Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

1Ведсшости ВС СССР — 1958. — М 15 — Ст 282.

2Там само. — 1957 — М« 4 — Ст. 58.

434

1 В*домости ВС СССР. — 1956. — М 15 — Ст. 313; Хрестоматія з історії держави і . — Т.

2. — С, 505—510.

435

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиацн

5. Основні риси права

посередніх виробників, а також і сільгоспартілей у результатах їхньої праці, принципу поєднання особистого і суспільного господарювання з підпорядкуванням особистого інтересу суспільному, а також обмеження прав і самостійності колгоспів у веденні артільного господарства, приниження ініціативи колгоспів.

Колгоспне право даного періоду, як і раніше, виходило з помилкового положення, що сільськогосподарська артіль — єдино правильна форма ведення сільського господарства, що колгоспи мають безмежні можливості для розвитку виробництва, а колгоспний лад — передовий суспільний лад. Відтак основна увага нормативного регулювання присвячувалася організації і діяльності колгоспів, головним чином, їх громадському виробництву.

Тривав процес укрупнення колгоспів. При цьому зменшення числа колгоспів відбувалося також через перетворення частини колгоспів у радгоспи.

У Західній Україні до 1955 р. завершилася колективізація сільського господарства. 1,5 млн селянських господарств об'єдналися в 7 тис. колгоспів1.

Дедалі чіткіше визначаються негативні наслідки об'єднання колгоспів у тих випадках, коли воно провадиться необгрунтоване), «показушно», з порушенням відповідних правил, вказівок закону. Одним з цих наслідків є поява так званих безперспективних сіл, їх запустіння, загибель. Інший — гігантоманія, порушення гармонійної єдності між розмірами об'єднаного господарства і можливостями цілеспрямованого управління ними, послаблення уваги до людини — члена величезного господарства, у якому вона буквально губилася.

Укрупнення колгоспів породжувало нові організаційні форми— міжколгоспні виробничі об'єднання: прості (наприклад міжколгоспні відгодувальні пункти) і складні (наприклад як міжколгоспні електростанції.

Для зміцнення матеріальної бази колгоспів, піднесення їхнього суспільного виробництва провадиться розширення кола об'єктів колгоспно-кооперативної власності. Коли колгоспи перетворилися у великі, забезпечили себе кадрами сільськогосподарських спеціалістів, механізаторів, їм стало під силу самостійно використовувати сільськогосподарську техніку. Тому держава відмовляється від виключного права власності на трактори, комбайни та інші сільгоспмашини, вводить їх у цивільний оборот і продає за готівковий розрахунок колгоспам, які з цього моменту самі, власними силами об-

1 Катрин В. П. Украйна ■ послевоенньїе годьі (1945—1950). — С 20 436

робляли землю. Початок цим новим відносинам в УРСР поклала травнева (1958 р.) постанова про подальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машиннотракторних станцій1.

МТС були перетворені у ремонтно-технічні станції — РТС. До речі, МТС були ліквідовані за ініціативою УРСР. Наприкінці 1958 р. 1367 МТС України були перетворені у 731 РТС. Сільськогосподарську техніку, яка була раніше у віданні МТС, держава передавала за готівковий розрахунок у власність колгоспів. До початку весняно-польових робіт 1958 р. понад 80% колгоспів купили сільгоспмашини у держави. Колгоспи УРСР придбали у МТС 108 тис тракторів, 43 тис. комбайнів та інших технічних засобів на 4,3 млрд крб. Ціни на сільгоспмашини були дуже високими. Так що ця акція, хоча й зміцнила технічний стан колгоспів, але істотно послабила їх у фінансовому відношенні. Тим же колгоспам, які не мали достатніх готівкових коштів, держава надавала розстрочку. Сільгоспмашини, куплені колгоспами у держави у власність, зараховувалися у неподільний фонд сільгоспартілі.

Створювалась нова матеріальна-економічна й організаційна основа для технічного обслуговування колгоспного виробництва. Відносини колгоспів з РТС (а з 1961 р. — місцевими загонами Союз-сільгосптехніки) будувалися на договірних засадах.

З березня 1955 р. з відмовою від надмірної централізації в плануванні сільського господарства колгоспи отримали право планувати своє виробництво самостійно, разом з МТС (поки ті діяли), щоб краще використовувати свої землі та інші конкретні умови, існуючі в їхніх господарствах. Водночас у плані слід було враховувати необхідність одержання такого обсягу товарної продукції, який повинен був задовольняти потреби республік. Вся виробнича продукція, за винятком тієї, яку колгосп здавав державі у вигляді обов'язкових поставок, натуроплати МТС і закупівель, надходило в його розпорядження. Такий порядок повинен був дати простір ініціативі колгоспу, посилити матеріальну заінтересованість колгоспів у підйомі суспільного виробництва Після скасування обов'язкових поставок, натуроплати планування з цих показників не здійснювалося.

За рішенням вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС з колгоспів була списана заборгованість, що за ними числилася на 1 вересня 1953 р. за обов'язковими поставками продуктів тваринництва, картоплі та овочів. Підвищувалися закупівельні ціни на м'ясо, мо-жтю, овочі та інші продукти які держава закупала у колгоспників.

