Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Робилися спроби удосконалити систему раднаргоспів, позбавитися наслідків децентралізації. У 1960 р. в УРСР з цією метою був створений республіканський РНГ, який мав координувати діяльність усіх раднаргоспів, які діяли в економічних районах республіки1. Пізніше, у 1962 р., довелося створити РНГ СРСР, а згодом — і ВРНГ СРСР, яка відповідала за стан справ у промисловості та будівництві усього СРСР. Отже, поновилась командно-адміністративна система управління народним господарством. Усі ці заходи становище не виправили, а тільки ускладнили.

Керівники держави не враховували, а можливо, не бажали брати до уваги досвід управління радянською промисловістю, усією економікою У перші роки радянської влади, в період створення основ соціалістичного промислового виробництва, формування галу-

.І ІЙ промисловості, зосередження їх в єдиному господарстві раднаргоспи забезпечували потреби управління. Але в роки так званого завершення будівництва фундаменту соціалізму, організації єдиного народногосподарського комплексу в масштабах усієї країни вони вже не відповідали завданням управління, які, власне, залишилися командними. Реформу 1957 р. так і не вдалося пов'язати і централізованим плануванням, з єдиною науковою політикою. У 1965 р. від раднаргоспів відмовилися. В країні, як і раніше, не було ринку засобів виробництва, підприємства не набули самостійності. Сьогодні багато вчених (економісти, зокрема) визнають, що РНГ у 1957— 1965 рр. не забезпечили докорінного зламу в економіці, але застерігають проти безпідставної негативної оцінки їх діяльності, бо історія цих формувань по суті не вивчена.

Державні комітети. З грудня 1957 р. при Держплані СРСР. а пізніше і при ВРНГ СРСР, почали створюватись держкомітети, які мали забезпечити проведення єдиної технічної політики у певній галузі промисловості. Але галузеві держкомітети не могли забезпечити планового підвищення технічного рівня виробництва, бо не керували підприємствами безпосередньо, а лише контролювали іх, і то у вузькій сфері. До того ж між ними і раднаргоепами неминуче виникали конфлікти. Тому були організовані, крім галузевих, виробничі держкомітети (у газовій промисловості, енергетиці, електрифікації). Вони безпосередньо управляли підприємствами своєї галузі промисловості, що ще більше зміцнювало принцип відомчос-командну природу радянської економіки. 11 січня 1963 р ЦК КПРС прийняв постанову про підвищення ролі держкомітетів та їх 1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1960. — № 24. — Ст 202: ЗП УРСР. — 1960 — №7. — Ст 105

421

Розділ 6. Держава і право України в період десталішмціг

§ 4. Державний лад

відповідальність за розвиток галузей промисловості. Але і це не прискорило технічного прогресу.

Місцеві органи державної влади й управління — Ради. XX з'їзд КПРС накреслив програму пожвавлення діяльності Рад, яка була конкретизована у постанові ЦК КПРС від 22 січня 1957 р. «Про поліпшення діяльності рад депутатів трудящих і зміцнення їх зв'язків з масами»1. В ній ставили, по суті, правильні завдання удосконалення діяльності місцевих Рад: звільнити їх від непотрібної опіки з боку партійних і вищих державних органів; розвивати їх самостійність, активність; розширяти їхні права; всебічно зміцнювати їхні зв'язки з народом, перетворити їх в організаторів мас в господарському та культурному будівництві, в роботі щодо зміцнення державою соціалістичної законності, забезпечення охорони громадського порядку і прав громадин; поставити в центр діяльності рад розв'язання нагальних питань економічного і культурного життя, підняти відповідальність рад і їх депутатів, посилити радянські органи досвідченими і підготовленими кадрами. Проте головною умовою успішного розв'язання цих завдань, як і раніше, вважалось партійне керівництво Радами, його подальше зміцнення. І вже це одне зводило нанівець усі зусилля щодо демократизації Рад, оскільки надійна опора командно-адміністративної тоталітарної системи — інтеграція партійного і державного апаратів, як у центрі, так і на місцях — зберігалась.

Іншою важливою умовою було уточнення компетенції та структури місцевих Рад і їхніх органів, юридичне оформлення їх статусу. До 1960 р. в союзних республіках були прийняті нові положення про сільські та районні Ради, які оформили зміни й усунули прогалини у регулюванні та діяльності цих ланок системи Рад. Відповідно до нових завдань і повноважень Рад змінюється їхня структура. Вона спрощується, деякі відділи ВК скасовуються. Це полегшує розмежування компетенції між структурними підрозділами Рад та їх посадовими особами.

Головною частиною у структурі Ради проголошувалась сесія — розпорядчий орган Рад. Установлювалась регулярність скликання сесій двічі на рік, на їх обговорення і вирішення передавались усі найважливіші питання, що входили до компетенції Ради.

Виконком як виконавчий орган не повинен був підмінювати Ради у вирішенні питань, що підлягали розгляду на сесії. Встановлювалась обов'язковість звітів виконкому, його відділів, керівних працівників Ради, а також господарських працівників на її сесіях

Водночас робилася спроба підняти авторитет виконкомів місцевих Рад, розширювалась їх компетенція за рахунок передачі на самостійне вирішення деяких питань місцевого життя, наприклад адміністративно-територіального поділу1.

Підвищувалося значення такої структурної частини Ради, як її постійні комісії, через які Ради підтримували зв'язок з виборцями. Але несподівано робота щодо удосконалення діяльності Рад була перервана. У грудні 1962 р. за наполяганням М. Хрущова обласні Ради депутатів трудящих були поділені за виробничою ознакою на промислові та сільські, нібито для забезпечення найкращого повсякденного та оперативного керівництва. За таким же принципом здійснювалася реорганізація обласних партійних органів. Але ця акція суперечила здоровому глузду, ігнорувала досвід радянського будівництва, послаблювала Ради, оскільки руйнувала їх єдність, проте, безсумнівно, працювала на ідею про повну підміну державних органів партійними. Після відставки Хрущова цей поділ було скасовано. Правоохоронні органи перебудовувалися. Цього вимагали і завдання удосконалення держапарату, і завдання зміцнення законності. Зміцнювалася єдність системи загальних судів. Уже восени 1953 р. було ліквідовано такі знаряддя масових репресій, як трибунали військ МВС, а пізніше й адміністративні органи, які незаконно привласнили функції правосуддя («особлива нарада» при МВС СРСР і такі ж установи на місцях). У лютому 1957 р. було ліквідовано й транспортні суди.

Роль Верховного Суду СРСР як вищого органу радянської судової системи підвищувалася. Положення про Верховний Суд СРСР, затверджене у лютому 1957 р., поновило норму попереднього Положення про Верховний Суд СРСР: до його складу як члени входили уже відповідно до свого службового становища також голови верховних судів союзних республік.

Розширилися повноваження Верховного Суду. Насамперед він став займатися аналізом та узагальненням судової практики і давати роз'яснення судам з питань застосування законодавства при розгляді судових справ. Верховному Суду надавалося право законодавчої ініціативи. Він міг входити до Президії Верховної Ради СРСР з пропозиціями щодо питань тлумачення законів.

Щоправда, дещо скорочувалися наглядові функції Верховного Суду СРСР. Це було здійснено у зв'язку із загальною перебудовою порядку нагляду вироків і рішень, які набрали законної сили. За

1 Справочник партийного работника. — М. 1957. — С. 448. 422

Вмомосп Верховної Ради УРСР. — 1956. — ЛЛ 8. — Ст. 138

423