Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Розділ 5. Держала і право України у перші повоєнні роки

І. Соціально-економічний лад

Після 1950 р. ОПОЗИЦІЯ радянському режимові у Західній Україні як чинник політичного життя зійшла з арени.

Утісному зв'язку з боротьбою радянської влади а ОУН-УПА були також спроби знищити українську греко-католицьку церкву (УГКЦ), або уніатську, яка діяла головним чином як церква національна і за часів фашистської окупації Західної України й Закарпаття підтримувала українське населення, а також освячувала діяльність ОУН-УІІА.

Наступ на УГКЦ та її віруючих вівся організовано. Ще напередодні громадянської війни

— в березні 1945 р. — була складена інструкція про ліквідацію УГКЦ, схвалена Сталіним. Щоб домогтися підтримки своїх планів з боку населення Західної України, більшовики звинуватили уніатську церкву, її ієрархів у співробітництві з нацистами. У квітні 1945 р. були заарештовані митрополит Йосип Сліпий та інші уніатські спископи. 8—10 березня 1946 р. КДБ інсценувало у Львові церковний собор (216 «делегатів» від священиків і 19 представників від мирян), який проголосував за ліквідацію Брестської Унії і за об'єднання з Руською православною церквою. У Закарпатті УГКЦ була ліквідована у 1949 р. Сама греко-католи-цька віра була заборонена. Віруючих, які не підкорилися цій постанові, переслідували аж до арештів і заслання до Сибіру. Однак кампанія, спрямована на боротьбу з греко-католицькою церквою, яку за 350 років її існування визнало багато сотень людей, послабила моральні позиції Радянської влади у Західній Україні і Закарпатті. Люди ж не зрадили своєї віри й після 1946 р.

Усуспільній структурі Україні, існувала ще одна, багатомільйонна, офіційно дискримінована категорія населення — мешканці виправно-трудових установ та засланці.

Уперіод, що розглядається, вони поповнювалися передусім за рахунок радянських військовополонених та інших громадян, які повернулися на Батьківщину з пекла

гітлерівських таборів.

Досі відсутні точні дані про чисельність цієї категорії1. Відомо лише, що Сталін у 1945 р. розпорядився організувати 100 (!), кожний на 10000 осіб (!), таборів тільки для перевірки й тримання колишніх військовополонених і репатрійованих радянських громадян. У розташуванні чотирьох Українських фронтів планувалося створити 55 таборів. Усі, хто не пройшов прискіпливу і несправедливу перевірку, а їх не злічити, були відправлені до ГУТАБу.

Після війни змінився етнічний склад населення України. До війни вона була багатонаціональною республікою, після війни ста-

ял, в основному, двонаціональною. Одна з причин цього — етнічні чистки», які здійснювали німецькі окупанти. Від цих «чисток» постраждали передусім євреї. У 1941 р. в УРСР налічувалося 2,7 млн євреїв, після війни їх залишилося 800 тис.1 Друга причина — злочинна національна політика Сталіна, що призвела до насильницького виселення з України ряду етнічних спільнот у Середню Азію і до Сибіру. У такий спосіб він карав увесь народ за злочиннії (справжні чи вигадані), вчинені окремими його представниками. З 1944 р. з України були депортовані у Середню Азію татари, греки, болгари, вірмени, поляки та ін. Німці, нащадки колоністів, які селилися в Україні ще у XVIII ст., були депортовані з України на самому початку війни у кількості 400 тис. осіб. Це вдвічі більше, ніж вивезено татар.

Із закінченням війни населення України складалося переважно з двох націй: українців і росіян. При цьому число росіян зросло за рахунок переселення в Україну, насамперед у західні землі та Крим, жителів областей РСФРР.

Щодо українців, особливо у Західній Україні, здійснювалася політика русифікації. Після смерті Сталіна стало відомо, що він мав намір депортувати до Сибіру майже весь український народ. До ру було депортовано понад 200 тис. жителів Західної України.

1 Д. Волкогоіюв стверджував, що на початку 1953 р. тільки в ГУТАБІ утримувалося понад 4 мли людей. (Сеиь вождей. — 1097. — С. 344)

380

В. Л. Указ. соч. — 1963. — С. 6.

■ м

Розділ 5. Держава і право України у перші повоєнні роки