СП УССР. — 1958. — № б — Ст. 103.

437

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиицп

Спочатку була також змінена система державних поставок сільгосппродукції з господарства колгоспників (зменшена норма обов'язкових поставок, знята заборгованість минулих років за обов'язковими поставками державі продуктів тваринництва і картоплі). 4 липня 1957 р. з'явилася постанова ЦК КПРС і РМ СРСР, яка з 1 січня 1958 р. повністю звільнила господарства колгоспників від обов'язкових поставок усіх сільгосппродуктів державі, а також робітників і службовців, які проживали у сільській місцевості. Внаслідок реорганізації МТС скасовувалася натуроплата за роботи, що виконувалися МТС, РТС і спеціалізованими станціями колгоспів. Це було відчутним полегшенням, бо натуроплата за роботу МТС становила значну частину сільгосппродуктів — одного зерна щорічно витрачалося до 1 млн пудів. Водночас з колгоспів списувалася заборгованість минулих років за обов'язковими поставками і натуроплатою за роботи МТС.

У 1958 р. зі скасуванням поставок встановлюється сдина форма державних заготівель сільськогосподарських продуктів — закупівля їх у колгоспів. їх обсяг обчислювався на підставі погектарного принципу. Вводяться економічно обгрунтовані стабільні закупівельні ціни. Вони були значно вищими від колишніх, попередні не стимулювали заінтересованість колгоспів у розвитку суспільного виробництва.

Вживалися заходи щодо посилення матеріальної заінтересованості колгоспників у зростанні виробництва сільгосппродуктів, забезпечення тіснішого зв'язку інтересів індивідуального господарства колгоспників і громадського господарства. Поліпшується оплата праці колгоспників у громадському господарстві: усувалися вкрай низькі норми оплати трудоднів, зрівнялівка у нарахуванні трудоднів, неправильне їх витрачання (наприклад, високі витрати трудоднів на утримання управлінського апарату). Робота колгоспника, як і колгоспу в цілому, оцінювалась не за середніми показниками, а диференційовано, розрізнялися передові і відстаючі. Нові єдині розцінки враховували характер роботи, кваліфікацію працівника, кількість і якість виготовленої ним продукції. Впроваджувалась грошова оплата праці колгоспників. Передбачалося щомісячне авансування праці колгоспників і додаткова оплата їхньої праці1.

Істотно змінювався порядок оподаткування індивідуального господарства колгоспників. По-перше, зменшувався розмір податку (порівняно з 1952 р., наприклад, загальна сума податку зменшилася у 2,5 рази). Повністю знімалася недоїмка з податку за минулі роки.

1 ЗП УССР — 1956. — М 7—8. — Ст. 66; 1913. — № 2. — Ст 10. 438

5. Основні риси права

По-друге, якщо раніше сума податку залежала від показника дохідності господарства, тепер вона визначалася у твердій ставці.

У 1956 р. скасовується кримінальна відповідальність за невиконання мінімуму трудоднів. Розширюються права колгоспів. Постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС від 6 березня 1956 р. «Про Статут сільськогосподарської артілі і подальший розвиток ініціативи колгоспників в організації колгоспного виробництва й управління справами артілі» надала загальним зборам як вищому органу колгоспного самоврядування право змінювати і доповнювати ті положення чинного Статуту, при реалізації яких треба особливо ретельно враховувати умови кожного господарства, внутрішнього життя колгоспу. Раніше вони регламентувалися зверху. Зокрема це стосувалося: а) розміру присадибних ділянок у зв'язку з дійсною участю члена артілі в її суспільному виробництві та з метою найрацюнальнішого використання землі, б) кількості рогатої худоби, вівців, свиней, домашньої птиці, яка може бути в індивідуальній власності колгоспників; в) обов'язкового мінімуму трудоднів, виходячи з потреб суспільного виробництва в трудових витратах тощо.

Щоб підняти авторитет загальних зборів — вищого розпорядчого органу сільгоспартілі, засуджувалася практика, коли райвиконком без відома членів артілі скасовував рішення загальних зборів.

Скарги колгоспників на рішення загальних зборів до райвиконкому розглядалися на загальних зборах, а їх повторне рішення з одного й того ж самого питання вважалося остаточним.

Пропонувалося не допускати більше призначення членів пра-аління і голів колгоспів, додержуватися статутних строків їх обранка, регулярної звітності перед загальними зборами колгоспників.

І нарешті, стимулюючу роль відіграла відмова від найгрубішої дискримінації селян — у 1958 р. колгоспники одержали паспорти. Це звільнило їх від багаторічної залежності від колгоспу.

Всі ці заходи поступово повертали селянам почуття людської ддності громадянської, віру в свої здібності і можливості.

Справді, економіка колгоспів зміцнилася. До середини 50-х років колгоспи вперше стають рентабельними і поряд з радгоспами основними постачальниками державі сільгосппродуктів. За п'ять років (після 1953 р.) порівняно з попередньою п'ятирічкою зростан-кя сільськогосподарського виробництва становило 34 %. Грошові доходи колгоспів у 1957 р. порівняно а 1952 р. зросли в розрахунку ■а колгоспний двір у 2,3 рази, а видача грошей на трудодень — утрмчі.

ЇМ