Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Розділ 4. Держава і прало України в роки Великої МмшммІ війни

§ 7. Основні риси права

України розглядалися судами Української РСР із застосуванням законодавства СРСР. Кримінальне законодавство в цілому виконало своє завдання із забезпечення обороноздатності радянської держави, підтримання належного правопорядку, але його репресивний характер і звинувачувальний напрям призвели до того, що в каральні жорна судового механізму потрапило чимало заляканих, дезорганізованих людей, на яких тягарем лягло тавро «ворога народу»1. Особливо негативно це позначилося на долях радянських військовополонених, цивільних громадян депортованих до Німеччини та й всіх, хто перебував на тимчасово окупованій території України.

Репресивна політика щодо значної кількості населення Західної України супроводжувалась зловживаннями та злочинами окремих представників радянсько: адміністрації, військовослужбовців. Так, тільки за 11 місяців 1945 р. військовими трибуналами західних областей УРСР було розглянуто 237 справ стосовно «порушення революційної законності» і засуджено 326 працівників органів НКДБ і НКВС. У 1945 р. політбюро ВК КП(б)У було змушене двічі приймати постанови про факти грубих порушень радянської законності в західних областях України2.

Виходячи зі своїх політичних, ідеологічних, а частіше суто воєнних інтересів, радянське керівництво неодноразово використовувало таку форму, як помилування. В Україні декілька разів приймалося рішення про помилування колишніх бійців УНА. 7 липня 1945 р. на відзнаку переможного завершення війни з гітлерівською Німеччиною Радянська держава оголосила для багатьох категорій злочинців найширшу за час війни амністію. Процесуальне право. Попереднє слідство та судочинство на територіях СРСР, де був оголошений воєнний стан, і в районах воєнних дій мало ряд особливостей, головними з яких були скорочені строки досудових дій, швидкість судового розгляду справи. Затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР 22 червня 1941 р. Положення про військові трибунали в місцевостях, де оголошувався воєнний стан, і в районах воєнних дій змінило порядок попереднього розслідування і порядок розгляду справ військовими трибуналами. За цим Положенням відповідні військові трибунали розглядали справи по закінченні 24 год. після вручення копії обвинувального висновку. Судові справи в трибуналах розглядалися без участі 1 Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика. — К., 1997 — С. 363—

412

5 Коваль М. В. ОУН-УПА: иіж «третім рейхом» і сталінським тоталітаризмом. // УІЖ — 1994. — № 2—3. — С. 100

ІІ.І.

народних засідателів, здебільшого за відсутності прокурора, адвоката. Особиста участь свідка у судовому засіданні вважалась необов'язковою. Вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані тільки в порядку нагляду. Про кожний вирок, який засуджував до вищої міри покарання, військовий трибунал повинен був негайно повідомляти голові Військової колегії Верховного Суду СРСР і головному прокурору Червоної армії або Військово-Морського флоту. В разі неотримання протягом 72 годин повідомлення про припинення виконання вироку, він виконувався. При розгляді справ про злочини, за які була встанбвлена відповідальність за законами воєнного часу, цим Положенням керувались всі військові і загальні суди, незалежно від місця їх діяльності.

Умови воєнного стану внесли деякі зміни в підсудність судів за територіальною ознакою. Так, встановлювалось правило, за яким справа могла бути передана з одного суду до іншого і на таких підставах, які чинним законодавством не були передбачені. Такими обставинами вважалися: перебування звинуваченого в іншій місцевості та неможливість або складнощі з етапуванням чи викликом його до суду за місцем вчинення злочину, тимчасове припинення діяльності судів у даній місцевості тощо.

Процесуальне законодавство, що визначало порядок розслідування і розгляду кримінальних справ, як перед війною, так і під час війни лише формально забезпечувало повне, всебічне й об'єктивне дослідження псіх обставин справи, правильне її вирішення ■ уті, охорону прав учасників процесу. В умовах воєнного стану, бойових дій мали місце випадки, коли через об'єктивні, а інколи і суб'єктивні умови ці норми порушувались. У народних судах не завжди можна було забезпечити присутність всіх учасників процесу на судовому засіданні, іноді неможливо було забезпечити явку ЯР суду свідка. У таких випадках суд був змушений оголошувати його свідчення, які він давав на попередньому слідстві, і зіставляти < іншими доказами у справі. Не завжди дотримувались вимоги участі захисника в судовому процесі.

Цивільне процесуальне законодавство та практика цивільного чинства майже не зазнали змін.

