Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

ЗП УРСР. — 1959. — М> 4 — Ст ЗО, 1961. — М 6 — Ст 80

427

Розділ 0. Держава і право України я період дестачх'

§ 5, Основні риги прала

§ 5. Основні риси прана раво України у період, що вивчається, розвивається, як і ' держава, по шляху

подальшої демократизації. Однак командні риси права виявилися сильнішими і в багатьох випадках перемагали демократичну тенденцію.

XX з'їзд К1ІРС закликав усі партійні та радянські органи стояти на сторожі законності, рішуче і суворо при-сікати всі прояви сваволі, порушення правопорядку. Йшлося про усунення деформації в праві.

Найважливішою гарантією зміцнення законності мало стати удосконалення нормотворчої діяльності. Остання передусім спрямовувалася на ліквідацію явно застарілих норм або таких, що не відповідали духу демократії, бо допускали порушення прав громадян, сковували їхню ініціативу, робили їх життя «зарегульованим».

Чітко виявляється й інший напрям у розвитку радянського законодавства — створення нових правових норм для регулювання багатьох сторін життя радянського суспільства, його демократизації.

І в СРСР, і в союзних республіках законодавча діяльність стає дедалі насиченішою, кількість законодавчих актів стрімко зростає. З середини 50-х років держава розпочинає нову кодифікацію. Кодифікуються і загальносоюзне законодавство, і законодавство України та інших союзних республік.

В історії права УРСР це була друга кодифікація. Кодифікаційні роботи розпочинаються тут у травні 1956 р. Особливо вони пожвавилися після того, як Верховна Рада СРСР 11 лютого 1957 р. віднесла до відання союзних республік законодавство про устрій судів союзних республік і прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів. У віданні Союзу РСР залишилося лише видання Основ законодавства в цих галузях1. Це нововведення мало за мету зміцнити демократизм федеративної структури радянського права.

Вводився такий порядок кодифікації: щодо принципу верховенства союзного закону спочатку розроблялися та приймалися Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік у найважливіших галузях права, насамперед в тих, які регулювали державну діяльність, віднесену до спільної компетенції Союзу РСР та сою- 1 Ведомости ВС СССР — 1958 — К? 14. — Ст. 275; Вгдомости ВС УССР — 1958 — **9.

— Ст.101

зних республік, а згодом — в розвиток цих Основ — в союзних республіках розробляли та приймали кодекси.

Основи законодавства союзу РСР та союзних республік стали якісно новим видом норм радянського права, загальнофедорального законодавства, а їх розроблення й прийняття — новим етапом законодавчої діяльності.

Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік в ієрархії норм радянського права слідували за Конституцією Союзу РСР. Вони також стали базою для наступної законодавчої діяльності, але тільки в певній галузі законодавства. На цій базі розроблялися відповідні кодекси або закони.

Кодифікація провадилась зважено, забезпечувалась висококваліфікованою підготовкою актів, що кодифікувалися В їх підготовці брали участь учені — юристи, практичні працівники та трудящі, на обговорення яких вносили проекти підготовлених законів. У ході кодифікації відмінялися застарілі норми, приймалися нові, усувалися прогалини законодавства, розбіжності і суперечності між окремими нормами. Поступово кодифікація перетворилася в постійну частину повсякденної законодавчої діяльності України.

Під час кодифікації, в період, що вивчається, були прийняті і набули чинності такі загальносоюзні акти: Основи кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік (1958 р), Основи кримінального судочинства Союзу РСР та союзних республік (1958 р.). Основи про судоустрій Союзу РСР, союзних та автономних республік (1958), Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік (1961 р.). Відповідно до цих основ и Україні були підготовлені і набрали чинності Закон про судоустрій УРСР (1959 р.). Кримінальний і Кри-мінально-ироцесуальний кодекси набули

чинності з 1 квітня 1961 р., Цивільний і цивільно-процесуальний кодекси — зі січня 1964 р.1 Була прийнята також низка принципових нормативних актів майже в усіх інших галузях законодавства. Однак не всі ці акти мали послідовно демократичний характер, чимало серед них було консервативних, що об'єктивно відображало зусилля командно- ад-стративної системи зберегти свої позиції. Зокрема, зберігалася така її основа, як участь партії, її центральних органів у нормот-■орчому процесі, їх керівний вплив на цю діяльність.

У лютому 1962 р. Рада Міністрів УРСР доручила Міністерству юстиції до 1 жовтня 1962 р. підготувати до друку рукопис в шести томах Хронологічного зібрання законів, указів Президії Верховної 1СП УССР. — 1956. — № 15—16. — Ст. 160. Я"- 10 — Ст. ЇМ

428

Розділ 6. Держава і право України в період десталінізаціг

Ради, постанов і розпоряджень уряду, які були прийняті у період 1917— 1961 рр. Це зібрання призначалося для загального користування1.

