Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2
.pdfРозділ 6. Держава і право України н т-рих)
4. Державний лад
загальним правилом наглядове провадження здійснювалося в межах союзної республіки. Проте цей порядок не принижував ролі Верховного Суду СРСР як глави судової влади, бо він здійснював свої наглядові повноваження саме тоді, коли вимагалося втручання вищої судової інстанції держави.
Реорганізація радянського суду в Україні була завершена наприкінці 1958 р. прийняттям Основ законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік та Закону про судоустрій УРСР від ЗО червня 1960 р.1 Ці акти визначили завдання правосуддя, принципи організації та діяльності судових органів, сприйняли зазначені вище зміни і внесли нові. Вони торкалися передусім організації нижчої ланки судової системи
— народних судів.
Замість дільничої системи народних судів вводився єдиний народний суд району чи міста. При цьому збільшувався строк повноважень народного суду — він обирався вже не на три, а на п'ять років.
Передбачалася підзвітність народних суддів перед виборцями, а народних судів — перед відповідальними Радами. Ці заходи забезпечували стабільність правосуддя і підвищували відповідальність народних суддів. Запроваджувався новий порядок обрання народних засідателів — на загальних зборах робітників та службовців і строком на два роки, з тим щоб домогтися більшої участі населення у здійсненні правосуддя.
І нарешті, слід вказати на ще одну зміну в організації судової системи, точніше — в управлінні нею. Внаслідок ліквідації у травні 1956 р. Міністерства юстиції СРСР і перетворення Міністерства юстиції УРСР, як і міністерств інших союзних республік, в союлно-ре-спубліканське міністерство. Були ліквідовані управління при виконкомах крайових і обласних Рад депутатів трудящих. Частина функцій цих управлінь передавалась крайовим і обласним судам (контроль за діяльністю народних судів, проведення в них ревізій). На них покладалося також керівництво нотаріальними конторами. В УСРС облюсти були скасовані у 1956 р.2 Життя не виправдало цих змін, тому в 1962 р. крайові та обласні суди звільнялися від здійснення цих не властивих судам повноважень. Було поновлено попередній порядок управління судовою системою з боку Міністерства юстиції та його місцевих органів З метою підвищення авторитету суду, зміцнення законності було прийнято нову Постанову «Про дисциплінарну відповідаль-
1В«домости ВС СССР. — 1959. — М І — Ст. 12; Ведомости ВС УССР. —
1960. —
Л*»23. — Ст. 176—177.
2Відомості Верховної Ради УРСР — 1956. — М 7. — С. 133
ІЛ
шсть суддів». Воно передбачало відповідальність суддів за порушення ними трудової дисципліни, за упущення в роботі внаслідок недбалості чи недисциплінованість, або за вчинення провини, недо-стойної звання судді. Справи про дисциплінарні провини суддів розглядала колегія :і дисциплінарних справ, заснована при обласних, крайових та Верховному судах. Вона ж накладала на суддів іінарні стягнення. Рішення колегії вважалося остаточним.
24 травня 1955 р. затверджено Положення про прокурорський нагляд в СРСР (раніше не було спеціального законодавчого акта, який би регулював організацію і діяльність прокурорського нагля-чсіх його ланок), яке не тільки поновило демократичні принципи організації та діяльності прокуратури, а й розширило права прокуратури, врегулювало діяльність її ланок.
Це Положення покладало на органи прокуратури нагляд за правильним і однаковим застосуванням законів СРСР, союзних і автономних республік, регламентувало централізований устрій прокуратури. За Положенням органи прокуратури на місцях мали :снювати нагляд за законністю, незалежно від впливу місцевих органів влади, і підпорядковуватись тільки Генеральному прокуророві На останнього покладався вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма міністерствами і підвідомчими їм підприємствами . службовими особами, а також громадянами СРСР.
Улютому 1959 р в Прокуратурі СРСР і прокуратурах союз-мкх республік були створені спеціальні нарадчі органи1. В колегіях •вговорювалися всі найважливіші питання діяльності прокуратури.
Утравні 1960 р. прокуратурам союзних республік передавалася функції транспортної прокуратури, яка була ліквідована у складі прокуратури СРСР.
