато уваги приділяла забезпеченню і гарантуванню суверенітету Союзу РСР, що практично означало консервацію централізму в упраилііші державою. До гарантій союзної державності належали, наприклад, загальногпммшгромадянство, принцип відповідності основних положень республіканського законодавства Конституції СРСР і загальносоюзному законодавству, пріоритет загальносоюзного закону в ризі його колізії з республіканським законом. Стаття 73 Конституції СРСР до виключного ведення Союзу РСР відносила црфОКІ коло питань у таких галузях, як оборона, транспорт, зв'язок, енергетика та ін. Конституція СРСР передбачала бюрократичну нонадцентраліаацію в тих галузях, де це суттєво обмежувало права республік, передусім економіку і бюджет, формування народногосподарського плану. У період, що розглядається, склалась негативна практика, коли союзні органи і організації часом привласнювали ВОМОМШИНИ союзних республік, ігнорували або порушували їхні права. Так, відповідно до ст. 7Н Конституції СРСР найвищі органи державної влади СРСР повинні були забезпечувати єдність законодавчого регулювання на всій території СРСР,

458

встановлювати Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік. Всупереч цьому положенню мали місце випадки, коли союзні органи державної влади приймали не Основи як основоположні загальносоюзні акти, а правові акти, які у повному обсязі регулювали ті чи інші суспільні відносини, в тому числі з питань спільного відання Союзу РСР і союзних республік. В діяльності союзних органів державної влади й управління траплялись також випадки, коли вирішувалися питання, цілком віднесені до відання союзних республік1. Водночас Конституція СРСР не передбачала механізму, за допомогою якого республіка могла б протистояти тиску з боку загальносоюзних відомств. Замість надання союзній республіці права самій захищати власний суверенітет, Конституція СРСР фіксувала в ст. 81, що «суверенні права союзних республік охороняються Союзом РСР». Не мало реального значення й представництво союзних республік в загальносоюзних органах. Зазначене стосується такої гарантії суверенітету союзної республіки, як її право на вихід зі складу СРСР, але фактично це була лише декларація. Досить сказати, що законодавчий порядок реалізації права на відділення у період, що розглядається, навіть не був розроблений.

Таким чином, правовий статус УРСР як суверенної держави в досліджуваний період в усіх сферах життя був фікцією. Для УРСР перебування у складі СРСР мало своїм наслідком заглиблення республіки у євразійський політичний та економічний простір, виникнення стану її всебічної залежності2. Щодо України союзний центр проводив політику відвертої русифікації3.

Тиск і диктат союзних структур, понадцентралізація управління знаходили своє відображення і в системі державного апарату, і в системі законодавства, які функціонували в Україні у другій половині 60-х — першій половині 80-х років.

: Погорілко В. Ф. Національно-державний устрій СРСР. — К. 1989 — С 17. 2 Українська державність у XX столітті: Історико-політолопчний аналіз / О. Дерга-

чов (кер авт колективу) — К. 1996. — С. 295. 'Новітня історія украіни (1900— 2000): Підруч. / А Г . Слюсаренко, а 1. Гуссв, а П Дрожжин та ін — К., 2000 — С. 468.

45»

І'озділ 7 Держава і право України у ііО-х — 80-х роках

3. Державний апарат

§ 3. Державний апарат ІІтГ двадцятиріччі, ще розглядається, в Україні функціонував розгалужений

державний апарат. Його організація і діяльність юридично регулювались Конституціями СРСР і УРСР, іншими правовими актами, а фактично — рішеннями з'їздів, пленумів ЦК КГІРС, Компартії України, інших партійних структур. Найвищим органом влади республіки М Конституціями УРСР 1937 р. і 1978 р. вважалася Верховна Рада УРСР, яка формувалася на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Депутатом Верховної Ради

УРСР міг бути обраний громадянин республіки, якому виповнилося 21 рік, а за Конституцією УРСР 1978 р. — 18 років. Верховна Рада УРСР мала право вирішувати усі питання, віднесені до відання Української РСР, а також створювати підзвітні їй органи. Основна організаційна форма діяльності Верховної Ради УРСР — сесії (чергові та позачергові). Передбачалось скликання чергових сесій Верховної Ради УРСР двічі на рік. Діяльності Верховної Ради в період, що розглядається, найбільшою мірою було притаманне поєднання законодавства зі здійсненням державного управління і контролю. Допоміжним органом Верховної Ради були постійні комісії. В досліджуваний період їх кількість постійно зростала. На першій сесії Верховної Ради УРСР шостого скликання (1963— 1967 рр.) були додатково сформовані комісії: важкої промисловості і машинобудування, легкої і харчової промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку, комунального господарства і побутового обслуговування, з питань науки і культури1. Окремі зміни и систему комісій вносилися і в наступні роки.

У Верховній Раді УРСР дев'ятого скликання, обраній 15 квітня 1975 р., функціонувало 17 постійних комісій; закордонних справ, у справах молоді, важкої промисловості, легкої і харчової промисловості, місцевої промисловості, транспорту і зв'язку, сільського господарства, комунального і побутового обслуговування, торгівлі, освіти і науки, культури, охорони здоров'я і соціального забезпечення, охорони природи, а також мандатна, законодавчих пропозицій і иланово-бюджетна. Діяльність постійних комісій регулювалась Положенням про постійні комісії Верховної Ради Украінської РСР,

затвердженим 29 червня 1966 р. на дев'ятій сесії Верховної Ради УРСР шостого скликання1. У ньому визначались завдання, права і обов'язки постійних комісій, форми та методи їх організаційної діяльності. Правовий статус постійних комісій Верховної Ради УРСР закріплювала й Конституція УРСР 1978 р., де в ст. 109 зазначалось, що «Верховна Рада Української РСР обирає з числа народних депутатів Української РСР постійні комісії для ведення законопроек-тної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради Української РСР, а також для сприяння проведенню в життя законів Української РСР та інших рішень, прийнятих Верховною Радою Української РСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій» 25 березня 1980 р. було затверджено нову редакцію Положення про постійні комісії Верховної Ради УРСР2.

Верховній Раді УРСР була підзвітна Президія Верховної Ради республіки. Конституція УРСР 1937 р. не визначала правового становища Президії, зафіксувавши лише, що це орган, який тлумачить закони і видає укази, але діяльність Президії виходила за дані рамки. Зміст зазначеної діяльності у другій половині СО-х — першій половині 70-х років полягав у контролі за дотриманням конституції, союзного і республіканського законодавства, підготовці питань до сесій, забезпеченні нормальної роботи Верховної Ради, керівництві місцевими Радами, вдосконаленні структури республіканських органів управління, вирішенні адміністративно-територіальних питань. Президія широко застосовувала нормативне регулювання суспільних відносин, видаючи з цією метою, як правило, укази. Указ — другий після закону акт вищої юридичної сили. Президія давала тлумачення окремим нормам кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та іншого законодавства.

Здійснюючи права УРСР у галузі зовнішніх відносин, Президія Верховної Ради республіки ратифікувала конвенції та інші міжнародно-правові акти. Конституція УРСР Н)78 р. у ст. 105 визначала, що «Президія Верховної Ради Української РСР с шдзвіт-ним Верховній Раді Української РСР органом, який забезпечує організацію роботи Верховної Ради Украінської РСР та здійснює інші повноваження в межах, передбачених Конституцією Української РСР і законами Украінської РСР». До складу Президії за посадою «ходили: голова Верховної Ради УРСР, перший заступник голови