Цивільне право. У поточному періоді цивільно-правове регулювання упорядковується і здійснюється відповідно до Основ цивільного законодавства Союзу РСР (прийняті у грудні 1961 р.) і Цивільним кодексом УРСР (прийнятий у 1963 р.)2.

Основи цивільного-правового регулювання прав державної власності залишаються непорушними. Як і раніше, цивільне-право-ве регулювання спрямовується передусім на розвиток і зміцнення державної власності з метою її охорони і примноження. Відповідно у цей період число об'єктів державної власності збільшується.

Промисловість залишається пріоритетною галуззю економіки. Старі підприємства модернізуються, будується багато нових.

Союз РСР передав у безпосереднє відання України чимало підприємств і галузей народного господарства (вугільна, нафтова, паперова, деревообробна та ін). Водночас розширялися права України щодо управління підвідомчими їй господарствами. У 1953— 1956 рр. в управління України перейшло близько 10 тис. підприємств і організацій. Це сприяло збільшенню республіканської продукції з 36 до 76 %. На початку 1957 р. в Україні обсяг промислової продукції порівняно з 1940 р. збільшився в 4 рази3. Збільшення об'єктів права державної власності досягалося також за рахунок реорганізації, точніше ліквідації промислової кооперації. Цей захід необгрунтовано, ненауково мотивувався тим, що начебто кооперативне підприємство — недосконалий вид підприємства порівняно з державним, і в процесі будівництва соціалізму промислова кооперація неминуче втрачає характер кустарно-кооперативного виробництва. З 1956 р. відповідно до директиви Червневого (1955 р.) Пленуму ЦК КПРС розпочалося згортання промислової кооперації. До 1959 р. вона була ліквідована, її артілі передавалися у державну власність. У середині 50-х років коло об'єктів державної власності поповнили нові зернові радгоспи, а також ті радгоспи, в які були перетворені деякі колгоспи. Держава заохочувала розвиток радгоспів, піклувалася про зміцнення партійного керівництва ними. За три роки 1954— 1956 тільки на цілині було створено 425 радгоспів. У їх створенні активну участь брала Україна та її громадяни.

1 СП УССР. — 1962 — К» 2 — Ст 31.

: Хрестоматія з історії держави і права. — Т. 2. — С 547—549. 3 Баран В. К. Україна після Сталіна. — С. 34.

430

§ 5. Основні риси права

Освоєння цілинних земель примусило державу зацікавитися долею цього найціннішого об'єкта державної власності. Щоправда, у той же час через недбале ставлення губилися землі в інших ре-понах країни (залишалися покинутими, затопленими, без потреби віддавалися під будівництво підприємств і жилих будинків).

Україна була перенасичена промисловими підприємствами. Але це перенасичення мало не тільки позитивні результати. Воно шегативно впливало на стан природи і якість продукції.

Частина фонду державної власності направлялася на зміц-веяня колгоспного ладу, У відповідь на директиву Лютневого (1958 р.) Пленуму ЦК КПРС МТС перетворювалися в ремонтно-технічні станції — РТС, а їхня техніка (трактори, комбайни та інші машини, що були власністю держави і раніше перебували у віданні МТС) ■водилася у цивільний оборот і продавалася колгоспам, стала їх масністю.

Це нововведення у регулюванні права державної власності розглядалося як юридична основа зближення власності державної і власності кооперативно-колгоспної. Головне ж — воно означало ■ринципове визначення можливості включати об'єкти державної власності, знаряддя виробництва, у цивільний оборот.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік на відміну від Конституції СРСР 1936 р., яка закріпляла дві форми соціалістичної власності — державну і кооперативно-кол-госпну (ст. 5), закріпляли три форми соціалістичної власності. Третя

— власність громадських організацій (ст. 20) і в тому числі, як ї'ясувалося, власність компартії.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР, затверджуючи ■аживацький характер індивідуальної власності, встановили, що авйно. яке перебуває в індивідуальній власності, не може бути вигане для вилучення нетрудових доходів. Вони ж визначили

засади регулювання майнових відносин громадян, а також га-гіі майнових прав особи. Відбуваються зміни в регулюванні житлових прав громадян.

{^всовується адміністративне виселення з будинків державних сгрисмств, установ, організацій тих робітників і службовців, які

«їли з ними трудовий договір. У подібних випадках виселен-шожливе у судовому порядку і з наданням виселеному придат-і ІЛЯ життя площі. Адміністративне виселення лише як виняток можливе в обмежених випадках, спеціально передбачених за-м. Цивільне право багато уваги приділило регулюванню договір-відносин між підприємствами, господарськими організаціями.

431