Реорганізація органів держбезпеки і внутрішніх справ відбувалася через зміцнення партійного і державного керівництва ними.
Відразу після смерті Сталіна Берія, намагаючись захопити «ладу, домігся об'єднання МДБ і МВС в одне міністерство — МВС ГРСР — і сам очолив його. При цьому він прагнув поставити МВС СРСР над урядом і партією Проте після арешту Берії органи держбезпеки знову були виділені у самостійне відомство. Спеціально для керівництва ними при Раді Міністрів СРСР був утворений Комітет державної бевпеки Ці органи мали подвійне підпорядкування.
Вживалися заходи щодо поліпшення роботи органів внутрішніх справ, щоправда, не усі з них були ефективними. Так, у 1960 р.
Ведомостм ВССССР -■ івМ N1 - Оі 87; М И —О» 22Г.
Иолдгл 6. Держава і право України в період десталіниацп
МВС СРСР було ліквідовано1. Керівництво органами внутрішніх справ повністю передавалось МВС союзних республік, які 5 вересни 1962 р. були переіменовані в міністерства охорони громадського порядку2. Подібна реорганізація послабила керівництво цими органами (у 1966 р. від неї відмовилися).
УВС при крайових і обласних Радах перетворювалися в УВС при виконкомах цих Рад3. Відтак місцеві органи внутрішніх справ переходили у підпорядкування Радам та їх виконкомам. Раніше ж, коли УВС діяли при Радах, вони обмежувалися координацією роботи з виконкомами. Відповідно міські та районні відділи перетворювалися у відділи міліції при виконкомах міських і районних Рад. Поновлювався принцип подвійного підпорядкування в організації та діяльності органів внутрішніх справ на місцях. Підсумок цим перетворенням було підведено у 1962 р. виданням нового Положення про міліцію. Тоді ж були затверджені текст і порядок принесення присяги. Встановлювалося щорічне святкування дня Радянської міліції.
У другій половині 50-х років підвищується участь трудящих і органів громадської самодіяльності у здійсненні правосуддя і підтриманні громадського порядку, запобіганні правопорушенням.
Як і раніше, суду в усій його діяльності допомагали народні засідателі. Вони роз'яснювали масам вироки і рішення судів, перевіряли виконання окремих ухвал, правильність і своєчасне стягнення аліментів на утримання дітей, проводили виховну роботу з умовно і умовно-достроково звільненими. Народні засідателі допомагали й товариським судам. Всю цю роботу координували і спрямовували Ради народних засідателів — самодіяльні органи, керовані судами.
XX з'їзд КПРС вбачав у товариських судах уже готову форму участі трудящих в охороні громадського порядку, здатну виконувати нові насущні завдання запобігання правопорушенням. Відповідно в союзних республіках були розроблені положення про товариські суди. Останні організовувались у трудових колективах або колективах громадян за місцем проживання і діяли від імені цих колективів. Товариські суди, як і раніше, боролися з порушенням виробничої і трудової дисципліни. Але тепер до їх підсудності передавалися справи про антигромадські вчинки, які не тягнули за собою кримінальної відповідальності, і злочини, ступінь суспільної
4. Державний лад
небезпеки яких не вимагав застосування кримінального покарання. Вони могли розглядати й цивільні спори. Товариські суди застосовували заходи громадського впливу. У разі необхідності вони могли порушувати перед народним судом клопотання про застосування кримінального покарання.
З'явився також орган громадської самодіяльності, який займався охороною правопорядку, — народні дружини. В Україні вони були створені за ініціативою робітників Донбасу наприкінці р. і юридично оформлені постановою уряду від 2 березня
р. «Про участь трудящих в охороні громадського порядку в країні»1. На початку 1964 р. в Україні налічувалося 1 млн 700 тис. дружинників, об'єднаних у 32 300 дружин.
Товариські суди і народні дружини були зв'язані з трудовими колективами, як їхні органи. Проте слід ще раз наголосити, що головним у керівництві правоохоронними органами залишалося партійне керівництво.
1 Ведомости ВС СССР — 1980 — М 3 — Ст. 25 ! Відомості Верховно! Ради УРСР. — 1962 — М 36. — Ст 451. 3 Там само — 1956. — № 10. — Ст. 168.
426