Законодавчі та нормативні акти процесуального характеру за умов війни були спрямовані на сприяння захисту радянської дер-і. п правової системи ціною звуження захисту прав підозрювата підсудного, часто шляхом порушення захисту. Тим більше, 40 і в роки війни активно

діяв позасудовий репресивний апарат ■спеціальні наради НКВС та ін )

367

Розділ 4. Держава і прано України в роки Великої Вітчизняної війни

7. Основні риси права

♦ ♦ *

Війна між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною була важливою частиною другої світової війни. Епіцентром цього двобою, ареною особливо жорстокого і кривавою протиборства була Україна Для народів Радянського Союзу війна 1941—1945 рр. стала Великою Вітчизняною війною.

Великою — за колосальними випробуваннями, що випали на долю кожної людини, кожної сім'ї кожної нації Вітчизняною — тому, що кожний громадянин захищав передусім приходне право людини жити і працювати на своїй землі, захищав своє особисте право, сім'ю, народ, націю. Український народ, відстоюючи цс право, зазнав величезних втрат у збройній боротьбі на фронтах, у русі опору, під час масової загибелі мирного населення. Війна забрала життя більш як 9 мільйонів громадян України. Мужність і стійкість народів Радянського Союзу врятували людство від нацизму і фашизму, дозволили вистояти і перемогти Радянській державі. У свідомості радянських людей Велика Вітчизняна війна з нацистською Німеччиною та її сателітами стала найвищим моментом істини, національної жертовності, тріумфу та єднання.

Велика Вітчизняна війна потребувала глибокої, всебічної перебудови держави і права України згідно з умовами воєнного стану. Ця перебудова здійснювалась у річниці спільних воєнно-політич-них заходів Союзу РСР, спрямованих на розгром ворога. Воєнний період існування і функціонування шііеьково-політи-чноі системи на чолі з ДКО став важливою фазою розвитку державності СРСР. Відбулося виділення органів оперативно-стратегічного керівництва в досить самостійні, авторитетні і компетентні суб'єкти військово-політичної системи.

Вищі військово-політичні кадри в міру зростання професіоналізму позбавилися ілюзій, раболіпствування, страху. Зміцнилось становище військової, а також промисловоуправлінської номенклатури, яка почала усвідомлювати свої інтереси у війні. В цілому склався нормативно-правовий простір з різними засобами стимулювання та примусу людей до воєшо-бойоаої та трудової діяльності.

Доктринальні пріоритети — комунізм, класова солідарність та ін. — відійшли на другий план як неефективні. У масовому ідеологічному потоці посилилося звучання національних, громадських, суспільних і державних мотивів. Були визнані й залучені дії справи оборони країни і руху опору також церква, різні комітети, фонди, народні ініціативи, патріотично налаштоване зарубіжжя. На жаль, в країні і в роки війни не припинялися масові незаконні репресії

ма

Боротьба із зовнішнім агресором в Україні загострювалась боротьбою між прибічниками радянської влади і Української незалежної держави, ідеологами якої виступали українські націоналісти. Проте ідеї ОУН, що містили в собі вузьконаціональні намагання, не були прийняті більшістю українського народу. Спроби створення української державності на засадах націоналізму та ілюзорні нама-. іоналістів заручитися підтримкою з боку нацистської Німеччини викликали неприйняття такої політичної акції Формально-юридичним фактом завершення військового стану на більшій частині території України стало прийняття Президією Верховної Ради СРСР указу від 21 вересня 1945 р. про скасування військового стану на європейській території країни окрім західних областей, в тому числі і Західної України1.

Важливими політичними підсумками Великої Вітчизняної війни для українського народу є міжнародне визнання УРСР як фундатора ООН, возз'єднання всіх українських етнічних земель у складі єдиної держави, що стало можливим завдяки внеску у Перемогу всіх, хто «реально боровся з фашизмом, незалежно від кольору їх прапорів»2.

Перемога у Великій Вітчизняній, другій світовій війні була однією на всіх, хто вступив у двобій з нацистською навалою. За своїм гарактером та наслідками ця подія позначилася на долі всього людства і головні її істини ревізії не підлягають.

В Західних областях України ІШІСЬКОВИЙ стан було відмінено указом ІІре:шлп Верігщиоі Ради СРСР від 4 липня 1946 р (Сбориик законов СССР и Укалов Преяидиу- к* Верховного Совета СССР: 1945—1946 гг. — М, 1947 — С. 179—180.). ; Кучма Л. Д Украпи шіі.піовус переможців // Урядовий кур'ср. — 11 трав — 1995.